Автори / Андрій Кокотюха / Футбол – це не культурно, або Монолог футболоненависника
Культура й футбол не лише в Україні, а й усюди в світі жодним чином не перетинаються та взаємно не збагачуються.
Я байдужий до спорту в будь-яких його проявах. Виняток становить лише футбол. До цієї «гри мільйонів» я таки відчуваю певні емоції. А саме – я його, футбол, ненавиджу десь так само, як міністр освіти Дмитро Табачник – країну, в якій живе. І зовсім не поділяю загальної ейфорії довкола проведення матчів Євро-2012 в Україні та великих сподівань, які чомусь покладає на футбольний чемпіонат значна частина українців. А єдине, з чим згоден – так це з існуванням численних корупційних схем, які від 2008 року з успіхом реалізуються українською владою під загальним слоганом: «У рамках проведення підготовки до Євро-2012». Ага, ще я погоджуюся з тим, що за кілька місяців після чемпіонату усе, що так чи інакше робилося «під Євро», нікому в моїй країні нафіг не буде потрібне.
Проте саме мені подзвонила колега-журналістка та попросила прокоментувати, як вплине футбольний чемпіонат на процеси культурного обміну між Україною та іншими країнами Європи. Загалом, як можна розглядати футбол через призму розвитку нашої актуальної культури.
Питання та проблематика мені зрозумілі. Всесвітній Фестиваль молоді та студентів, проведений у Москві 1957 року, вперше в радянському союзі допоміг посунути «залізну завісу», впустивши в післясталінську країну разом із масою іноземних гостей свіжі вітри змін, у тому числі – в царині культури. Саме той час започаткував епоху, яка увійшла в історію як «хрущовська відлига». Інше спортивне свято, московська Олімпіада–1980, хоч і супроводжувалося бойкотом з боку ряду країн у відповідь на радянську військову агресію в Афганістані, водночас додало чимало загального позитиву в депресивне життя пізнього СРСР. Не кажучи вже про олімпійських ведмедиків, яких навіть досі можна зустріти при в`їзді до Києва.
Натомість я розчарував незнайому мені колегу. І, напевне, розчарую когось із вас твердженням: чогось на зразок «футбольної відлиги», «культурної революції» чи сакрального «покращення життя вже сьогодні в рамках проведення Євро-2012» чекати після того, як люди зіграють у футбол, точно не варто. Попри попереджувальні бойкоти, в Україну таки відбудеться короткочасний наплив іноземних туристів. Але носіями якихось там культурних цінностей вони точно не будуть. Адже в себе вдома вони, футбольні фанати, теж ними не є.
Футбольні вболівальники – народ здебільшого не надто культурний. Тобто майже не цікавиться актуальними культурними процесами. Це не моє відкриття, я лише повторюю фразу мого колеги, письменника Андрія Куркова, сказану в одному з недавніх інтерв’ю. Дозволю собі продовжити: футбол, як спорт узагалі, живе із культурою та мистецтвом на різних континентах. І не задовольняє потреб тих, хто прагне, скажемо так, культурної розваги.
Між відвідувачами Будинку органної музики, рок-концертів, етнофестивалів, музеїв та виставкових залів, показів артхаусного кіно та фільмів «про спецефекти» в кожному окремому випадку так само лежить прірва. Шанувальник фільмів Тарковського та романів Кафки майже завжди готовий плюнути в очі глядачам екранізованих коміксів та читачам Донцової й Акуніна. Фанат групи «ДДТ» затюкає прихильника творчості Філіпа Кіркорова. Проте всіх цих несхожих у своїх культурних вподобаннях громадян, непомітно навіть для них самих, єднає одне: вони – здебільшого не фанати футболу.
Ті ж, хто грає в футбол професійно та як аматор, а також купує квитки на стадіони чи сидить з пивом перед телевізорами, переважно книжок не читають, у кіно не ходять. До світових культурних процесів байдужі. А їхня улюблена музика – та, яка грає в цей момент тлом.
Таким чином, культура й футбол не лише в Україні, а й усюди в світі жодним чином не перетинаються та, відповідно, взаємно не збагачуються. Скажу навіть більше: почавши аналізувати ситуацію, дійшов висновку: «гра мільйонів» дуже слабко представлена в культурі, зокрема – в масовій. Тобто зовсім не лягає навіть на матрицю примітивного коміксу. Саме тому фільм «Матч» оскандалився в Україні ще до офіційної прем’єри: адже футбольна тематика не має початку, через те не може мати розвитку. А отже – цілком об’єктивно сприймається, по-перше, як кіно, зняте росіянами під українську частину Євро-2012, в, відповідно, по-друге – як політтехнологія, розрахована саме на одноразову дію – в рамках проведення футбольного чемпіонату.
Ану, хто згадає щось написане та зняте про футбол бодай у радянському союзі? Хіба роман Льва Кассіля «Воротар республіки» та його екранізацію – фільм «Воротар» майже 80 років тому. Ще - мультики про футбольні змагання між іграшками 60-річної давнини, і найновіше за часом появи – «Як козаки в футбол грали». Цей мультфільм мій ровесник, йому 41 рік. У світі аналогічна ситуація, навіть на батьківщині футболу, в Британії, гра мільйонів не підкидає тем митцям.
Коли вже брати спортивну тематику ширше, то лідером із затребуваності є взагалі бокс . Чого варті франшиза про Рокі Бальбоа (перший фільм про непереможного боксера отримав кілька «Оскарів» та «Золотий глобус»), «Шалений бик» Мартіна Скорсезе (екранізація історії злету та падіння боксера Джейка ла Мотта), російські боксерські бойовики останніх років. Та й наші брати Клички успішно просувають себе, в тому числі, через кіно. Ось якраз бокс, а ще – шахи, культуру, зокрема – найважливішу, масову, дійсно збагатили. Натомість футболісти цікаві тільки футбольним фанатам. І мало на що й на кого впливають поза світом великого футболу та спорту загалом.
Думаю, ви вже зрозуміли – коментар такого змісту моїй колезі потрібен не був. Усе ж таки хотілося обнадіяти українців: футбольний чемпіонат змінить країну на краще. Тоді як європейські практики показують – країни та суспільства здатні змінити лише культурні та грамотні люди. Фанатів футболу, які приїдуть до нас, це, на жаль, не стосується. Діючої української влади, яка робить ставки на футбольний чемпіонат – так само
Главред
Додав Chyzh 04 травня 2012
Про автора
Коротко про автора Андрій Кокотюха народився 1970 року в м. Ніжині, в родині зварювальника і медичної сестри. Перший художній твір написав у віці 7 років. Хоча власне художні якості цього твору досі ніким не оцінені. До 12&nb
