Автори / Олег Скрипка / Відомий співак Олег Скрипка, фронтмен гурту "ВВ" розповів про любов до всього українського, роботу в кіно та наркозалежність від тютюну
У програму "Tkachenko.ua" завітав "видатний музикант сучасності" Олег Скрипка.
- Вітаю! Коли це я так про себе говорив?
- А як би ти себе представляв? На концерті на честь 25-річчя від створення твого гурту?
- Співак.
- Просто співак?
- Скромність комерційно невигідна, як кажуть. Але, в принципі, так пристойно. Не треба себе дуже так розхваляти. Ну, в мене взагалі є така думка, що... Ну, це не моя думка, взагалі, це буддизм. Що кумирів собі створюють люди. Вони обирають собі якийсь об'єкт і цю людину піднімають на якийсь постамент. І різні люди вже на цьому постаменті поводяться по-різному. Комусь комфортно,комусь некомфортно. Хтось собі там починає ще підставляти якісь сходинки, ще вище забиратися. Я кажу про те,що оце побудова такого іміджу відомої людини в моєму випадку – це спільний процес. Спільний творчий процес.
- Ти сказав про буддизм. Але не можу відвернути увагу від цього хреста такого яскравого. Ти віруюча людина?
- Цей хрест? Ну так. Я купив в Нью-Йорку в ре перському магазині.
- (сміється) Тобто він для тебе більше такий стильний чи ти дійсно віруєш?
- Ні, я християнин. В мене навіть рідний дядя батюшка.
- Ух ти!
- Так, в мене навіть родичі є. Але я признаюся, що я не кожну неділю ходжу в церкву сповідатися. Але в церкву зайти завжди для мене якесь духовне задоволення. Причому, коли я заходив, по-перше, в церкви різних патріархатів чи навіть в буддистські церкви заходив, в різні церкви, мені однаково комфортно.
- А що для тебе це спілкування означає?
- Спілкування?
- Так. (сміються)
- А в нас якась духовна передача?
- Ми почали з цього.
- А спілкування означає... Як казав Ісус Христос, кожна людина – це син бога і, в принципі, нам церкви не потрібні. Сам Ісус Христос казав. Але в принципі церква – це гарне місце підсилення наших молитов, скажімо. Якщо в нас є якась ідея, з якою ми хочемо звернутися до бог, то церква – це дуже гарне місце. Вона дійсно підсилює і тебе налаштовує на якийсь лад. І церкви завжди в таких місцях будувалися, там же намолено все. Я для себе так пояснюю.
- Несподівана частина Скрипки. А звідки взагалі у хлопця, який народився – в Таджикистані ти ж народився?
- Так.
- Така очевидна туга за всім українським, такий потяг до всього українського?
- О, це якраз до першої теми ми повертаємося. Це ж люди все побудували. От ми їдемо в Краснодар виступати... в Сочі. Концерт. І я їду і так краєм ока бачу бігборди. І таке відчуття, що іде передвиборна кампанія. І от уявляєш, бігборд і іде зліва якийсь текст і штамп якийсь у вишиванці. В Сочі, в Краснодарському Краї. Думаю, що це таке? І дивлюсь, моя пика ,я у вишиванці. Концерт "Воплі Відоплясова", там все. І люди десь знаходять мої фотографії у вишиванках і активно їх використовують. Тобто люди мене таким бачать і вони мене таким роблять.
- А звідки в тебе це?
- Я вважаю, що моя основна фішка, основна сила, це відчуття стилю. Наприклад ,якщо ми їдемо в Іспанію, треба їсти іспанську їжу, чути іспанську мову, слухати іспанські пісні і танцювати іспанські танці. Якщо ми їдемо в Україні, якщо ми живемо в Україні, то треба дбати про культуру українську, танці, гастрономію...
- Тобто ти вважаєш це не патріотизмом, а...
- Це чистота стилю. Тобто це відчуття правильності якоїсь. От мусить бути от так. Ми живемо, тим паче, в еру глобалізму і все так сильно змішується. І завтра вже ніхто не буде знати, пам'ятати, що воно, де і звідкіля. І для того, щоб бути людиною естетичною і інтелектуальною, треба розуміти чистоту стилів. Треба знати, що таке Франція, що таке Іспанія, що таке Україна і тому подібне.
- На двадцяту річницю незалежності ти організував парад вишиванок.
- Так.
- Там люди були на мітингах, на концертах, а ти з вишиванками. Що ти цим хотів сказати?
- Я цим хотів сказати, що є речі просі, приємні, важливі і, що головне, не конфліктні. Одна мудра людина сказала, що всі люди, в принципі, прагнуть одного. Всі хочуть гарно жити, комфортно, красиво. І ніхто не хоче воювати з кимось. А всі ці войнушки вони виходять, може, із того, що люди не зовсім розуміють, що їм насправді потрібно. Абсолютно.
- То це був такий пацифістський український хід?
- О, абсолютно вірно. От я сам собі не придумав таке формулювання. Пацифістський український хід. Це очевидна річ, що всі вже втомилися від протистоянь, від войнушок. Слава богу, вони в нас ще без крові обходяться. Тьфу-тьфу-тьфу. Слава богу, ми ще на порівняння з усім світом дуже гарно проходимо. Але принаймні це дуже втомлює морально. Є якісь речі, які можуть об'єднати.
- А які відчуття у тебе викликає сам факт цієї річниці? 20-та річниця незалежності України.
- В принципі, точно такі є, як 25-та річниця існування "ВВ". Тобто це абсолютна умовність, тому що кожен відчуває час по-різному. Тому час – це така відносна, як казав старіна Ейнштейн, це дуже відносно. І просто це якийсь етап, якийсь момент, коли треба про це поговорити, згадати. Знову ж таки, розставити акценти, що для нас важливо, що не важливо і т.д. Але, в принципі, народ придумав ці ювілеї не дарма. І ще дуже гарна і, мабуть, основна мета ювілеїв, це просто зібратися приємним гарним людям разом і просто побачитися. Ми от так всі бігаємо і дуже рідко бачимось.
- Я згадав про протистояння. Як ти взагалі ставишся до цих листів інтелігенції? Листи до Януковича, листи до Тимошенко. Здається ти не ставив під ними підписів?
- Ну я щось ставив. Я, до речі, дуже вибірково. Якщо ідея буде красива, наприклад, буде ідея перевернути прапор нарешті, зробити нормальний український прапор, я підпишусь. Ну вона і мистецька, і правильна ідея. А якщо там, наприклад, "давайте закриємо якусь контору, яка нам заважає жити", а я не знаю, що це за контора. І одна контора наїжджає на іншу контору і просто тебе втягують у протистояння, а ти насправді не знаєш, що воно, де і куди, я не підписую. Було декілька таких штук. Навіть проти піратства було. Але я просто... Я проти піратства, але я не дуже знаю всю цю кухню.
- Взагалі складається враження, ти зі своїми "Країнами мрій" фестивалями, іншими акціями, таке враження, що ти знаходишся поза часом. У тебе якийсь свій світ, незалежний від політичних подій, які відбуваються довкола. Як це тобі вдається? У тебе все іде своїм ходом, а життя навколо вирує в якісь інші способи.
- Ну, мабуть, я так не думав, дякую за компліман. Але якщо це так, то це, мабуть, ому що є метушня, як кажуть, речі приходящі, які прийшли і пішли. І з часом ти бачиш, що можна було... Як кажуть, "а куда спешить в такой жара". Що не треба дьоргатись. А от є речі, за які варто поборотися в гарному розумінні. Ну не поборотися, а просто звернути на них увагу. Ніби етніка для всіх очевидна. Ну, що там, "Ти ж мене підманула", це ж очевидно. Але з іншого боку, всім же приємно поспівати таких пісень, потанцювати. Воно нібито просто, воно завжди поряд. А може це від того, що я був за кордоном. І ти їдеш і цих речей немає поряд. І вони для тебе очевидні всі. Вареники – ну що там вареники? Картопля і тісто. А коли в тебе немає вареників і коли ти півроку це не їси, то це цінно. І ти починаєш це цінувати і це вже возводити на постамент.
- Чим Франція відрізняється від сучасної України?
- Всім. (сміються) Дуже сильно відрізняється.
- Ну чим? Перші 3-4 речі, які перші спадають на думку?
- Країна для мене – це люди. А люди цивілізаційно інші. Якщо казати про французів французів, ті, що французи, це люди – інтелектуали, інтелігенти, естети. Набагато більш швидкі, рухливі, ніж українці, і набагато більш емоційні, ніж українці, набагато, до речі, більш конфліктні, ніж українці, як не дивно. Але набагато більш впевнені, ніж українці. І багато речей вони знають як робити. От вони знають, як робити, і вони впевнені, що вони зроблять, і вони це роблять. І вони ефективні в цьому. Для них свобода, воля, право людини дуже важливі. І це відрізняє їх від українців. Є, може, єдина така річ. Але цивілізаційно вони більш стара нація. В них немає такого наїва, який є у нас. І цей наїв теж дає багато позитиву. Ми можемо відчути багато смаків, багато кольорів побачити за рахунок цього наїва, бо цивілізаційно ми цього нічого не пройшли. В тому числі і навіть "лямур тужур" у нас більш бурхливо проходить, тому що в нас не було цієї сексуальної революції, яка була одна хвиля, друга, третя. У нас цього нічого не було. Тому у нас кохання може і проходити навіть більш яскраво.
- А ти, до речі, однолюб чи закохуєшся часто?
- Я не однолюб і не закохуюся часто. Я, скажімо, минималолюб. Але закохатися мені нелегко, дійсно. Це може бути тому, що я інтроверт. Я дуже довго розкачуюся. Мені розкачатися... Інтроверти – це ж такі мушлі, які закриті. Поки вона відкрилася ця мушля, вже пройшло-проїхало все. А потім її налякали, вона знову закрилася. Це така схема.
- А ти підтримуєш контакти зі своїм французьким коханням?
- Ні. Не підтримую. Причому, не по моїй ініціативі. Тобто розставання було дуже таке важке. Хоча я намагався перевести таки на дружні рейки всю цю історію і в мене не вийшло. Ну як, я просто зробив одну пропозицію, другу, вона не біла прийнята і закрилося абсолютно спілкування.
- А на чому ти виховуєш своїх дітей, на якій культурі? І на що звертаєш в першу чергу увагу зараз?
- До культури ще далеко, вони ще маленькі. Я хочу виявити їх таланти, от що їм цікаво. В принципі, головна річ, що, не знаю, нам в дитинстві не давалося, це свобода вибору. Мені, принаймні, цього не вистачає – вміння, досвіду робити вибір. Постійно робити вибір, вибір, вибір. І коли ти вибираєш, ти щось роби і потім ти впевнений в своєму виборі...
- Тобто все-таки зробити вибір.
- Так.
- Не тягнути.
- Так, зробити вибір. І чим раніше його зробити, тим краще. Тому що мій досвід показує, в принципі, будь-який вибір вірний. Будь-який. Це треба етап вибору пройти максимально швидко і не вагатись. Оце вагання, в якому знаходиться Україна, це дуже руйнівне.
- Знаєш, як у нас кажуть, це улюблене українське чи російське слово "завтра".
- Так, так, так. Чи от у мене були деякі продюсери. Їм дзвонять і питають: так що, ви зробили це? А вони згадують, що вони прошляпили, і говорять: "А, ми якраз за це говоримо зараз. Ми це обговорюємо". От у них постійно "обговорюємо".
- А що найважче у вихованні дітей?
- Це завоювати авторитет батьків, авторитет. Це взагалі в житті найважче – це авторитет. Все, що ми будуємо в житті, це свій авторитет. Тому, що ці всі фірми, пісні, будівлі – це більш ефемерно, ніж авторитет.
- А ти вже авторитетно можеш їх покарати? (сміється)
- Покарати?
- Так.
- Я пацифіст. Ні.
- Ти не думав іти в українську політику ніколи?
- Мені були пропозиції, причому якісь такого плану... як це сказати, аферистичного плану якісь пропозиції були. Ну в мене, мабуть, образ такий.
- Стати мером Козятина чи які? (обоє сміються)
- О, от в такому плані! От такі штуки. Чи там от коли протягом революції щось там дуже швидко вступити в якусь партію. Якщо я в неї вступлю, партія одразу ж буде мати якийсь рейтинг.
- А чому не пішов?
- Тому, що я, може, виглядаю, як авантюрист, але я не авантюрист. А в принципі, політика – це як авантюризм в чистому вигляді. Такою, якою вона є в Україні – це авантюризм.
- Чому?
- Ну як? Тому, що у нас така система поки що – хто більше наобіцяє, ця вся штука. Вона зміниться з часом, але поки що треба вміти просто впевнити людей. І ясно, що у політиків немає часу реалізувати свої обіцянки. У них просто немає часу.
- Або вони просто не про те думають.
- Вони, може, і могли би про це думати, але можливості фізичної немає. Немає економічного поки що рівня і немає часу у політиків.
- Тобто ти не відкидаєш можливість, що ти підеш колись в політику?
- Знаєш, може зараз інопланетяни сядуть на Хрещатик, це таке діло. Але от наміру в мене немає. Були деякі пропозиції. От я собі так уявляю, от я піду в політику, буду там крісло протирати, а сцена і студія будуть простоювати. Ну що...
- Ти свого часу підтримував Ющенка, співав. Потім відмовився від звання народного артиста від нього. Чому в нього не вийшло?
- Я так не вважаю. Я думаю, що у Ющенка вийшло.
- А що в нього вийшло?
- В нього вийшло те, що ми від нього чекали. Ми чекали від нього демократизації суспільства, побудови громадянського суспільства і економічного зростання. Це все відбулося.
- Ух ти. Тобто ти входиш до числа того одного відсотка, який ще підтримує Ющенка?
- Ні, я Ющенка абсолютно не підтримую, але він виконав свою функцію. Я Ющенка підтримував тільки для того, щоб він виконав свою функцію, і він її виконав. Може не так ефективно, як, скажімо, більш якийсь жвавий менеджер на його місці, але свою функцію він виконав. І Україна зараз та тільки завдяки Ющенкові. І коли до нас приїжджають білоруси і росіяни, вони просто дивуються, наскільки у нас...
- Ти маєш на увазі в першу чергу демократичні засади? Різниця?
- Різниця. Різниця, коли, наприклад, сидить компанія, п'є пиво і хтось там розказує анекдот про політика якогось чи президента, не дай бог, і в українців голови в плечі не втягуються. А не дай бог ти щось скажеш в Білорусії чи в Росії, там будь-який авторитет чи бандюк, чи хіпарь просто переведуть розмову в інше русло. Вони просто не будуть про це говорити, все. Різниця очевидна.
- Ти згадав про Росію. Наскільки конкурентоздатна українська музика і взагалі всі прояви в мистецтві – кіно, література – порівняно з російськими зараз тут, в Україні?
- В Україні?
- Ага.
- Дуже слабка.
- Чому?
- Тому, що немає підтримки мас-медіа. Тої, яка є, наприклад, підтримка мас-медіа російської музики.
- Ти вважаєш, що це в тому причина, що мас-медіа винні?
- Так.
- А не в тому, що...
- Мас-медіа вона підтримує тому, що в цьому є рішення Кремля. Тобто є вертикаль. У нас цієї вертикалі немає. У нас є навпаки.
- Може просто у нас менш талановиті музиканти?
- Ну так, звичайно. Ясна річ! (сміються)
- Ну а насправді? От за останні багато років з рок-музикантів нагорі переважно називають лише два прізвища – Скрипка і Вакарчук. Переважно за останні роки. Де нові з'явилися?
- Ну просто якщо газоне не поливати, то мало що виросте. Виросте якесь бадилля дуже сильне таке, важко вирвати.
- Але вас же з Вакарчуком не дуже сильно поливали?
- Тому, що у нас зуби от такі. Якщо б не поливати в Росії, я б подивився, що у них би виросло.
- А що, у наших зараз зуби не ростуть у молодих чи що?
- Я не скажу, що у нас така важка ситуація, але в принципі не така комфортна, яка б мусила бути для нашої культури взагалі. Бо немає культурної політики, яка йде з вертикалі. І якщо немає культурної політики...
- А що б ти зробив у культурній політиці в першу чергу, щоб усі ці паростки вітчизняних талантів були очевидні і видні глядачам?
- По-перше, я зробив би тендер на культурну політику. На найкращий проект. Цей проект і треба було б затвердити, і потім його втілити в життя.
- Ти маєш на увазі стратегію якусь?
- Стратегію, так.
- Ну добре. А твої ідеї, на що в цій стратегію треба було б в першу чергу звернути увагу?
- Не знаю. Я знаю, як писати пісні, але як політикою займатися, культурною в тому числі, я не знаю.
- Скажи, ти зараз готуєш концерт до 25-річчя. Кого ти запросиш?
- Ну це не проста річ, тому що ювілеїв на сьогоднішній день багато. І от ми є представниками такого покоління, що такі гранди, динозаври рок-н-ролу вийшли в такий авторитетний вік, що вони починають робити такі великі концерти. І ясна річ, відразу іде така ідея, зібрати гарних українських музикантів, моїх друзів, соратників, і зробити велику "солянку". Але я це роблю постійно на фестивалі "Рок-Січ" і на "Країні Мрій". І такі "солянки" відбуваються. Я така людина, яка не може робити те й саме, повторюватися. І я тут, якщо ми говоримо, що "ВВ" 25 років, в принципі, ми почали з панку. Сам прекрасно пам'ятаєш першу передачу, на якій ми були. І це був такий експеримент і змішування стилів і т.д. В принципі, такий нео-панк. Тому виникла ідея запросити старих і нових панків. Тобто хочеться себе відчувати от... життя продовжується. Деякі колективи, які з'явилися, скажімо, під нашими крилами, і такі колективи, які я поважаю, улюблені, такі колективи, які досягнули може, ще більших висот, ніж ми. І зараз ідуть різні розмови. От погодилися, нібито, "Ляпис Трубецкой" - вони в нашому фарватері – "Бумбокс" - в нашому фарватері йдуть. "АукцЫон" - наші старі добрі друзі. Ми з ними як кораблі в морі – ходимося, розходимося, наше покоління. От у нас на розігріві колись починала група "Ленинград", зараз обговорюємо з ними. Зараз ми спілкуємося з групою "Мумий Троль", які теж, ми з ними мали спільні проекти. Але є така жінка. Коли ми тільки починали, ми сиділи в Академмістечку на кухні і бреньчали на гітарах, і слухали музик різну. І така виконавиця – Ніна Хаґен. І це культ неопанку, жінка-епатаж. Вона не приїжджала ніколи в Україну. Виявилося, що вона активно концертує, активно виступає. Має, причому, теж громадську діяльність дуже-дуже сильну в Німеччині. І вона, не знаю чому, вона погодилася приїхати і підтримати нас. Тому, що, в принципі, ми її вважаємо хрещеною мамою нашою.
- Тобто "ВВ" повернулися до танців?
- До танців, абсолютно так. Німецький неопанк.
- А скажи, коли "ВВ" напише наступний хіт?
- "ВВ" напише наступний хіт? Це залежить, коли нашу наступну пісню почнуть крутити на радіо.
- Ой, знов мас-медіа у всьому винні.
- Так. Так, так, так. Просто мас-медіа – вони ж бачать, що по типу музиканти не пишуть гарних пісень, а музиканти вважають, що ми пишемо всі пісні гарні, а нас не крутять. І в принципі, правда і там, і там є.
- А "ВВ" для тебе – це колектив в першу чергу чи це здебільшого бренд і це така гастролюючи група?
- Це бренд в першу чергу, гастролююча група.
- Тобто це не колектив в першу чергу, який приходить тобі на думку, що для нього треба щось зробити, написати пісню, як було раніше?
- Я думаю, що це доля будь-якого музиканта. Не я думаю, а так воно і є. Якщо подивитися історію відомих музикантів – іноземних, європейських, американських – вони теж так роблять. Тобто з часом людина розширюється до якихось меж громадської діяльності. І в будь-якому разі, пісня – це якийсь меседж. А тобі як людині, як персонажу головне донести цей меседж різними засобами. І виявляється, що засоби можна розширити...
- Розширюються чи розтринькуються? У тебе дуже багато проектів. Вони всі цікаві і т.д.
- Ти правий, може і розширюватися, а може і розтринькуватися. Але з іншого боку, можна по колу співати, там, "Весну" за "Весною" і ти не зробиш таких змін в суспільстві, як ти зробиш з парадом вишиванок. Ти розумієш? І багато, багато, багато людей мені казали: "Я думав, що ви там "тілі-тілі, тралі-вілі". Але коли людина пройшлася в параді вишиванок, потім вона послухала текст "Весни" і вже зрозуміла, що там є на підсвідомості такі якісь нотки, які резонують з цим. Тобто це як контекст. Як на концерті гарне світло подати, розумієте? Якесь тло.
- А які з твоїх проектів – чи альбом якийсь, чи кліп, чи фестиваль – для тебе є найбільш близькими до серця? На що ти хотів би звернути увагу, раз ми вже в мас-медіа, глядачів, щоб вони звернули увагу?
- Це, безумовно, нові пісні "ВВ". Тому, що для мене важлива маса пісень, що я почув. До речі, робилося опитування. От просто людей питали на вулиці, чи можете щось наспівати, насвистіти від "ВВ". Вони крім "Весни" нічого не можуть насвистіти. Всі інші 70 пісень можна вважати, що я їх написав в стіл. І це для мене є реальна проблема. І я роблю зусилля різні, щоб люди почули інші мої пісні, але цих зусиль недостатньо. І я прошу, звертаюся до людей – зацікавтесь. Якщо вам хоч якось цікавий персонаж Скрипка, то зацікавтесь іншими піснями, послухайте, спробуйте. Не чекайте, що вам це прокрутять по радіо мільйон разів, поки воно не вдовбиться в мізки. Майте активну позицію і послухайте інші пісні. І коли люди послухають інші пісні, у мене буде більше можливості написати ще нових пісень.
- По радіо крутять переважно те, що хочуть почути слухачі, - естраду. Популярну музику.
- Це ж теж замкнене коло. Якщо, наприклад, дітей ми вирощуємо. Якщо ми будемо їх годувати тільки тим, що вони хочуть їсти, вони крім чипсів і якихось синтетичних напоїв...
- Може це природно? В тебе є десятки, сотні тисяч прихильників, а в естрадних співаків мільйони. Це нормальний процес.
- Я про те ж саме. Може бути, так, була епоха рок-н-ролу, а зараз епоха змінилася. Але є такі країни, де такого немає. Це не закон Всесвіту. Це закон конкретно нашого суспільства. Є країни, де класичну музику по FM крутять. Є країни, де крутять музику етнічну. Є країни, де крутять арт-хаус, щось таке, щось експериментальне. Є Канада, де естрада може 5-10% ефірного часу займає. Тобто може бути по-різному. Що ми хочемо. Якщо ми хочемо закінчити День Незалежності на Майдані якимсь такими піснями дуже сумнівного характеру, то ну так і виходить.
- Розкажи, як ти створив свій альбом. "Жоржина", здається, він називається.
- Так. "Жоржина" - це альбом львівського джазу, який існував до війни. І от я недавно прочитав це журнал "Компаньйон", про мене написали. Вони, по-моєму, 10 імен там видатних описували. І от там моя функція, дуже цікаво написано, що Скрипка займається археологією культури чи може "новодєлом" культури, от так. І одна теж розумна людина сказала таку дуже мудру фразу: як ти захочеш, так і було. І це дуже така мудра фраза. Тому, що в принципі, було стільки всього і багато, що на сьогоднішній день модна створити будь-яку картинку нашого суспільства. На сьогоднішній день картинка суспільства нашого, що нічого не було. Тому на сьогоднішній день дуже актуально "тілі-тілі, тралі-валі". Але якщо розібратися, то було багато чого. І от і на мене, як сніг на голову, впав цей джаз. В мене був період фольклору, захоплювався бароко.
- Це львівський джаз 30-40х років?
- Україна до війни була буржуазною європейською країною. Половина України. І ясна річ, вся буржуазна культура, яка в Радянському Союзі була заборонена, вона в нас була. І було кабаре, і був джаз. Причому дуже високого рівня. Наші оркестри галицькі гастролювали по всій Європі і це була єдина територія. І музика була дуже цікава. Просто вона мені дуже впала от так, абсолютно несподівано. Ноти, вже деякі записані треки. Я їх почув, послухав і зрозумів, що це просто геніальна, ну просто геніальна музика! Як музикант я міг це оцінити. Тобто абсолютно не гірше Утьосова чи Едіт Піаф, тобто того, що з цієї музики, з цього розрізу ми знаємо. Ну і цей проект просто був незакінчений. Я його взяв і вклав зусилля, гроші і свій голос. І зробив як продюсер і виконавець цей проект. І цей альбом "Жоржина" відбувся. І я вважаю, що він звучить так, от... Ми можемо собі уявляти музику тих років. І зроблена така реставрація, чи може археологія, чи може "новодєл" зроблено, що до сих пір українського джазу не було, а тепер він є. тепер я гастролюю як джазмен, я їжджу за кордон, мене запрошують. І я вже як джазмен, метелик, все дуже солідно.
- А ти сам на якісь концерти ходиш, купуєш квитки чи в Україні, чи за кордоном?
- Дуже рідко. Але останній раз я був десь місяць тому на концерті одного рок-гурту, за яким я фанатію дуже давно. От.
- А що за рок-гурт?
- Це "System of a down". Вони американський гурт, хоча вони всі вірмени. Я вважаю, що на сьогоднішній день в рок-музиці це просто номер 1, як для мене.
- А ти багато слухаєш, намагаєшся бути в курсі?
- Небагато. Але щось там проходить. Але це вже старий гурт. І вони вперше були в Парижі. І я був єдиний день в Парижі. Я просто подивився в Інтернеті – вони там. І я пішов на їх концерт.
- А хто для тебе взагалі музичні кумири? Вони взагалі є? Хто в першу чергу на тебе вплинув?
- Музичні кумири? Ми одного покоління, ми зростали на рок-музиці західній. От до нас приходили "Deep Purple", "Led Zeppelin", "Queen". В принципі, дуже достойні люди і, в принципі, вони є знаковими на той час. І вони вплинули на наш світогляд музичний і взагалі, загальний світогляд. І як би ми діти того пост-хіпарського покоління. І в принципі, ми є носіями хіпарської ідеї, рок-н-рольної ідеї на сьогоднішній день. Ми її реалізуємо. А крім того, ясна річ, що ми ще захопили Радянський Союз. І в Радянському Союзі були прекрасні виконавці, купа – Муслім Магомаєв, рання Мінсарова, рання Пугачова, рання Ротару, ранній Лєщєнко, Петро Лєщенко, Утьосов. Прекрасні. Теж воно там відклалося. І не треба відкидати "Ти ж мене підманула" в селі почуте на весіллі. І не треба відкидати те, що я народився в Таджикистані. І перша музика, яку я почув, це була оця іранська музика, персидська, яка там звучить. На мові фарсі оце все. Цей заміс. Індійське кіно знову ж таки.
- Продукт Радянського Союзу.
- Ну так!
- А як ти, до речі, ставишся, я коли приїжджаю в Москву, зараз часто бачу всі ці написи на майках – "СССР" і т.д. Така мода, ностальгія за колишнім?
- Ну це, знову ж таки, політика держави. Політику держави можна любити чи не любити, але треба поважати її.
- А ти б таку майку вдягнув?
- Я б не вдягнув. Але я поважаю політику держави, яка має певний напрямок. Це імперські всі штуки, реставрація СРСР. Тобто це все зрозуміло. І ми це все відчуваємо в тому числі і по газових війнах, тому що ми в цій історії дуже активна частинка, яку треба задіяти. І ця СРСР-ностальгія з усіма дискотеками 80-х років і ця музична частина дуже активно задіюється в цій пост-імперській цій штуці. І молодь реагує. Є багато людей, які люблять СРСР, в т.ч. в Україні, які не стояли в чергах за майонезом і за горошком зеленим. Але вони ностальгують по СРСР. І в Україні вдягають такі майки з задоволенням.
- Ти непогано виглядаєш як для свого віку. Ти підтримуєш яком здоров'я чи не п'єш, не куриш просто? Як це тобі вдається?
- Я не палю.
- Не палиш?
- Так. Дуже давно. Причому у мене з тютюном були дуже великі проблеми. От реально, я тютюновий наркоман. У мене тут наркозалежність від тютюну була страшенна. Я курив, по-перше, я отримував шалене задоволення від тютюну. Просто шалене! Ти не уявляєш, от це майже так же було приємно курити тютюн, як співати рок-н-рол на сцені. От щось таке. А потім воно дуже сильно стало впливати на здоров'я. На горло. Я просто не міг співати. У мене боліло дуже сильно горло, легені – все. І мені дуже важко було кинути палити. Я це зробив, я кинув палити, але у мене зі здоров'ям були проблеми. З алкоголем, тьфу-тьфу-тьфу, в мене таких проблем немає. Ну, такої сильної залежності нема. Але я так розумію, що для здоров'я теж треба обмежити алкоголь. І от був період, я любив міцні напої в стилі віскі, такого плану. Ну всі, по-моєму, через таке проходили. А потім я відчув, що воно впливає. І зараз я люблю вина. Це Франція вплинула. Вина червоні дуже любив. А зараз на білі вина. Вони ще легші.
- Вік! (сміється)
- Ну може бути. Я люблю білі вина. Ну, ми ж починаємо алкоголь пити... Ми таємно, підсвідомо шукаємо такого, в гарному розумінні, культурного екстазу. Розкритися. Ми ж там всі зажаті в житті і алкоголь нам допомагає розкритися. І ми внутрішнього цього раю шукаємо. І за допомогою цього алкоголю чи інших прискорювачів. І з віком ти розумієш, що все одно. Це та морква, за якою ми йдемо. Вона не дає все одно того, чого ти прагнеш.
- А спортом займаєшся?
- Спортом, уявляєш, я почав займатися... Ну як спортом.
- Ну, фізичними вправами.
- Зарядку робити зранку. (сміються) Я ніколи не робив зарядку і зараз почав. Уявляєш? от недавно.
- Ух ти!
- Просто в мене не було фізичної можливості раніше.
- А які фізичні вправи? От такі?
- Ні! Просто так тупо в квартирі це робити сумно. Просто я зараз живу, де мало людей. Я можу вийти на балкон і оце робити. Мені соромно перед людьми оце все. (сміються)
- Пам'ятаєш, у "Бітлз" була така пісня – "When I will be 64", щось таке. Уявляєш, коли тобі буде вже більше, ніж 64, через 25 років.
- Що робити?
- Себе уявляєш?
- Себе... Важко, звичайно. Ну таке станеться. І що робити? Треба вже готуватися? (сміється)
- Яким ти себе уявляєш через 25 років?
- Ну, драйву мабуть менше буде. Ясно, що треба щось придумати. Рибалка. Я рибалку не люблю. Рибалкою зайнятися чи що там робити? Ясно, що різні там шахи в парку – це відпадає. Собаку гуляти – я теж себе не бачу. Ну мабуть продюсування якесь, щось продюсувати. Мені один знайомий, приїхав із Швеції. Він був на шведському рок-фестивалі. І там один якийсь старий крєндєль, старий вуйко, він засновник цього фестивалю, якийсь дідусь, дідуган нереальній. І він виїжджав на мотоциклі на сцену там відкривав цей фестиваль. Купа рокерів, байкерів. От може от така роль більш-менш. Ще в строю, скажімо так.
- Ти зараз нікого не продюсуєш сам?
- От конкретно колектив?
- Колектив чи виконавця.
- Колектив – ні, виконавця – ні.
- Чого?
- Я намагався не продюсувати, а допомагати колективам. Там два етнічні колективи, один брокерський колектив. Я просто допомагав там, в т.ч. вкладав гроші. Я зрозумів, що продюсувати такі колективи – це невдячне діло. Тому, що вихлопа все одно не буде. Чи якщо це такі колективи такі ж зубасті, як я, що вони самі зможуть собі пробити потім дорогу. А так не виходить. В мене нема такого ресурсу. А продюсувати естраду... Краще я рибалкою буду займатися.
- А як ти себе мотивуєш? Що примушує тебе прокидатися кожного ранку? Чого ти ще не зробив?
- Діти починають скакати по голові. Я прокидаюсь від цього. (сміються)
- Але ж є якісь речі. Ти займаєшся однією справою, іншою, третьою, четвертою. Що мотивує тебе кожного ранку прокидатися?
- Це внутрішній бізнес-план, я не знаю, в голові вже там розписано: я роблю те, те, те. І просто був час розкидувати каміння, а зараз час збирати каміння. Тобто я багато чого робив, але я дуже багато пожинаю результатів на сьогоднішній день. І оце пожинання результатів – це дуже сильний мотив, мотивація. І сьогодні я, наприклад, прийшов у студію і прослухав вже мікс, результат своєї роботи. І ти чуєш цей результат. А потім ти вносиш якісь корекції. І далі там вже чуєш дещо інший результат. Чи там монтаж кліпа ти бачиш, щось таке, якусь діджейську роботу. Дуже багато результатів. А зараз – я похизуюся – зараз я почав зніматися в кіно.
- Ух ти!
- Так.
- Як актор?
- Так, як актор. І мені пішли дзвінки, і я там вже починаю приїжджати як актор. І це теж дуже сильно мотивує, коли це новий вектор твоєї діяльності.
- Яке кіно? Як воно називається?
- А це, по-моєму, комерційна таємниця. Я ще не можу розголошувати.
- Але це комерційне кіно?
- Та, це комерційне. Російсько-американський продакшен.
- Кого граєш?
- На жаль, майже самого себе.
- Рокера?
- Так, рок-н-рольщика. Поки що мені не довіряють якісь такі ролі абстрактні.
- Дякую! Це був лідер гурту «ВВ», співак Олег Скрипка, який через 25 років мріє виїхати на старому мопеді на рок-фестивалі і бути ще в формі. (сміються обоє) Дякую, що прийшов!
ТСН
Додав Sh.Ocean 07 вересня 2011
Про автора
Олег Скрипка (24 травня 1964) — український музикант, вокаліст, композитор, лідер групи «Воплі Відоплясова». Олег Скрипка народився в Ходженті (Таджикистан) у сім'ї українських переселенців.Виріс у Мурманській області Росії.
