Автори / Сергій Жадан / Хліб і видовища
Мій знайомий фотограф народився в Україні, довгий час живе в Німеччині, хоча й далі говорить: "У нас в Україні". Днями приїхав робити футбольні фото, звісно ж до Євро-2012.
Що не дивно – найближчі півроку нас будуть активно фотографувати, фільмувати й описувати саме з огляду на чемпіонат Європи, хочеться нам того чи ні.
І ті, хто голосно кричить про Євро, як про шанс стати кращими, забуває, що це також можливість побачити речі такими, якими вони є насправді.
Насамперед це стосується "цивілізованих європейців", на котрих уся ця рекламна хвиля з гаслом "Увімкніть Україну" й розрахована. І те, що вони можуть побачити, навряд чи співпадає з тим, що би ми хотіли їм показати.
Спочатку він проїхався Польщею, фотографував нові стадіони, вуличний футбол, на якомусь матчі польські фанати пропалили йому куртку. Ненавмисно, слід зазначити. Україна після Польщі, за його словами, вражає передусім навалою футбольної реклами.
Для себе він пояснює це значно вищим рівнем української корумпованості – мовляв, нашим політикам є що приховувати, враховуючи кількість краденого, тож усю увагу суспільства намагаються звернути на принади майбутнього Євро.
Я з ним погоджуюсь, говорю, що на мою думку перспективи теперішньої влади великою мірою будуть визначатись рівнем гри команди Блохіна, і результати парламентських виборів не в останню чергу визначатимуться тим, вийде наша збірна зі своєї групи чи ні. При цьому нагадую йому гру українців на Мундіалі в Німеччині, що так чи інакше допомогла владі випустити суспільний пар.
У Києві мій знайомий познайомився з фанатами "Оболоні". В Донецьку йому найбільше сподобалась вулиця Футбольна. Натомість "Донбас Арена" особливого враження не справила. В Харкові він познайомився з бригадою, яка копалась в руїнах коло стадіону, на місці колишніх уболівальницьких забігайлівок, там, де планують побудувати чергову парковку.
- Дивись, - показував мені фото чувака на тлі відбудованого "Металіста", - він збирає металолом. Це дуже символічно, враховуючи назву вашої команди.
- Ти ж розумієш, - відповідав я, - що багато хто буде звинувачувати тебе в очорнюванні нашої дійсності, говоритимуть, що ти виносиш сміття з хати.
- Але ж у мене чисті думки, - пояснював він. – Тож і сумління чисте.
За ці кілька днів його виганяли з пабу, де він знімав, і нагадували про заборону фотографування в метро, на нього кидався тренер підліткової футбольної команди, яку він хотів сфотографувати, й не пускали на стадіони.
Українці напружуються, побачивши фотографа, вони не звикли бути в центрі уваги, підозрюю, їм не надто вигідно, аби хтось увімкнув для себе Україну, оскільки краще освітлення буде лише на руку податковій та правоохоронним органам.
Можна, звісно, не виносити сміття з хати, можна заплющувати очі й показувати іноземцям виключно центральні свіжозаасфальтовані вулиці, але, за великим рахунком – кого ми хочемо переконати в тому, що все гаразд?
Для кого взагалі будуються всі ці стадіони й ремонтуються всі ці дороги? Для Платіні? Чемпіонат завершиться дуже швидко, а нам і далі доведеться давати собі раду з цією владою і своєю країною.
Можливо, такий погляд збоку справді є необхідним. Оскільки, живучи тут увесь час, ти перестаєш звертати увагу на якісь речі. А ось показуєш кому-небудь стадіони й майданчики, і сам помічаєш, наскільки дивно виглядають багатометрові зображення футболістів на стінах панельних будинків, наскільки високими й суцільними є паркани довкола стадіону, наскільки нав"язливою, врешті-решт, є реклама.
І головне, починаєш сам себе запитувати – чи справді все це має стосунок до футболу?
ТСН
Додав Sh.Ocean 16 грудня 2011
Про автора
Сергій Жадан (народився 1974 р.) — поет, прозаїк, перекладач, есеїст, органзіатор літературних фестивалів, рок-концертів, театралізованих перфоменсів та акцій громадянської непокори. Автор кількох книжок віршів та прози. Живе і працює в&nb
