Автори / Простір Свободи / «ШЕВЧЕНКО. КОЗАЦЬКИЙ ЧИ КРІПАЦЬКИЙ МІТ»
10 березня о 18.00у Будинку вчителя (вул. Володимирська 57)
творчий вечір, присвячений 150-річчю з дня смерті Тараса Шевченка
«ШЕВЧЕНКО. КОЗАЦЬКИЙ ЧИ КРІПАЦЬКИЙ МІТ»
Святкову атмосферу разом з глядачами розділять Євген Сверстюк, Ніна Матвієнко, Леся Чарівна, Кирило Булкін, Тарас Компаніченко та гурт “Хорея козацька”, Микола Косицький, Анна Наставна, Ярослав Ажнюк, рок-гурт “Сад”, Леся Матвійчук.
Вхід вільний
«Історії життя великих людей уквітчуються легендами. Їм часом приписують надприродні прояви вже змалку та прикрашують сюжетами, близькими до казки.
Народницьке покоління ідеалізувало батька Тараса в шапці і з вусами, не дуже вчитуючись у нього, переконуючи один одного в тому, що він абсолютно зрозумілий навіть простому селянинові. У цьому спрощенні був самообман.
Революційне покоління використовували Шевченка в цілях агітації проти царського уряду. Але в революції, в безумі насильства, в агонії ненависті воно відчувало крах Шевченковських ідеалів Любови і Добра. Воно скоса й навіть соромливо поглядало на його садок вишневий коло хати, на його світе тихий, краю милий, на його обніміться ж брати мої, молю вас, благаю…
У важкому ідеологічному похміллі нинішнє покоління хоче повернутися до справжнього Шевченка, але вже не вміє його читати. Не має сили пройти за частокол стереотипів.
Чи буде поезія Шевченкова співзвучною знедоленим дітям споживацького віку? Чи вони читатимуть «Кобзаря» в інтернеті? Чи просвітлюватиме слово, поставлене на сторожі, збетоновану товщу інформації?
Такі питання стосовно «Божого слова» й народної пісні ставилися і в попередні віки. Тоді теж усе це здавалося безнадійно старосвітським. А поет проходить понад сітями часу й промовляє до серця, непідвладного мінливим вітрам часу».
Євген Сверстюк
Додав Art-Vertep 09 березня 2011
Про автора
.
ну якщо вже я прийшла до Тараса...То й всі зможуть. Після радянської школи нічого начебто українського в мені не було. Була тільки бабця в селі. Батько та матір взагалі "совки", при тому що їх любила і люблю. Але нікуди подітись від правди - ми мали вирости такими самими совками, але стався збій у програмі! І я - зі своїм змішаним походженням і змішаним світоглядом стала такою націоналісткою! Але все ж таки я розумію, про що йдеться у апрстола Павла, коли він каже, що у Христі немає ані юдея, ані елліна. Христове світосприйняття базується на окремому - національному чи особистому, але перевершує його. Неможливо прийти до Христового без розвинутого особистого (на рівні історії людства - це рівень національної свідомості, я впевнена, що персональна історія і історія людства є подібні сюжети) - але треба перерости особливе і національне, що і відбувалося у свідомості Тараса Григоровича. Він великий християнин.