Автори / Сергій Жадан / Згадувати і вигадувати

Ностальгія – річ вибіркова й необ'єктивна, вона не претендує на дотримання історичної справедливості, їй ідеться про речі більш приватні: про внутрішнє бачення, про необхідність бодай-якогось захисту і заспокоєння.

Ностальгія – почуття хвилинної слабкості, розраховане на сильну стабільну психіку. В слабких і невпевнених серцях вона здатна розпалювати вогонь, котрий пожирає все навколо, вбиваючи в нас віру та надію. В серцях твердих і позбавлених сумніву, ностальгія існує як певний доважок, що робить життя кольоровішим, проте не надає цим кольорам кислотності. Ностальгія – річ непродуктивна, вона примушує тебе думати про те, чого немає, і постійно звіряти те, що ти маєш, із тим, що ти втратив. Ясна річ, втрачене часто видається куди привабливішим і ціннішим, а неможливість повернути його наповнює тебе зневірою та розчаруванням. Тому ностальгія – ліки для слабких, тих, хто невпевнено почувається тут і тепер, тих, хто потребує підхарчовування різними примарами та химерами з минулого. На ностальгійних настроях легко грати – людина, обернена до свого минулого, зосереджена на ньому, наснажена ним, легко піддається навіюванням та маніпулюванням. Її легко переконати, що з утратою свого минулого, вона, людина, втратила саму себе, що все найкраще залишилося саме там, в тих неймовірних подіях її життя, в тих неповторних випадках та історіях, свідком яких їй випало свого часу бути, в тих персонажах (головних та другорядних), з котрими їй трапилося мати справу. Людині, яка тримається за минуле, не так важливо, що саме відбувається з нею в теперішньому, і зовсім байдуже, що з нею буде в майбутньому. Ностальгія роз"їдає нашу уяву, мов іржа, пускаючи нас на дно, ніби старі кораблі. Хоча річ, звісно, не лише в ностальгії. Річ у наших страхах та невпевненості, в нашій недовірі та підозрі, в наших образах та незадоволенні, в котрих ми ладні звинувачувати час та зовнішні обставини. Більшість із нас зосереджені саме на своїх проблемах та негараздах, що природно. Тож не дивно, що всі ці втрати й зміни, вся ця життєва безперервність і відсутність чогось сталого та стабільного народжують у нас почуття протесту й заперечення, примушують нас постійно озиратися назад, у пошуках втраченого, у пошуках кращого – того, що колись було, того, що ніколи не повернеться. Минуле приваблює хоча би тим, що його не зміниш. Вірніше не так – тим, що всі зміни в твоєму приватному минулому залежать виключно від тебе. Ніхто не переконає тебе, що минуле було не таким, яким ти його собі нафантазовуєш, ніхто не перепише твою персональну історію здобутків та перемог, нікому не вдасться викреслити з твоєї свідомості всі ті солодкі моменти слави та успіху, котрі ти домальовуєш із упевненістю людини, яка вірить у що завгодно, лише не в те, що було. Адже маючи справу з минулим, не завжди маєш справу саме з пам"яттю, часто все зводиться не так до пригадування, як до вигадування. Ностальгія – річ вибіркова й необ"єктивна, вона не претендує на дотримання історичної справедливості, їй ідеться про речі більш приватні: про внутрішнє бачення, про необхідність бодай-якогось захисту і заспокоєння. Пам"ять іноді буває надто жорстокою, аби на неї покладатись. З пам"яттю загалом така дивна штука – часто саме її й плутають із ностальгією. І всі твої намагання ставитись до пам"яті серйозно й розважливо часто трактують як безнадійне впадання в плач за втраченим. Хоча це зовсім різні речі. Адже саме пам"ять дозволяє тобі впевнено почуватись у теперішньому, пам"ять наповнює тебе не лише досвідом, але й необхідною злістю, не лише вдячністю, але й люттю, якої іноді так не вистачає. Пам"ять робить осмисленими твої помилки та спроби, пам"ять не дозволяє тобі здаватись і відступати, пам"ять кидає тебе вперед, дієво й послідовно, даючи можливість відштовхнутись від того, що було для руху вперед. І ось тепер, коли в нас така дивна пора, ці святкові дні, коли годиться згадувати й підбивати підсумки, систематизовувати й звітувати, "з вдячністю озиратися назад" і "сміливо спрямовувати свій погляд у майбутнє", я думаю, як це вірно й справедливо, що ми маємо при собі наші спогади, що ми маємо цю дивовижну здатність – пам"ятати про все, бути всім вдячними, бути до всіх уважними, бути до всіх відкритими. Нічого не забуваючи. Нікому не вибачаючи.
 

http://tsn.ua

Додав Sh.Ocean 08 січня 2012

Про автора

Сергій Жадан (народився 1974 р.) — поет, прозаїк, перекладач, есеїст, органзіатор літературних фестивалів, рок-концертів, театралізованих перфоменсів та акцій громадянської непокори. Автор кількох книжок віршів та прози. Живе і працює в&nb