Автори / Сергій Жадан / Життя як домашня заготовка
За кого більшість із нас вболіває? За чемпіонів і фаворитів, за зіркових форвардів і харизматичних тренерів, за щедрих президентів, здатних купити будь-яку перемогу. Яке вже тут вболівання, так – спроба отримати свій катарсис за рахунок чужих інвестицій. А хто буде вболівати за аутсайдерів?
І що робить кожне літо не таким безнадійним, що робить літні місяці бажаними й довгоочікуваними, що примушує нас рахувати дні й підганяти вікенди, так це початок нового футбольного сезону. Бо, здається, лише нещодавно минали останні тури сезону попереднього, і все ставало на свої місця, і рушились безпідставні ілюзії, й танули в повітрі солодкі амбіції, і розчарування врівноважувалися надією, а ось минуло всього нічого, і все починається від початку, з нуля забитих та нуля пропущених, і все що лишається – це сподіватися на фарт і вміння, хоча більше все-таки на фарт, бо з умінням справи складають просто безнадійно.
Кожного разу на початку сезону, перед першою грою, шанси наших завжди виглядають доволі переконливими, і селекційна робота виглядає розумною та виваженою, і заяви звучать погрозливо, проте виважено, а вже результати контрольних поєдинків сповнюють наші серця ейфорією та передчуттям свята, що розтягнеться на довгі тридцять турів, із перервою на Новий рік та Різдво Христове. Адже до перших ігор, до перших поразок і перших пропущених м’ячів, до перших травм і перших відставок всі мають рівні шанси, як і має бути в справжньому спорті. Всі рівні й однаково бойові, всі налаштовані стояти до кінця й виправдати покладені на них сподівання.
Іноді хочеться, аби ці передсезонні тижні, наповнені чутками про таємничі й сенсаційні трансфери, наповнені духом очікування та віри, тривали якомога довше, зберігаючи недоторканими наші сподівання. Бо потім, зазвичай, починаються перші матчі, і наші, зазвичай, провалюють початок сезону, і змушені потім ліквідовувати відставання, й виправляти недолугі помилки, і відновлювати справедливість, і, що головне – відновлювати нашу віру, нашу самооцінку, нашу рівновагу і впевненість у майбутньому.
Кожного разу ти очікуєш, що ось тепер все буде так, як і має бути – вони змушені вигравати, тому що вони найкращі, тому що в них найкращі вболівальники (себто ми), тому що не можна ж наступати кожного разу на ті самі граблі. І ти з тривогою очікуєш на ці перші ігри, прораховуєш можливі турнірні сходження, припускаєш неминучі втрати, не помічаючи, що літо поступово доходить своєї середини, найтеплішої й найповільнішої своєї пори, і починає рухатися в бік осені, роблячи нас усіх дорослішими, проте навряд чи роблячи мудрішими.
Час минає швидко й непомітно, й іноді здається, що ми свідомо оточуємо себе галасливими приятелями й неможливими компаніями, всіма цими виснажливими трансляціями й тягучими очікуваннями, всім цим футболом, аби лише не помічати проминання часу, його конечності, його незворотності.
Тому що мова, звісно ж, не про спорт. Марно й наївно сподіватися, що більшості затятих уболівальників, котрі спалюють горла й зношують серця, сидячи при телевізорах чи волаючи на трибунах, справді йдеться про здоровий спосіб життя, про фізкультуру чи, не дай Боже, спортивний режим. Більшості з них ідеться про заповнення пустот у навколишньому просторі, про вибудовування довкола себе суворих чоловічих декорацій, про цілий набір замінників, котрі надають нашим сірим швидкоплинним будням гостроти та сенсу.
Чоловіки, в переважній своїй більшості позбавлені великих потрясінь та шалених переживань, потребують турнірної таблиці як певної подорожньої карти, що дозволяє їм триматися вірного шляху, дозволяє рухатися крізь порожнє повітря й безберегу темряву. Футбол дає тобі можливість долучитися до чогось надзвичайно важливого, чогось такого, чим переймаються сотні тисяч інших чоловіків. Адже головне в цьому випадку – велика кількість однодумців, відчуття братства та взаємодії, енергія тисяч гарячих душ, котрі від безвиході та впертості продовжують вболівати за своїх, навіть попри те, що свої знову й знову зливають гру за грою, роблячи нестерпним та безкінечним черговий сезон.
Хоч я особисто далекий від того, аби говорити про футбол захоплено й піднесено, мені надто часто траплялося бачити, як уся ця вболівальницька затятість і заведеність на боротьбу зникали й розсмоктувалися після чергової поразки наших улюбленців. Для більшості з нас це лише одна з імітацій, одна з нечисленних можливостей не почувати себе самотнім та зайвим, одна з рідкісних нагод забути про те, що по-справжньому ти ніколи й нічим не переймаєшся, що в реальному житті навряд чи знайдеться причина, заради якої ти готовий кричати й переживати, співати гімни й пускати гіркі та щирі чоловічі сльози.
До того ж, ви подивіться за кого більшість із нас вболіває. За чемпіонів і фаворитів, за зіркових форвардів і харизматичних тренерів, за щедрих президентів, здатних купити будь-яку перемогу. Яке вже тут вболівання, так – спроба отримати свій катарсис за рахунок чужих інвестицій. А хто буде вболівати за аутсайдерів? Хто буде вірити у фортуну та Велику Футбольну Справедливість, здатну протистояти всім можливим інтригам та федераціям? Хто буде заповнювати собою трибуни розбитих неремонтованих стадіонів, перемоги на яких трапляються рідко й швидко забуваються?
Навіть не знаю, кому би адресувати ці питання. Тому що ось знову починається сезон і всі забувають про умовності й несправедливості, чекаючи, що ось цього року, саме цього року, все буде по-чесному – ніхто нікому не буде підсуджувати, і ніхто нікого не буде підсиджувати, і кожна гра буде неповторною й незабутньою, і кожна гра триватиме безкінечно довго, а якщо коли-небудь і закінчиться, то, поза сумнівом, закінчиться нашою перемогою.
http://tsn.ua
Додав Art-Vertep 13 липня 2011
Про автора
Сергій Жадан (народився 1974 р.) — поет, прозаїк, перекладач, есеїст, органзіатор літературних фестивалів, рок-концертів, театралізованих перфоменсів та акцій громадянської непокори. Автор кількох книжок віршів та прози. Живе і працює в&nb
