Автори / Сергій Жадан / Все спочатку
Увечері нарешті починає йти сніг. Місто раптово повертає собі всю свою святковість. За вікном раптом запалюється й світиться всіма своїми вікнами нова багатоповерхівка
Цей зимовий злам – мабуть, найбільш цікава пора року. Можливо тому, що саме тут трапляються безкінечні різдвяно-новорічні свята й великий шматок часу розчиняється в просторі, ніби сніг у нічній воді. І виявляєш для себе, що незрозумілим чином, за всіма святкуваннями й метушнею, очікуванням снігу та безкінечно захмарним небом минуло пів-зими. І лишилося ще стільки ж. Себто, зовсім небагато. Ще трішки, ще якийсь час, і знову зміна сезону й початок весни, і все, з цим пов'язане – зміна кольору, зміна повітря, зміна одягу врешті-решт. Єдине, що ця друга зимова половина минає, зазвичай, не так швидко. Під кінець січня життя повертається до свого річища, громадяни, зірвані зі своїх місць святковим марафоном, приходять до тями й мусять братися до роботи. Відновлюються робочі будні, все починається спочатку. І перехожі виглядають так, ніби справді стали свідками якогось дива. Якогось трьохтижневого феєрверка, від якого, врешті-решт, загорілась піротехнічна фабрика. І вони бачили все це на власні очі. І очі їхні тепер сльозяться від зворушення та диму. Тому громадяни після свят завжди справляють враження людей розчулених і просвітлених, дещо засмучених і демонстративно ділових. Вони намагаються якомога скоріше пірнути назад у бурхливе мутне річище фінансово-виробничих стосунків, у глибокі води щоденних клопотів та невидимих радостей, у безкінечний життєвий потік, в якому почуваєшся хай і не затишно, а проте природно. Більшості з них цей перехід від свят до повноцінного робочого тижня дається не так просто, але здійснити його мають усі. Скажімо, зустрічаю вчора знайомого. - Як посівалося? - Питає. - Нормально, - відповідаю. – Чача, вино, коньяк. - Баня була? - Ні,- кажу,- не було. - А в мене була, - розповідає він. – Ми з приятелем вирішили піти з дружинами. Але дружин десь загубили. Опинились у бані з якимось афганцем. Справжнім. На ринку торгує. Але хто його привів і для чого – невідомо. Приходимо додому – на підлозі лежить приятелева дружина. Думали інфаркт. Виявилось, просто спить. Все, повертаюсь на роботу. І так на кожному кроці. Скажімо, вчора на розі, проходячи до підземки, бачу дівчину. Стоїть із відсутньо-задумливим поглядом, в якійсь потяганій шубі, роздає рекламу. Рекламу ніхто не бере. Вона вперто стоїть. Очевидно, потрібні хоч якісь гроші. За пару годин повертаюсь назад. Вона сидить на сходах банку, палить цигарку й розпачливо посміхається. Папірці реклами валяються довкола неї на асфальті. Схоже, з цією роботу в неї не склалось. Але так чи інакше – мешканці міста поступово втягуються у звичний ритм, повертаються на робочі місця, до офісів, магазинів та громадського транспорту. І час тече своїм звичним маршрутом, і лише новорічні прикраси у вітринах та ялинки, котрі ще не розібрали, нагадують про свята, які щойно минули. Все доведеться починати спочатку, потрібно буде братися за справи, що чекали увесь цей час, повертати борги, що накопичились, вирішувати проблеми, що нікуди не дівались, насолоджуватись життям, що так безтурботно й так прекрасно триває. Увечері нарешті починає йти сніг. Місто раптово повертає собі всю свою святковість. За вікном раптом запалюється й світиться всіма своїми вікнами нова багатоповерхівка. Ніби мобільний телефон, на який у цей час хтось телефонує. Скажімо, сам Господь Бог.
http://tsn.ua
Додав Chyzh 19 січня 2012
Про автора
Сергій Жадан (народився 1974 р.) — поет, прозаїк, перекладач, есеїст, органзіатор літературних фестивалів, рок-концертів, театралізованих перфоменсів та акцій громадянської непокори. Автор кількох книжок віршів та прози. Живе і працює в&nb
