Автори / Сергій Жадан / Слідкуючи за часом
Cаме на свята згадуєш по них особливо часто. Все таки зміна року, інші цифри на календарі, все починається спочатку, і ти згадуєш усе, що обіцяв собі всі ці роки, все, чого так і не досягнув, усе, від чого відмовився.
За часом зазвичай не надто й слідкуєш. Він минає собі розмірено й зосереджено, не зважаючи на твою присутність. Ти можеш намагатися якось на нього впливати, вигрібати проти його течії, пірнати в неї в головою, прагнучи затриматись на якийсь час під його хвилями, проте все це не має жодного сенсу – він просто минає, хочеш ти цього чи ні. Саме тому більшість із нас за ним зазвичай і не слідкують, більш чи менш свідомо його ігноруючи. Такі дивне взаємне ігнорування – ми ігнорує його, він відповідає нам взаємністю. Про час згадуєш, хіба що зустрічаючи друзів. Давніх друзів. Тих, яких знаєш роками. З якими безліч разів сварився, стільки ж разів мирився, якими захоплювався і в яких розчаровувався, на яких сподівався і яких виручав. Одним словом – тих, із якими жив багато років, весь час відчуваючи поруч їхню присутність. Можна навіть не зустрічатись із ними надто часто, адже справжні друзі – це ті, бачити котрих не обов'язково, достатньо просто про них пам'ятати. І ось коли зустрічаєш їх після тривалої перерви, саме тоді й згадуєш про час. Зустрічаєш їх і помічаєш, як вони постаріли, як здали, як, зрештою, здалися. Більшість із них готові були свого часу виставити цьому світові серйозний рахунок. Більшість із них згодні були перевернути життя догори ногами, аби все стало на свої місця. Для більшості з них життя уявлялося веселою пригодою, що мала завершитись великим святковим застіллям із подальшими урочистостями та винагородами. Життя захоплювало й приваблювало, воно викликало бажання діяти й не погоджуватись, заперечувати й стверджувати, битись до переможного кінця й відпускати потому переможеного ворога з миром. Вони кидались у боротьбу, чіплялись за найменшу можливість, декларували свої принципи й декламували свої поезії, вони говорили про барикади й військові формування, про прапори над ворожими траншеями й відновлення справедливості. Вони легко зривались із місця й мужньо переносили тимчасові труднощі, не мирились із поразками й не йшли на компроміси, вони викривали зрадників та колаборантів, підтримували поранених та деморалізованих, вони готувались до життя, як до безкінечного пікніка, на якому їм дадуть спробувати все найсмачніше. Оскільки лише вони й могли визначити, що в цьому житті є найсмачнішим. І ось тепер минув час, змінились обставини, й вони теж змінилися разом із обставинами. Хтось узагалі пішов звідси, не дочекавшись, хтось робить вигляд, ніби все гаразд і нічого не сталося. Хтось заспокоївся, хтось просто зневірився, хтось набув поважності, хтось досвіду, комусь набридло чекати й він вирішив змінити тактику, для когось почалася безкінечна чорна смуга. Найдивніше виглядають ті, хто не змінився. Їх звинувачують у відсутності розуму й відкритості до змін, в дитячості й наївності, або навпаки – в підступності й розрахунку. До них не ставляться серйозно, їм закидають інфантильність і відсутність стратегічного мислення. Ті, що зреклись, тримаються за свої надбання, ті, що нічого не досягли – за свої принципи. Так чи інакше – ми всі й далі відчуваємо присутність один одного, нам просто немає куди подітись, ми й далі рухаємось цим часом, спостерігаючи за змінами, що трапляються довкола. Можливо, саме на свята згадуєш по них особливо часто. Все таки зміна року, інші цифри на календарі, все починається спочатку, і ти згадуєш усе, що обіцяв собі всі ці роки, все, чого так і не досягнув, усе, від чого відмовився. Згадуєш тих, хто був тобі близький, чия присутність була для тебе важливою, тих, кого ти безнадійно для себе втратив, і тих, кого втратити хотів би. Згадуєш і думаєш – найбільшою втіхою в цьому житті для мене було саме знайомство з вами всіма. Найбільше я вдячний долі саме за спілкування з вами, за можливість називати вас своїми друзями, чи, принаймні, приятелями. Тому й найбільшу втрату я відчуваю, втрачаючи вас. Мені всіх вас страшенно бракує, я всіма вами надзвичайно пишаюсь. Навіть якщо вам на все це насрати. Навіть якщо пишатись насправді нічим.
http://tsn.ua
Додав Sh.Ocean 12 січня 2012
Про автора
Сергій Жадан (народився 1974 р.) — поет, прозаїк, перекладач, есеїст, органзіатор літературних фестивалів, рок-концертів, театралізованих перфоменсів та акцій громадянської непокори. Автор кількох книжок віршів та прози. Живе і працює в&nb
