Увійти · Зареєструватися
 

Учасники

Потік Афіші Товари Інформація

Автори / Лесь Подерв’янський / Лесь Подерв'янський: українці - поранені, а не хворі

Програти у альтернативному форматі

Лесь Подерв’янський – художник, поет і драматург, відомий зокрема своїм твором "Гамлет" та іншими нетрадиційними переспівами, відповів на запитання Бі-Бі-Сі та слухачів в інтерактивній програмі "Добрий вечір з Лондона" 4 березня 2011.

Серед тем розмови - українська еліта, якої, на думку гостя, немає і "майже ніколи не було",

Програму, до якої долучалися слухачі, вела Світлана Пиркало.

Програти у альтернативному форматі

Слухайте повну аудіоверсію програми, читайте фрагменти розмови нижче.

Слухач Бі-Бі-Сі: Ви часто наголошуєте у своїх інтерв’ю, що ви є саме українським художником, а не письменником. Це вас так дістали журналісти чи дійсно перед вами є актуальна проблема самоідентифікації?

Л. Подерв'янський: Проблеми для мене ніякої немає: за фахом я художник – це основна моя професія. Я вранці приходжу у майстерню і там працюю. Оскільки Бог ще наділив мене здатністю писати тексти, іноді пишу. Я просто вмію добре писати, хоча ніколи цьому не вчився, але заробляю на життя саме як художник. Щодо популярності, то тут все просто: живопис – це така царина, яка нікому майже не відома і ніхто в ній не розбирається, так воно і має бути.

Справа в тому, що більше ніж 90% всіх людей мислять вербально, тобто словами. І лише невеличкий відсоток людей мислять лінією, кольором, тобто, образно. Саме ці люди є художниками. Між першими і другими велика прірва. Часто-густо художників дратує, коли хтось приходить на виставку і питає: “А що ви хотіли сказати цією роботою?” Більш дебільного питання для художника немає, бо він уже все сказав, але іншою мовою. Але ця мова є тотально незрозумілою, пояснити живопис майже неможливо, слова тут ні до чого. Взагалі до живопису треба ставитися, як до їжі, - її не треба пояснювати, а треба їсти. Тобі або смачно, або ні.

Радянська армія - це театр абсурду

Замість всього цього прибацаного героїзму я опинився всередині театру абсурду, і це дуже добре вставило мені мізки - в армії ти вчишся тому, що квадратне котять, а кругле – тягнуть, Беккет просто курить на балконі

Лесь Подерв‘янський

Бі-Бі-Сі: А ваш потяг до абсурду, можливо, пояснюється тим, що ви побували у радянській армії?

Л. Подерв'янський: Це просто в десятку. Я опинився у радянській армії у 1976 році, якраз взльот совка. Я втік туди, тому що я морочив голови одночасно двом дівчатам, тільки закінчив інститут, мене це все страшно дістало, я втік в армію і сприймав це як сафарі. Я подумав: ось як добре – я буду сидіти на пильному танку з геройським виглядом, а все виявилося повною туфтою. Не було ніякого героїзму, стріляли ми три рази за всю службу.

Дійсність виявилася набагато гіршою і набагато кращою одночасно, тому що замість всього цього прибацаного героїзму я опинився всередині театру абсурду, і це дуже добре вставило мені мізки - в армії ти вчишся тому, що квадратне котять, а кругле – тягнуть, Беккет просто курить на балконі. Після цього в мене було враження, що це дуже добре, що я там побував, тому що звичайній людині там нема що робити – це втрачені роки. А от художнику, письменнику, творчій людині – це необхідно, щоб повернути їй мізки в голові.

Про поранених і хворих

Поранені - дуже веселі люди, вони завжди думають про те, як би випити у палаті горілки і кудись втекти. А хворі лежать смирно, як дрова, які чекають на холодну зиму, вони патякають про хвороби. Я думаю, що українці все-таки поранені, в мене є таке відчуття, що вони не хворі

Лесь Подерв‘янський

Слухач Бі-Бі-Сі: Ви говорили, що є поранені, а є хворі, якщо людина почуває себе пораненою – то на здоров’я, а якщо хворою – то біда. Як ви думаєте, наша нація все-таки хвора чи поранена, кого більше?

Л. Подерв'янський: В мене просто був досвід – я лежав у лікарні саме пораненим, серед поранених. І це дійсно так – поранені дуже веселі люди, вони завжди думають про те, як би випити у палаті горілки і кудись втекти. А хворі лежать смирно, як дрова, які чекають на холодну зиму, вони патякають про хвороби. Я думаю, що українці все-таки поранені, в мене є таке відчуття, що вони не хворі.

Бі-Бі-Сі: Відомо, що письменник Василь Шкляр попросив президента Януковича перенести нагородження його Шевченківською премією на час, коли, за його словами, Дмитра Табачника, якого він назвав українофобом, не буде в уряді. Тобто, він не відмовився від самої премії, але хоче її прийняти пізніше. Яка ваша реакція була на таку новину?

Л. Подерв'янський: Мені здається це наївним: типу погані бояри, хороший цар. Тобто, треба поміняти бояр. Це віра в доброго царя, яка відомо чим закінчиться. Більше нічого я сказати не можу.

Бі-Бі-Сі: Якби ви, скажімо, були на місці Шкляра, і вам би присудили Шевченківську премію. Як би ви вчинили?

При совку бульдозером розганяли виставки абстракціоністів. Але цікаво, що тоді живописом цікавилися всі, і чим більше було бульдозерів, тим більше було цієї цікавості. Зараз все докорінно змінилося – хорошим митцям добре, поганим митцям погано, і живописом ніхто не цікавиться.

Лесь Подерв‘янський

Л. Подерв'янський: Я би взяв її і, можливо, пропив би з друзями, або роздав би бідним...


Бі-Бі-Сі: Як король Літр у вашому творі.

Л. Подерв'янський: Так, це не такі великі гроші, щоб про них серйозно думати.

Бі-Бі-Сі: Ну 100 тисяч гривень – це можна з багатьма друзями зустрітися...

Л. Подерв'янський: 10 тисяч доларів – зважаючи на те, що ми живемо у дуже дорогій країні, це все розійшлося б швидко. У мене тим більше - жінка страшна транжира, та і я такий самий – взагалі про гроші не треба думати.

Бі-Бі-Сі: Ви на роботу регулярно не ходите?

Л. Подерв'янський: Я ходжу у майстерню, до себе на роботу. Але мене туди ніхто не заганяє, в мене немає начальника і ніколи не було, тобто я не служу.

Роблю те, що подобається

Бі-Бі-Сі: Ви працюєте над тим, що вам подобається робити?

Л. Подерв'янський: Саме так.

Бі-Бі-Сі: Не раз можна почути нарікання від митців старшого покоління, що за ними не доглядає держава, не захищає, не підтримує. Є такі люди, які кажуть, що раніше митцям було краще, тому що можна було прогодуватися виготовленням бюстів Леніна, а зараз хоч ніби і прийшла свобода, творчістю займатися набагато важче, бо важко заробляти копійку. Яка ваша думка?

Мене дратує, коли люди говорять моїми цитатами. Я люблю розмовляти з людьми, які говорять своїми словами. З моїми словами, з дзеркалом, я якось розберусь. Більше того, іноді сам собі набридаєш

Лесь Подерв‘янський

Л. Подерв'янський: При совку було дуже добре поганим митцям, які робили Леніна і всю цю туфту. Вони дійсно мали дуже великі гроші і добре жили, а всім митцям справжнім жилося дуже погано через заборони радянської влади. Як відомо, тоді бульдозером розганяли виставки абстракціоністів. Але цікаво, що тоді живописом цікавилися всі, і чим більше було бульдозерів, тим більше було цієї цікавості. Це була абсолютно ненормальна ситуація. Зараз все докорінно змінилося – хорошим митцям добре, поганим митцям погано, і живописом ніхто не цікавиться. Так воно і має бути.

Бі-Бі-Сі: Тобто, ви вважаєте, що підвищена цікавість до творів мистецтва за часів СРСР, ті величезні тиражі літературних журналів була неприродною?

Л. Подерв'янський: З літературою трохи інша справа, вона є більш доступною – це те, що я так розумно казав про вербальне мислення. А щодо живопису, тут інша справа, він не для всіх, а для дуже-дуже небагатьох. І це є нормально, тому що зі ста людей, можливо, півтори людини щось буде розуміти, або навіть з тисячі.

Хто коли сміється

Бі-Бі-Сі: Питання про ваших фанатів - як ви взагалі з ними спілкуєтесь? Адже їх у вас просто неймовірна кількість, і багато хто знає напам’ять ваші вислови, розмовляє вашими цитатами.

Біда цієї країни, що в неї майже ніколи не було еліти. Єдина людина, яка щось робила у цій царині, це був Мазепа. Він виховував національну еліту, але це все дуже швидко скінчилося, ми знаємо, чим

Лесь Подерв‘янський

Л. Подерв'янський: Чесно кажучи, мене це дратує, я люблю розмовляти з людьми, які говорять своїми словами, а не моїми. Зі своїми словами, з дзеркалом, я якось розберусь, більше того, іноді сам собі набридаєш. Тому я просто роблю таку ввічливу пику і намагаюсь кудись здриснути.

Бі-Бі-Сі: Ваші твори відомі у вашій власній начитці, на тлі якої іноді люди гиготять. Цікаво, чи вони сміються в правильних місцях? Чи вам би іноді хотілося, щоб вони сміялися в інших місцях?

Л. Подерв'янський: Справа в тому, що там взагалі є багато шарів, і різні люди сміються в різних місцях. Але інколи ці криві збігаються, і вони сміються одночасно. Я вважаю, що там є упаковка, а є те, що всередині – хтось прочитує тільки упаковку, а хтось залазить і всередину. Але для цього треба мати культурний бекграунд, щоб в цьому всьому розібратися, а він є не у всіх.

Еліта має бути сама собою

Бі-Бі-Сі: Давайте поговоримо про інтелігенцію та еліту, у журналі “Час.ua”, який вже зараз не виходить, ви колись написали статтю “А де заховалась еліта?” Ви пишете, що еліти немає насправді, а є лише елітні сорти твердої пшениці, бугаї, кабани…. То чи є в Україні еліта, чи виконує вона свою функцію?

Місце інтелігенції таке саме як просто кожної людини, яка хоче бути сама собою. Ти мусиш чинити так, щоб зранку тобі було не противно дивитися у дзеркало, і це не залежить від того, чи ти робітник, чи інтелігент, чи новоспечений дворянин. Я думаю, що всі люди однакові і не треба просто робити речей, за які тобі буде соромно

Лесь Подерв‘янський

Л. Подерв'янський: Очевидно, що немає. Біда цієї країни, що її майже ніколи не було. Єдина людина, яка щось робила у цій царині, це був Мазепа. Він виховував національну еліту, але це все дуже швидко скінчилося, ми знаємо, чим. Я колись цікавився історією, і можу сказати: так сталося, що еліта була десь до 16 століття і складалася із сімох чи вісьмох князівських родів. Майже всі ці роди були польсько-литовськими, змішані з українцями. Біда в тому, що вони не дали нащадків чоловічого роду, так все і скінчилось. В імперський час вся еліта тікала у Москву та Петербург, те саме було при „совку”, і зараз ми пожинаємо плоди цього.

Бі-Бі-Сі: А яка роль інтелігенції, на вашу думку, у житті країни?

Л. Подерв'янський: Місце інтелігенції таке саме як просто кожної людини, яка хоче бути сама собою і не більше того. Ти мусиш чинити так, щоб зранку тобі було не противно дивитися у дзеркало, і це не залежить від того, чи ти робітник, чи інтелігент, чи новоспечений дворянин. Я думаю, що всі люди однакові і не треба просто робити речей, за які тобі буде соромно.

Про кунг-фу та суперроман

Слухач Бі-Бі-Сі: Що вам допомагає так по-філософськи ставитися до життя?

Л. Подерв'янський: Я б не сказав, що я такий вже філософ, це комплімент для мене.

Бі-Бі-Сі:Ви цікавитесь східними єдиноборствами? Ви в п’єсах часто згадуєте східні філософії, це вплинуло на ваш світогляд?

Л. Подерв'янський: Я не цікавлюсь, я більше 30 років сумлінно займаюся кунг-фу. Це не стільки філософія, скільки практика, тому що філософії можна навчитися з книжок, але всього цього, що називають східною філософією, навчитися з книжок неможливо. Це зовсім інший тип сприйняття, цим треба займатися, і тоді можливо ти щось зрозумієш.

Слухач Бі-Бі-Сі: Чи збираєтесь ви написати великий твір, на кшталт “Тихого Дону”?

Л. Подерв'янський: Вже багато років я пишу роман, абсолютно без всякого толку, тому що я пишу, потім відкладаю, а потім через місяць переглядаю написане і викидаю у смітник. Такі бувають приступи перфекціонізму.

У смітнику вже дійсно багато, мабуть, назбиралося, але я хочу написати суперроман, а оскільки суперроман не виходить, то я викидаю, знову пишу, знову викидаю, і, власне, мені це подобається.

Що святкують 8 березня?

Бі-Бі-Сі: Скоро 8 березня, жіночий день або день боротьби за жіночі права, в Україні у цей день радше дарують квіти. Але цього року цьому святу виповнюється сто років. Які ваші думки з цього приводу, чи підтримуєте ви ідею рівних прав для жінок?

Колись я думав, що жінки такі ж люди, як і ми. Потім, коли я познайомився з ними ближче, я зрозумів, що це не зовсім так, вони не такі як ми. Навіщо їм такі самі права, як у нас, якщо ми абсолютно різні? Те, що треба нам - не треба їм, а те, що треба їм - не треба нам

Лесь Подерв‘янський

Л. Подерв'янський: По-перше, це один із самих страшних свят на землі, по-друге, мені дійсно не зрозуміло, що святкуємо? Якщо статеву приналежність – то тут нема чого святкувати. З приводу того, чи підтримую я рівність жінок з чоловіками, то я в цьому й досі не розібрався. Колись я думав, що жінки такі ж люди, як і ми. Потім, коли я познайомився з ними ближче, я зрозумів, що це не зовсім так, вони не такі як ми. Навіщо їм такі самі права, як у нас, якщо ми абсолютно різні? Те, що треба нам - не треба їм, а те, що треба їм - не треба нам. Очевидно, що наші життєві цілі просто полярні, ми ніколи не домовимося, мені спало на думку, що вся світова історія – це історія боротьби хлопчиків і дівчат, в якій, очевидно, дівчата перемагають із розгромним рахунком. Насправді, ми живемо у світі, який належить жінкам, ми програли цю війну.

Бі-Бі-Сі: В українському уряді немає жодної жінки, і в парламенті їх теж дуже мало, це про щось свідчить?

Л. Подерв'янський: Справа не в кількості жінок в уряді. Чоловіки в тому ж уряді виконують замовлення жінок. Жінки найняли чоловіків, щоб вони виконували їхні замовлення!

Бі-Бі-Сі: Чи вважаєте ви, що чоловік повинен годувати родину, а жінка сидіти на кухні?

Л. Подерв'янський: Я колись знаходився у полоні цих хибних уявлень, я пішов навіть служити, півроку я викладав у нашій академії малюнок і живопис, але потім я швидко зрозумів, що я не хочу ходити на роботу, що я для цього не здатен. І більше того, що ці гроші, зароблені за півроку, я можу заробити за тиждень.

Де місце нецензурній лексиці

Бі-Бі-Сі: Ваші твори обурюють тих, хто вважає, що нецензурній лексиці не має бути місця в літературі. Наскільки необхідною є нецензурна лексика як творчий засіб?

Л. Подерв'янський: Ця лексика існує вже понад 2,5 тисячі років, і пішла вона саме з Подніпров’я. Вона веде свій початок ще від матріархату, там всі ці відомі вислови не мали абсолютно ніякого негативного спрямування. Висловлювання щодо матері – означає тільки одне, що при матріархаті у кожної жінки було багато чоловіків, і хто насправді батько – ніхто не знав, а знали тільки матір. Цей вислів означав: іди сюди, синку, я твій батько, можливо.

В моїх п‘єсах люди розмовляють тією мовою, якою вони розмовляють у житті, можливо, вони інколи бувають не дуже інтелігентні... Я ніколи не намагався когось шокувати, вони говорять нормальною українською мовою, суржиком, тією мовою, якою ми говоримо кожен день

Лесь Подерв‘янський

А під час патріархату такі вислови стали лайкою. Я думаю, явище має право на існування, якщо воно вже існує понад дві тисячі років. Як казав Енгельс, "объектиная реальность дана нам в ощущениях". Коли ти читаєш якусь гарну книжку, там все так чемно – це одне, а потім коли потрапляєш на вокзал чи в армію – там зовсім інше.

В моїх п'єсах люди розмовляють тією мовою, якою вони розмовляють у житті, можливо, вони інколи бувають не дуже інтелігентні, я взагалі в цьому не бачу проблеми. Я ніколи не намагався когось шокувати, вони говорять нормальною українською мовою, суржиком, тією мовою, якою ми говоримо кожен день.

Бі-Бі-Сі: Є така думка, що суржик - це також погана річ. Українські мовознавці іноді розглядають ці явища у моральних категоріях, іноді намагаються навішати ярлик на ці явища з точки зору духовності. Чи потрібно це робити, оцінювати?

Л. Подерв'янський: Це означає, що Україна ще не є досить цивілізованою країною. Тому що проблеми, які у нас існують, в Англії чи Америці взагалі не є проблемою. Кожна культурна людина знає, що таке італійська мова. Це насправді флорентійський діалект, він став мовою, тому що Данте був із Флоренції, от і все. Якби якийсь письменник рівня Данте написав би суржиком, то суржик і був українською мовою. Якби це написав геній з галицьких теренів, то галицька стала б українською мовою.

bbc.co.uk

 
 

Додав Art-Vertep 08 березня 2011

Про автора

Народився Лесь Подерв'янський 3 листопада 1952 року. Киянин. Мешкає на Бесарабці (раніше на Липках). Має дочку і дружину. Дружина, дід і батько Леся — всі художники, як і сам Лесь. Закінчив художню академію (що раніше називалася Київськи

 
Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска