Автори / Юрій Винничук / Реверанси знатних табаководів
Ну, от уже й Міжнародна правозахисна організація Freedom House рекомендує президенту звільнити Табачніка з посади міністра освіти. Уже й вони побачили, що міністр робить щось не те. Але що там якийсь Freedom House проти Кіріла Гундяєва? Так собі – прищик. Тому цілком впевнено почувається міністр і гордо продовжує нести прапор "єдіной і нєдєлімой".
Минулої п’ятниці він розповів, що спільні підручники з історії мали писатися не тільки з Росією, а й з усіма сусідами. Ось як широко сягають плани нашого міністра. І буцім навіть уже й з Туреччиною домовилися, але тут татари кримські запротестували. Можна тільки уявити собі цей спільний українсько-турецький підручник...
Ну, наприклад... "Ще з XVI сторіччя українські козаки відкрили для себе чудові курорти Туреччини і кожного літа вирушали на чайках на турецькі пляжі. Синоп, Трапезунд і Стамбул радо приймали гостей за принципом "все включено"... А Роксолана, ця, можна сказати середньовічна Іріна Бєрєжная і Єлєна Бандарєнка в одній особі, зустрічали козаків усім гаремом з хлібом і сіллю. Козакам так подобалася гостинність братніх турків, що вони охоче залишалися на новій батьківщині, влаштовуючись на галери веслярами".
Я от думаю собі: яким же розумним був академік Павлов, коли радив Лєніну випробувати соціалізм спочатку на собачках. Шкода, що Табачнік не прислухався до цієї гарної ідеї і для початку не запропонував Росії самій у себе створити отакий підручник, який би задовольняв усіх: і росіян, і репресованих чеченців з кабардинцями, і знищених інгерманландців, і завойованих вогнем, мечем і водкою чукчів, і експропрійованих тувинців, які мали колись свою незалежну державу, і несть їм числа – усіх тих народів, які або зникли з карти Росії, або залишились здесятковані і поглинуті.
Не квапиться Росія писати такий підручник, як і не квапиться підписувати Хартію про регіональні мови, зате пильним оком стежить за нами, аби прогнути ще нижче.
Ось уже й новий проект закону готовий: "Про проголошення в Україні 6 червня Днем російської мови". Автор проекту, звичайно ж, невтомний В. Калєснічєнка. Бо як же без нього?
Але ідея чудова! Та що там чудова – геніальна! Тільки чому ж усі решта регіональних мов опинилися на задвірках? А де День румунської мови? А День кримсько-татарської чи гагаузької? А циганів! Циганів як могли забути? Та й одним Днем для циганів не обійдешся, бо там кілька діалектів, які дуже різняться.
Але чому я не чую обурених голосів? Чому мовчать Суркіс, Червоненко, Фельдман, Пінчук, Рабінович, Ярославський і "другіє офіціальниє ліца?" Де мужні голоси Допи і Гепи? Як же нам тепер без Дня івриту і Дня їдишу? Правда, у тій нашій Хартії фігурує якась загадкова "єврейська мова". Але нічого – хіба нам шкода для братніх євреїв цілих два Дні?
Нє даработал таваріщ Калєснічєнка. Тим більше, що День російської мови у нас практично цілий рік. Щоб у цьому переконатися, досить вмикнути телевізор чи підійти до газетного кіоску в столиці України. Або завітати у святая святих – Києво-Печерську Лавру. От уже де-де, а там такі да – там русскій дух і русью пахне. Навіть із легким ароматом щєй і лаптєй.
Взагалі регіонали – великі оригінали. Їм не до шмиги та історія України, яка культивувалася в епоху Ющенка, але нічим рівновеликим замінити героїв Крут, січових стрільців чи бійців УПА вони не можуть. Викинути викинули, а що натомість? Брусиловський прорив, Щорс, Молода Гвардія, Ковпак, Руднєв, Конєв, Ватутін і т. д. От тільки що тут українського? І до чого тут народ український? Бо якщо пісень і легенд про стрільців та упівців сотні і сотні, а віршів присвячених крутянам десятки і десятки та ще й у виконанні таких асів як Тичина, Антонич, Маланюк, то про бальшую атєчєствєнную чи про партизанський рух в Україні – жодної. Ну, не сприймав народ ані цих героїв, ані ці події, як свої.
Та й діло з Молодою Гвардією, про яку так натхненно тьохкав Чєчєтов у Шустера, не зовсім чисте. Бо виявилося, що зв’язані вони були таки більше з ОУН, аніж з керуючою і спрямовуючою. А бідний Фадєєв мусив творити міф на голому місці.
Але міфи – це для совка святе. Що великий полководець Невський, який розбив – страшно сказати! – кілька десятків рицарів у двох "грандіозних" битвах, а що ніколи неіснуючі 28 панфіловців чи Зоя Космодем’янська, яку самі селяни упіймали, бо вона хати палила за покликом Сталіна... Усе фікція. А ось і свіжа, хоч і з нафталіном: Росія в Україні буде знімати фільм про "Матч смерті".
Не буду тут відкривати читачам велосипеда, заґуґліть собі "матч смерті" і надибаєте не тільки статті, які розвінчують цю побрехеньку, а й на документальні фільми. До того ж – російські! Тобто вони там, у себе знають, що це вигадка, але для дурних хахлів, щоб їх у Євросоюз не тягнуло, варто таки показати, якими свинями були ці німці. Так ніби справжніх, а не вигаданих німецьких злочинів бракує. Так чого доброго скоро витягнуть ще одну шизофренічну вигадку про мило з людського жиру і рукавички з людської шкіри. Та чому скоро: вже витягли! Лічно Інна Геббельсівна у того ж таки Шустера згадала.
І "Зарніца", як ідея, ще не погасла. Ще жевріє в головах вічних комсомольців. Як та "Зарніца" виглядала у виконанні асвабадітєлєй задемонструю документально. Донесення секретареві львівського обкому КП(б)У Грушецькому за 1945 р. секретаря Бібрецького райкому Рубана під грифом "сов. секретно": "10 мая тремя пьяными бойцами в. ч. № 34004 в гор. Бобрка брошена граната на центральной улице прямо в толпу детей, в результате убит сын одного рабочего – школьник 8 класса" (Держархів Львівської області: Ф. 3. – Оп. 1. – Спр. 222. – Арк. 93-94). Тобто сценарій, можна сказати, готовий.
У новітніх підручниках читаємо про спалені українські села. Ким спалені? Звичайно, німцями. А от про ті села, які спалили більшовики у 1919-20 чи енкведисти у 1945-50 ні слова. Така от правдива історія. Гриф "сов. секретно" продовжує діяти.
Але усе це підчищання історії, до якого вдається Табачнік і його послідовники, на ділі мало ефективне. У вік Інтернету ідеологічна блокада приречена на поразку. Зрештою, це задемонстрували дебати львівських і одеських школярів, які у багатьох історичних питаннях дійшли до спільного знаменника. Так що на зміну усім цим більшовицьким мамонтам, голубам-андрогінам та іншим інфузоріям-туфелькам гряде нове покоління – прагматичне і просунуте.
http://tsn.ua
Додав Art-Vertep 15 червня 2011
Про автора
Юрій Винничук — український лінгвіст, журналіст, письменник, редактор. Біографія Освіту отримав у Прикарпатському університеті імені В.
