Автори / Андрій Любка / Письменники про… футбол
Письменники про себе. Письменники про політичну ситуацію. Письменники про футбол. Тільки останнє речення до недавнього часу могло викликати в нас недовіру, але тепер і цей бар’єр подолано – в Україні друком вийшла антологія «Письменники про футбол».
Упродовж останніх двох-трьох років мода на різноманітні антології набула цілком конкретних обрисів – починаючи від збірок «Сто тисяч слів про любов, включаючи вигуки», «Сновид», продовжуючи «Декамероном (10 українських прозаїків останніх десяти років)» та «Метаморфозами (10 українських поетів останніх років)», і завершуючи антологією видавництва «Ярославів вал» «Посмішка чорного кота» (письменники зі своїми улюбленими кулінарними рецептами, забобонами й анекдотами). Така постійність і кількість, мабуть, свідчить про те, що й справді формат книжок, під палітуркою яких зібралося кілька письменників, комерційно виправдав себе.
Хай би там як, але на початку вересня топове українське видавництво видало нову антологію, впорядковану Сергієм Жаданом, – цього разу про футбол. Це, безумовно, цікавий експеримент, адже наступного року в України все ще є шанс прийняти ЄВРО-2012, а отже, й цікавість до футбольної теми щомісяця тільки зростатиме. Більше того, варто погодитися з Іриною Славінською, яка в огляді книжок за вересень зробила припущення, що подібна тематика книги може дозволити їй вийти за межі звичного кола шанувальників сучукрліту. Що ж, побачимо, чи продаватиметься ця книга наступного року біля стадіонів поруч із футболками, горнятками та іншою сувенірною продукцією. Якщо так, то це буде більш ніж успіх.
«Літературна збірна України» за версією Сергія Жадана і КСД складається з Юрія Андруховича, Андрія Бондара, Юрія Винничука, Сергія Жадана, Максима Кідрука, Андрія Кокотюхи, Олега Коцарева, Володимира Сергієнка, Фоззі й Артема Чеха. Кожен із них написав свій текст про «гру мільйонів» — і справді вийшла незлецька збірна: хтось рішуче й красиво, послуговуючись фінтами й блискучою технікою нападає й забиває голи, хтось відпасовує, дехто відсиджується у глухій обороні, а воротар намагається якомога менше пропустити. Ну, це я про стилістику оповідань — ви розумієте. Зрештою, літературна якість книжки справді висока, навіть попри те, що кожен із вміщених текстів написано «на замовлення», конкретно під цю антологію.
Юрій Андрухович, есей якого «Гра з випадковими числами» відкриває книгу, вдається до спогадів про своє фанатське минуле. Легендарне «Динамо», починаючи з 1967 року стало об’єктом зацікавлення й обожнювання для письменника, тож понад сорок років свого вболівання стають для Патріарха Бу-Ба-Бу приводом не тільки порозмірковувати про тренерський хист Лобановського, а й витончено навколо гри киян показати всю напругу відносин у колишньому Радянському Союзі. Напівпубліцистичний есей Андруховича справді по-поетичному тонко торкається і злетів та падінь на шляху Лобановського, і геополітики, і футболу. Приправлений футбольним гумором, текст письменника змушує сентиментально жалкувати, що київське «Динамо» нині зовсім не на тій висоті, що колись. «Що таке збірна СРСР? Це київське «Динамо», ослаблене кількома гравцями інших клубів». Ну як після таких слів не захотіти повболівати на футбольній трибуні?
Андрій Бондар, схоже, написав пророчий текст, хоч і про своє минуле. Ще один вболівальник «Динамо» вже в першому абзаці пише: «У футболі б’ють по ногах, штовхаються ліктями, провокують, принижують». На першій презентації антології під час львівського Форуму видавців, котра, до речі, відбувалася в дуже цікавий спосіб – як гра між письменниками й читачами, Андрій травмував собі ногу, що для промоції книги зробило, напевно, більше, ніж реклама видавництва. Найкоротше оповідання книжки – Бондарів «Мій дирдир» – завершується по-футбольному урочисто: «Динамо» Київ – чемпіон!». Його слова – та Богові у вуха!
Олександр Бойченко нещодавно обмовився, що хотів би почути, як Янукович вимовляє слово «екзистенціалізм». Так ось, я б хотів побачити, як Юрій Винничук грає у футбол. Бо й справді не знаю, як у Юзя Обсерватора склалися стосунки з м’ячем, але в нього вийшло написати найкраще, як на мене, оповідання до антології. «Ті, що стежать за нами» Винничука – дуже якісний зразок малої прози. Тут вам усе – і захопливий сюжет із елементами містики, і слідчі КГБ, і розстріляні львівські семінаристи, і цілий львівський «Матч смерті» (цікаво, чи останнє – нова містифікація автора?). У кожному разі, читається оповідання на одному дусі, а колорит українського міста часів радянської доби описано напрочуд вдало. Здається, так про Львів, футбол, покинутий пустир і таємничі зникнення речей із поля міг написати хіба Стівен Кінґ. Хай би там як, а цей текст так і проситься хоча б у короткометражний фільм. Успіх – наперед гарантовано.
«Білі футболки, чорні труси» Сергія Жадана – про вболівальника, який футболом насправді живе. Тобто готовий за нього битися, кричати й пити. Одну добу із життя такого фаната й описав письменник. Вийшло по-жаданівському смішно й по-футбольному динамічно. Гра, щодо якої головний герой виявляє майже релігійну любов, змушує його заплющувати очі і на відсутність роботи, і на свою подругу, яка в нападі істерики вистрибнула з першого поверху та зламала ногу, і навіть на різні психологічні й тілесні травми, які неодмінно супроводжують відстоювання честі свого клубу в нічних генделиках. За бажання можна шукати в цьому оповіданні й «друге дно», сприймаючи футбол як символ втечі маргінала від себе й навколишнього світу.
Якісний зразок масової літератури запропонував читачеві Максим Кідрук. Його оповідання «Трансфер» присвячено актуальній для українського футболу темі купівлі гравців-легіонерів. Один відомий клуб купує геніального італійця, але не менш геніальний українець, котрий по вуха заліз у борги через свою авантюрність, вирішує доставити до тренувальної бази свого друга, який разюче схожий на футбольну зірку. Що з цього вийшло і як наприкінці поділили понад сто тисяч євро, ви дізнаєтеся, прочитавши антологію.
Продовжує лінію популярної літератури знаний футболіст Андрій Кокотюха. «Ботан і його тренер» – про розбірки між колишніми кримінальними авторитетами, котрі зараз перейшли в легальний бізнес. Дія твору – початок фінансової кризи 2008 року, головні герої – працівники фірми, яка продає імпортну техніку. Дивовижа полягає в тому факті, що два клани суперечку між собою вирішують зовсім не по-пацанськи: шляхом чесної гри у футбол. І поки ботан-айтішник під наглядом кримінального авторитета намагається осягнути бодай основні тонкощі футбольної гри, аби не підвести у вирішальному поєдинку команду своєї фірми, сюжет розв’язується в інший спосіб: головного конкурента «прибирають», підірвавши його автомобіль. Ось такий інколи футбол.
Оповідання Олега Коцарева «Так роблять усі переможці» більше про любов і філфак, аніж про футбол. У зв’язку з наближенням ЄВРО-2012 на філфаці організовується поєдинок між командами студентів і викладачів. Якщо виграють студенти, то зможуть не платити за екзаменаційну сесію, якщо викладачі – все буде як завжди. Наполохані шансом складати іспити знаннями (!), студенти вирішують гідно програти, але, як то кажуть, далі… «шукайте жінку». У юну студентку закохані двоє гравців команд-суперників – і викладач, і студент. Кожен на футбольному полі намагається їй сподобатися. Проте, як то завжди буває зі студентками філфаку, юна муза футболістів не дістається нікому.
Володимир Сергієнко, здається, єдиний патріот і гуманіст серед усіх авторів. Його текст «Футбол+Свиня+Собака» – про ті душевні страждання, на які душа автора наразилася, коли побачила негідну поведінку уболівальників львівських «Карпат» перед матчем із «Борусією». Вони поводяться, як свині (німецькою – жахлива лайка «швайне-гунде), демонструючи якусь незромілу символіку, схожу на СС. Обуренню ліричного героя немає меж! Що ж, із ним неможливо не погодитися.
Наступні три оповідання книжки виписані цілком на американський манер – про бідність і жагу до спортивних перемог. Чудовий текст Сашка Ушкалова «Бутси» – про хлопця, пригоди якого такі ж химерні й непередбачувані, як і сам спорт. Вихідець із бідної й аморальної сім’ї на останні гроші купує собі взуття на цілий рік – і це, звісно, бутси. Разом із ними герой потрапляє в любовно-сексуальну інтригу з дівчиною надвеликих габаритів, тусується на ринку «Барабашово» з чорношкірими емігрантами, практикується в «нечесній чесності» і потрапляє до рук дбайливих правоохоронців. Виписано все смачно й динамічно, і – що найголовніше – з мінімумом футболу.
Олександр «Фоззі» Сидоренко у всуціль харківському за духом оповіданні «Пістон» (єдине оповідання російською в антології) описує долю маленького хлопчика Пістона, який марить футбольною кар’єрою – зокрема й задля того, аби вирватися зі злиднів. Доля прихильна до цілеспрямованих і мрійливих дітей, тому гепі-енд цілком доречний: малого таки запрошують на проби до «Металіста». Хай йому там щастить, натерпівся хлопець.
Найсентиментальніше оповідання вийшло в Артема Чеха. В «Останньому нокауті» старий, підтоптаний життям і любов’ю до алкоголю чемпіон із боксу береться тренувати команду інтернату дітей-сколіозників, що стає останньою шляхетною справою його життя. І хоч у підсумку його команда таки програє, а сам старий безславно помирає, все ж віриться, що посіяна ним у юних душах жага до перемог не мине безслідно.
Ось такою різною й цікавою вийшла антологія «Письменники про футбол». Наразі її тираж – 10 тисяч, а стадіони вміщують у кілька разів більше вболівальників, тож є куди розвиватися. Як зазначає на звороті книги головний тренер харківського ФК «Металіст» Мирон Маркевич, «Футбол та література – поняття одночасно далекі й близькі. Красивий, успішний футбол є таким же мистецтвом, як і якісна література. Приємно бачити інтеграцію провідних українських письменників із грою, за яку вболівають мільйони шанувальників». Ще невідомо чи принесе ця інтеграція якусь користь футболу, але вже ясно, що українська література від антології тільки виграє.
Придбати книгу "Письменники про футбол" можна тут
Андрій Любка
ЛітАкцент
Додав Sh.Ocean 02 листопада 2011
Про автора
Есеїст, перекладач, найбільше – поет. Автор двох поетичних збірок - «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «Тероризм» (2008). Живе в Ужгороді, студіює філологію. Має 21 і досить успіху, а ще таланту, вітру, дощу, скандальності
