Автори / Сергій Жадан / Індустрія поезії

Скільки б коштів не виділили на фестиваль, більшість їх, цих коштів, все одно піде на пошив партійних прапорів. Тому краще обійтися взагалі без фестивалів.

Скільки доводилося писати про поетичні фестивалі, але тема виглядає просто невичерпною. Можливо тому, що спрацьовують професійні інтереси, і ти говориш про те, що цікаво тобі, але що зазвичай мало цікавить твоїх співрозмовників.

Так, очевидно, рибалки готові годинами розповідати про тонкощі та хитрощі риболовлі, навіть коли їх давно ніхто не слухає. Тим більше поезія справді має багато з риболовлею – на поезії, як і на риболовлі, знаються всі, проте цікавляться нею, так само як і риболовлею, лише поодинокі фріки. Ось про них і пропоную поговорити.

Роттердамський поетичний фестиваль відбувався цього року вже в сорок друге. Триває він цілий тиждень і вважається одним із найсерйозніших та найавторитетніших в Європі поетичних майданчиків. Організатори при бажанні можуть довго перераховувати прізвища нобелівських лауреатів чи просто літературних зірок, котрі свого часу, за довгу історію існування фестивалю, брали в ньому участь. Хоча справа, звісно, не в кількості весільних генералів на душу населення – так чи інакше фестиваль в Роттердамі є цікавим як з точки зору поезії, що на ньому читається, так і з точки зору його організації та проведення.

Роттердам послідовно й доволі успішно створює собі образ "міста фестивалів", що в принципі характеризує міську владу з доволі позитивного боку. Зокрема і поетичний фестиваль є однією з сьогоднішніх візитівок міста. Тож і сам бургомістр (перший бургомістр-мусульманин у Західній Європі!) в перервах між засіданнями місцевої "міськради" прибігає привітати поетів, і місто на дні фестивалю завішане поетичними цитатами, і сам фестиваль зовсім не справляє враження маргінального культурного збіговиська, цікавого лише поетам, як це часто трапляється з подібними дійствами.

За сорок два роки існування фестивалю організатори, очевидно, мали би зрозуміти всі підводні течії та гиблі місця подібних акцій, які й так лежать на поверхні – поезія в принципі є предметом інтересу не надто великої кількості мешканців нашої планети. На ній складно заробити капітал і непросто зробити ім'я. Проте, це зовсім не значить, що нею не потрібно займатися взагалі.

І тим більше цікаво спостерігати, як вирішують проблему пошуку цільової аудиторії в ліберально благополучних Нідерландах. Як організатори розширюють цю саму, не таку вже й численну аудиторію за рахунок мережі чи виступів у бібліотеках, парках та на вулицях. Як місто залучає до фінансування фестивалю поезії доволі серйозні структури, як урізноманітнюється та насичується за рахунок відео, музики й театру основна програма.

Очевидно вони всі – й організатори, котрі їздять світом у пошуках нових потенційних учасників, і волонтери, котрі працюють на цей фестиваль, і спонсори-банкіри, котрі, виявляється, щось перекладають, і бургомістр-мусульманин, котрий перекладає так само (ви можете уявити собі бургомістра Харкова, котрий щось перекладає?) - всі розуміють, що справа, якою вони займаються, є не надто резонансною та масовою, але кого це, зрештою, хвилює. Скоріше навпаки – перебування поезії на межі зникнення саме й передбачає її наполегливе культивування та підтримку. Тому що поети, вони як пінгвіни – їх легко винищити, але краще від цього нікому не стане.

Не хотілося б знову порушувати тему можливості та перспектив підтримки нашою державою подібних заходів. Хоча, якщо говорити неупереджено, без огляду на партійні прапори та колишні судимості наших бургомістрів, справа не видається аж такою нереальною – ну справді, що коштує нашим містам-мільйонникам виділити певну частину бюджету не на фуршети з приводу дня космонавтики, а на фінансування поетичного фестивалю, що коштує владі наших мегаполісів підпрягти місцевий бізнес на підтримку подібних безнадійно некомерційних заходів? Нічого насправді не заважає.

Інша річ – наскільки можливим і прийнятним для самих поетів є за сьогоднішніх умов співпраця з державою. Оскільки ж наперед зрозуміло – скільки б коштів не виділили на фестиваль, більшість їх, цих коштів, все одно піде на пошив партійних прапорів. Тому краще обійтися взагалі без фестивалів. Що, зрештою, і відбувається, і всі основні поетичні заходи в нас так чи інакше фінансуються з приватних джерел – і чернівецький "Meridian Czernowitz", і "Київські Лаври", і київська знову ж таки Барикада. Бо за наших умов, виявляється, потрібно дуже любити поезію, аби не відмивати на ній бабло. Чи, принаймні, потрібно, щоби твоїм бургомістром був перекладач. Чи просто мусульманин.

http://tsn.ua

Додав Art-Vertep 24 червня 2011

Про автора

Сергій Жадан (народився 1974 р.) — поет, прозаїк, перекладач, есеїст, органзіатор літературних фестивалів, рок-концертів, театралізованих перфоменсів та акцій громадянської непокори. Автор кількох книжок віршів та прози. Живе і працює в&nb