Автори / Сергій Жадан / Закохані та недовірливі
Немає нічого поганого в тому, що співвітчизники хоча б раз на рік згадують про всі свої колишні та нинішні закоханості. Адже коли ще вони захочуть поговорити про муки й про пекучу радість?
Зустрів нещодавно знайомого. Заговорили про літературу.
- Що цікавого? – Питається.
- Не знаю, - чесно признався я. – Ось будуть читання до дня святого Валентина.
- Скільки можна?! - Образився він. – Гелуїн, день святого Валентина! Це не наше! Навіщо ви святкуєте ці жидо-масонські свята?
- Ну, як навіщо? – Здивувався я. – Я їх святкую саме тому, що вони жидо-масонські. Добре, подумав пізніше, бог із ним, із гелуїном. Хай його жидо-масони святкують. Але що їм до дня закоханих?
Чому дехто з українців так нервово реагують на, здавалося б, цілком нейтральний привід посвяткувати?
Адже якщо говорити відверто – день закоханих у нашій країні має куди більше підстав для святкування, аніж, скажімо, день конституції. Перечитайте конституцію України, зрозумієте, про що я. Або, скажімо, день захисника Вітчизни.
Враховуючи стан вітчизняних збройних сил, я все ж таки більше схильний вірити в силу любові. Тим більше, захисників Вітчизни доводиться бачити не так часто, а ось закохані трапляються постійно і всюди. Не дивно, що хтось (хай навіть масони) вигадали для них це свято.
Закохані нічим не гірші за космонавтів чи прикордонників, вони теж мають право на свій день.
Що в такому разі мають святкувати українські закохані? Скажімо, своє підключення до дротів та електропередач любові, ніжності й розуміння. Свою дотичність до схем відданості й прив'язаності. Свою залежність від механізмів пристрасті й ревнощів.
Своє неприйняття стороннього осуду та поміркованості. Всі свої таємні зустрічі й вуличні освідчення, всі публічні скандали й домашні примирення, листування, тривалі телефонні перемовини, втечі, переслідування, отруйні стріли й цілющі трави, гіркоту, терпкість та солод своїх плачів та співів.
Закохані мають безкінечно славити ворожок та прошаків, котрі скеровують їх потрібними вулицями, міліціонерів та інспекторів, котрі марно намагаються зупинити їх у їхніх мандрівках, працівників палаців одруження та міністерства шляхів сполучення, котрі псують їм життя і повертають потім до тями.
Закоханим завжди є за що подякувати барменам і трамвайним контролерам, таксистам і продавцям квітів, аптекарям і артистам естради, сусідам, електрикам, викладачам вузів та старшим братам і сестрам.
А ось кому, крім міністра оборони, мають дякувати прикордонники? Чи ветерани ВДВ? Хіба що долі. І провидінню. Але аж ніяк не продавцям квітів. І в жодному разі не аптекарям.
До чого я веду? Не хотів би особливо розводити дискусію, але справді – немає нічого поганого в тому, що твої співвітчизники хоча би раз на рік згадують про всі свої колишні та нинішні закоханості.
Адже коли ще вони захочуть поговорити про муки й прозріння, про шал і нестримне бажання, про пекучу радість і втіху, про просвітлену печаль та заспокоєння? Хай лише один день. Хай навіть у такий, доволі штучний спосіб. Хай навіть з подачі яких-небудь масонів. Масони теж не такі страшні, коли закохані.
http://tsn.ua
Додав Chyzh 18 лютого 2012
Про автора
Сергій Жадан (народився 1974 р.) — поет, прозаїк, перекладач, есеїст, органзіатор літературних фестивалів, рок-концертів, театралізованих перфоменсів та акцій громадянської непокори. Автор кількох книжок віршів та прози. Живе і працює в&nb
