Автори / Перкалаба / Оркестр Радості і Щастя "Перкалаба" дадуть сольний концерт в Києві
19 липня Оркестр Радості і Щастя "Перкалаба" виступить з сольним концертом в арт-пабі"Бочка" на Верхньому Валу 22!
"Перкалаба", мабуть, одна з небагатьох популярних формацій, яка ніколи не прагнула стати масовим поп-продуктом і звучати з кожної праски. І, напевно, саме ця творча безкомпромісність зробила "Перкалаба" шанованою та улюбленою як глядачами, так і колегами-музикантами! І, звичайно ж, найголовніша заслуга музикантів - вони ніколи не зупиняються на старих досягненнях, а це означає, що публіка почує нові пісні, та буде прагнути не пропускати кожен новий концерт!
Кілька слів про феномен Перкалаби. Гідна українська відповідь сплеску популярності на Горана Бреґовіча, Бобана Марковіча і Non Smoking Orchestra Еміра Кустуріци, Перкалаба почала свою діяльність у 1998 році. З того часу гурт став відомим і бажаним не лише в Україні, а й в Німеччні, Польщі, Австрії, Швейцарії та Нідерландах. Етно-рок фестивалі усього світу знають і чекають на Перкалабу знову, знову і знову.
Подібно до Євгена Гудзя, до речі, одного з поціновувачів творчості Перкалаби, що пропагує джипсі-панк, гурт вигадав свій власний стиль - gutzul roots.
Кожен з попередніх чотирьох альбомів Перкалаби (Горрри! (2005), Quazzargh vs Perkalaba (2006), Говорить Івано-Франківськ (2007) та !Чидро (2009)) – інакший, ранішні треки гурту тяжіють до реґґі, трансформуючись з часом в бік народної гуцульської музики і чаклунства. Але кожен окремий хіт обов’язково містить у собі три складові, властиві в такому поєднанні лише Перкалабі: музичну якість та есклюзивність, силу підриву до дії та танцю, непорівнювану ні з чим, і наповненість поєднання звуків і тексту в окремий трансовий, надреальний меседж, обов’язковий стимул емоцій справжнього, неймовірного життя. Коли кажуть, що мовчання - золото, що краще жувати, то не враховують, що тиша, як і чорний колір, утворена периферійним шумом... Коли говорять іншою мовою, з якої ти розумієш лише декілька слів, то здається, що чуєш щось мудріше, ніж щоденні речі рідною... Коли кажуть, що люблять скрипку, то переважно не додають, що найбільше люблять чардаш у виконанні вуличного весільно-кабацюрного музики... І ще один штрих, який вже недалекий від впевненої риторики енциклопедистів. В Україні дуже люблять виходити на сцену з блюзами, регей, репом. Хай люблять. Хай їм здається... Не сродно - сказав би Г.С.Сковорода. Можна боротися з відстанню, але не з часом. Відстань не є суттєвою, якщо існує часова константа її подолання. Від Франківська до Перкалаби - як від Львова до Франківська. Якщо проводити олівцем по мапі. У всіх інших способах переміщення - не до порівняння. ...І все ж туди варто завозити консерваторних композиторів. Най попри них пройде тисяча отар овець з дзвінками. Най їм заспіває Дзвінка, яка не вміє тихо говорити. Най вони з того всього запишуть якісь бздури, як Марко Поло... Але їм не встигнути, бо відстані все ж не до порівняння, а гори поділені. Треба пам'ятати, розставляючи шатро, що ти якщо не на чужій землі, то не на своїй. До тебе прийдуть, у кращому разі музиканти. Все одно потрясіння не буде надто милим, занадто мирним. Твоя теорія музики виявиться помилковою.
Музика Перкалаби торкає своєю знайомістю та живістю. Але цей варіант дежа-в’ю зовсім не є постмодерною спробою цитування алюзій. Музика доволі абстрактна, а тексти не переобтяжені смисловими галюцинаціями. Співання слів - чи то любовної ахінеї, чи псевдо-фольклорного соцоптимізму - не те, щоб не має значення, але набирає радше енергетичної, аніж смислової функції, і не тягне на себе ковдри, підпорядковується логіці музики, логіці звуку. Грамотний панк чи раста зробить файну пісню з одного рядка, з яскравого словосполучення. Що ж тоді є цікавим? Драйв! Те, що зветься драйвом. Не зовсім вправне володіння інструментами відходить на концерті на другий план, де музики беруть своє позитивною, задерикуватою енергетикою, що накочує хвилями в зал зі сцени. Присутність комунікації. Музика немовби сповнена фольклорних мотивів насправді претендує на те, щоб стати народною і граною на весіллях. Критики намагаються провести паралела, порівняти з кимось. Але тут метода проста - еклектика і бриколаж. Усе може з’єднуватися одне з одним, вплітатися у звукову весело й органічно. Все єдине. Легкість, гумор, безтурботність в такому поєднанні – фірмовий стиль. Ненавмисність. Просто - музика Гір. Постійна присутність гір, чистого повітря, сонця. І головне, що це не імітація. Багато чого можна імітувати: інтелект, світову скорботу. Але тільки не справжнє розгільдяйство, стьоб і відв’язанність. Анархізм. Все, що подається сьогодні нам як події першочергового значеня, найважливіші фактори життя - політичні копирсання, шоу-бізнесові миготіння, великі гроші; все, що насправді не має жодного стосунку до людського життя, його глибинної сутності, а тільки забруднює простір і повітря - не почуєш в музиці "Перкалаби". Це здорово! Це модно! Це – живо !!!
Додав nady 08 липня 2012
