Автори / Сергій Жадан / Вчителько моя
Я завжди згадую своїх вчителів із якоюсь дитячою втіхою, і саме за цю відсутність негативу у спогадах про них, та й загалом – у спогадах про роки навчання, я їм вдячний найбільше.
Мав учора дещо дивну, але надзвичайно цікаву зустріч – із учителями німецької мови. Такої кількості вчителів німецької одночасно до цього бачити не траплялось, тож було незвично. Розповідав про свої стосунки з німецькою. Згадав першу вчительку. Не знаю, чи цікаво було вчителям, а ось мені самому пригадувалося все з задоволенням. Хоча й не без певної печалі – скільки часу все ж таки минуло. Моя вчителька німецької була жінкою строгою, і навіть не можу сказати, що надто справедливою. Поводилася вона з нами доволі брутально, її словами-паразитами стосовно нас були "неуки" та "безтолочі". Одного разу, сварячи нас за наше неуцтво, вона зламала указку. Ми боялись її настільки, що навіть не наважились вигадати для неї прізвисько. Всі інші вчителі – і зібрана хімічка, й печальна вчителька літератури, і енергійна математичка, і навіть добрий та беззахисний "трудовик" - мали свої, часто доволі непривабливі кликухи, а ось учительку німецької ми навіть не могли якось обізвати, такою грізною і нещадною вона нам видавалась. Слід сказати, що подібний армійсько-тюремний підхід давав, як це не дивно, свої результати, й те, що запало в мою підліткову душу з важкої руки вчительки німецької ще в четвертому-п'ятому класах, і нині легко спливає в пам'яті. І не знаю, що би з нею, цією моєю пам'яттю, мало статися, аби я забув свої перші двісті вивчених німецьких слів. Все таки педагогіка – річ важлива, але іноді цілком достатніми є терор і диктатура. Криза стосунків завершилась одного разу, цілком несподівано. Побачивши в когось із нас, радянських школярів, фотокартки канадських хокеїстів, вчителька раптом зацікавилась і запропонувала поговорити про хокей. Для нас це було свято, оскільки про хокей ми мали що сказати навіть німецькою. З того часу напруга між класом та вчителькою суттєво спала, і хоча нас і далі неодноразово називано було неуками та безтолочами, проте це вже нічого не змінювало – ми розуміли, що педагогіка в будь-якому разі потребує жертв і не особливо переймались із приводу занижених самооцінок. Сьогодні я згадую все це з почуттям легкого смутку й справжньої подяки. Можливо тому, що дитячі спогади завжди роблять нас надміру сентиментальними, можливо справді – речі й знання, принципи та переконання, закладені в нас нашими вчителями, так чи інакше визначають наше ставлення до світу, формуючи наші уявлення та скеровуючи нас в наших подальших мандрах. Я завжди згадую своїх вчителів із якоюсь дитячою втіхою, і саме за цю відсутність негативу у спогадах про них, та й загалом – у спогадах про роки навчання, я їм вдячний найбільше. Адже немає нічого доброго в тому, що минуле, а особливо – далеке минуле, не викликають у тебе нічого, крім жаху й розчарування. Мені й моїм приятелях пощастило – у нас не так багато кістяків, які б ми приховували в шкільних шафах. І вже за це можна до безкінечності дякувати дорослим, котрі намагалися нас бодай чогось навчити. Просто це якісь настільки прості й зрозумілі речі, що їх із одного боку не потрібно пояснювати, хоча з іншого боку – саме вони зазвичай і забуваються. І ти не можеш навіть пригадати, як саме ви з друзями називали поза очі ту ж таки хімічку. Наші вчителі заслуговують якщо й не на довічну любов, то, принаймні, на довгу пам'ять. Хоча би з огляду на те, з ким їм доводиться щоденно мати справу. Я говорю про нас із вами. Як легко й безжурно ми забуваємо все, що вони намагались нам пояснити, все, що вони нам надиктовували, все, з чого починалося наше розуміння головних механізмів, згідно з якими функціонує наша печальна цивілізація. Ми забуваємо все це, забуваємо їхні імена, забуваємо своє минуле, відмовляємось від самих себе. Хоча це все одно нічого не змінює – скажімо, одного разу ти опиняєшся в компанії учителів німецької мови, й автоматично, без жодних зусиль, на рівні рефлексу, відчуваючи страх і захоплення, легко згадуєш всі двісті перших німецьких слів, записаних у шкільному зошиті твоїм круглим дитячим почерком.
http://tsn.ua
Додав Chyzh 12 лютого 2012
Про автора
Сергій Жадан (народився 1974 р.) — поет, прозаїк, перекладач, есеїст, органзіатор літературних фестивалів, рок-концертів, театралізованих перфоменсів та акцій громадянської непокори. Автор кількох книжок віршів та прози. Живе і працює в&nb
