Автори / Антін Мухарський / Орест Лютий: «Табачник, Колесніченко, Бондаренко, Ківалов… всім їм ґречно дякую»
Хто цей чоловік? Дуже знайоме обличчя! Так це ж Антін Мухарський! Ніякий це не Орест і не Лютий! Так скаже кожен, хто дивиться телевізор та знайомий із шоу-бізом, а хто сидить у Мережі та ще й полюбляє дивитися відео на Youtube, той мав помітити нового героя українського інтернет-простору. Більше півмільйона переглядів має відео проекту Антіна Мухарського, за сумісництвом професора антропології Ореста Лютого, – «Лагідна українізація». Орест Лютий має багато творчих планів, ідей. Не менше їх має і Антін Мухарський. О-о-о.. ми вже заплуталися, хто є хто. Тож, краще за будь-кого розкаже про себе наш герой.
– Чим відрізняється Орест Лютий від Антіна Мухарського? Яка його передісторія?
– Орест Лютий та Антін Мухарський насправді в житті ніколи не перетинались. Це дві абсолютно різні особистості, хоча їх часто плутають. Це дуже не правильно, вони, можливо, схожі зовнішньо, але внутрішньо – категорично різні. Орест Лютий не знає того попсового чувака, який свого часу рекламував Tide. А чувак, який займався «тайдом», із здивуванням дивиться на Ореста Лютого і думає: «Що то за націоналістична почвара, яка оце вилізла і співає різних пісень?»
Витоки проекту «Лагідна українізація» сягають далекого 89-го року, коли я служив у лавах Радянської армії, у мене був друг-товариш-брат Олександр Бойко із родини українських патріотів, його батько свого часу був репресований. Шура був начитаною, українізованою людиною, знав вірші Стуса, на той час забороненого, співав пісень, які виконували люди, що повертались з таборів. Що вони робили: брали класичну поезію Сосюри, Тичини або Рильського і робили блатні історії. Є такий вірш «Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була», він чудово лягає під блатнячок. Тоді вперше, ще не зовсім усвідомлено, відбувся перший культурологічний дисонанс із класичною українською поезією та блатняковим виконанням. Ми брали вірші того ж Сосюри та інших і переспівували. Нас, українців, було мало в ансамблі, чоловік 5-7, але ми дуже тішились, коли росіяни-москалики не розуміли, чому ми від того отримували такий кайф. От тоді народилася перша пісня, яку ми переклали українською мовою «Песня о зайцах», в нашому перекладі – «А я не москаль», яка присвячувалась всім тим, хто «відкосив» від армії. Тобто цій пісні вже років і років.
– Це було понад 20 років тому. Що сьогодні стало рушійною силою для створення проекту сьогодні?
– Хочу подякувати всім українофобам за їх активну діяльність, тому що саме вони викликали до життя цей проект. Табачник, Колесніченко, Бондаренко, Ківалов… всім їм ґречно дякую. За обструкцію наглу і вперту. Вони перейшли межу і оголосили українській мові справжню війну. А на війні, як на війні. Треба підійматись і чинити опір. Це є мистецький, культурологічний опір, який призвів до того, що наприкінці минулого року народилося ще пару пісень. А потім я зрозумів, що з цього можна зробити великий проект. Зараз в репертуарі є двадцять пісень. Потроху викладаємо їх у Мережу. Чесно кажучи, не чекали такого зацікавлення, такої бурхливої реакції, такої кількості прихильників. На каналі проект вже передивились близько півмільйона людей. Для українського Інтернет простору це дуже багато.
– Яким Ви бачите свого слухача?
– Це і російсько-, і україномовний українець, який розуміє, що Україна не Росія, що Україна – це зовсім інша держава з іншою культурою, іншою ментальністю, іншою духовністю. Це українець, який не хоче жити у відновленому Радянському Союзі, у страшній азійській імперії і жити за законами азійщини. В Україні стикається дві цивілізаційні хвилі – західна та східна. Азійська – це тиранія, придушення особистих свобод, думки, ініціативи. Європейська – це вільний розвиток, свобода слова, позицій, відповідальність, індивідуальність. На цій розділовій смузі – зона нашого впливу. Багато людей зараз відчувають, що через авторитаризм, який облягає нас з усіх боків (в Україні, з Росії, з Білорусії), по Україні проходить кордон свободи. Люди відчувають це, саме для таких людей, які розуміють, що треба чинити індивідуальний опір отій азійщині, і працює Орест Лютий.
– 23 червня Ви презентували свою програму на Країні Мрій. Чим виступ відрізнявся від інших?
– Це був перший і заключний благодійний концерт. Тому що колектив, який склався у нас, базується на основах українського буржуазного націоналізму. Всі гроші, які глядач платить за концерт, не розподіляються на особисті потреби, а йдуть на підтримку українського протестного руху, руху культурного опору. Гроші вкладаються в нові пісні, нові кліпи. Якщо ми даємо благодійний концерт, то позбавляємо себе та слухача однієї пісні. Це насправді удавана благодійність, бо обертається крахом багатьох проектів. Люди мають розуміти, що ті гроші, які вони заплатять за те, що вони прийдуть і підтримають українську пісню, підуть на благо тій же українській пісні. І тих пісень, проектів буде ставати дедалі більше. Ми погодилися на таке тільки виключно із шани до Країни Мрій та промоції книги Антіна Мухарського під час концерту. Надалі всі концерти будуть платними. Ми будемо звітувати перед глядачами-слухачами, що за їхні гроші будуть випускатися нові пісні, кліпи, альбоми.
– Ви сказали про нове. Над чим працюєте зараз?
– Як професор антропології гуляю, відпочиваю, пишу дисертацію. Українізую Пушкіна:
Стоїть верба обіч лісу
У стрічках вся, така краса
Довкола ходить кіт-гульвіса
І коїть справжні чудеса …
Піде праворуч – сонце гріє,
Піде ліворуч – враз мороз
В лісу кацапи зачаїлись
І кожен другий – малорос!
Плекають наглую надію
Красуню-вербу ізвести
Спилять, спалить, а прах розвіять
Із ними військо і менти
Та кіт муркоче – х*й вам в рота….
Ну а, далі не буду. Бо далі дикий треш…
– Так, із нецензурною лексикою Ви на ти.
– На ви! До нецензурної лексики треба ставитися не по панібратськи! Вживати її виключно у тому випадку, коли без неї аж ніяк не можна відтворити суть моменту, бо незензурна лексика містить дуже потужний емоційний заряд. Безумовно, це варварська естетика, але ми живемо у варварські часи і заміняти потужне татаро-монгольське слово х…, яке на жаль міцно ствердилося на усьому пострадянському просторі, ігнорувати його, закривати очі, робити вигляд, що його не існує – це хибний шлях для поета, що намагається існувати у сучасному часі і просторі. Творчість Ореста Лютого – люта. Я чесно і відкрито це декларую. Хто хоче слухати лагідне, будь ласка, – Ані Лорак, Пономарьов, Мухарський…
– Давайте перейдемо до Антіна Мухарського і його книги.
– Книга називається «Доба. Сповідь молодого бандерівця. Неполіткоректний роман у 4-х частинах». Вперше була видана у 95-му році.
– Але це не просто перевидання…
– У 94-му році почав писати роман про визвольні змагання 1989-1993 років. Написав 2 розділи. Якось зайшов до Спілки письменників, там мене перестріла секретарка, записала, чи не маю я, чого подати на новостворений конкурс «Гранослов» (того року він проходив вдруге). За два тижні я довів до пуття дві частини і подав на конкурс. І – о диво! – отримую гран-прі та право видати книгу. Юрій Мушкетик, який тоді був Головою Спілки, сказав: «Ти пиши, пиши. У тебе виходить». Після того дописав ще дві частини, але вони вийшли ще суворіші за попередні, затяті такі вийшли. Пішов по видавництвах, а часи на той момент вже змінилися: вибори виграв Кучма, колапс економіки, почалась русифікація, проблеми з книговиданням… Словом, не вдалось видати книгу. Майже 18 років рукопис лежав у шухляді. Перша та друга частина видані, а третя та четверта – ні.
І раптом, у зв’язку з останніми подіями – діяння Табачника, закон про мову, виступи Коліснеченка… – виявляється, що книга й досі актуальна, хоч пройшло вже 18 років. Майже два десятиліття пройшло, покоління змінює покоління, а нічого не міняється.
Сказав дружині, що поїду на тижні 2-3 замкнуся, допрацюю. Але ви ж знаєте які жінки: «Куди? Діти!»:) Але це тільки перша реакція. Я замкнувся, обмежив себе у всьому: телевізор, телефонний зв’язок… Тільки книжки читав. У лютому цього року завершив роботу над романом.
– Ваша «Доба» про час (24 години) чи епоху…
– Ні, і про епоху і про конкретний час! О Велика Українська Мова! Адже в російській мові слова яке б одночасно містило змість Доба – як епоха, і Доба – як відтинок часу нема. А в українській є! В книзі йдеться про одну добу – 13 листопада 1993 року. І в цій конкретній добі відбивається вся епоха початку народження нашої країни.
– Книга ще не вийшла, але… Ви хотіли б, щоб вона втратила актуальність (враховуючи те, про що в ній йдеться)?
– Я про це мрію! Зараз значно більше активної, свідомої молоді ніж у мій час. Можливо вона навіть більш радикальна ніж були ми. Кількість і якість українського населення, яке маркує, ідентифікує себе як українці, збільшується.
– Кому книгу читати протипоказано?
– Людям із нестійкою психікою та ознаками політичної шизофренії, адептам совкового дебілізму, прихильникам різних тоталітарних ідеологій, безкультурним азійським хамам, жлобам, культурно темним пострадянським почварам, дітям до 18 років, вагітним жінкам, людям, що керують транспортним засобом… тощо. ЗАБОРОНЕНО читання книги людям без почуття гумору!
Всім іншим автор бажає приємного читання!!!!
Спілкувалась Анна Богородіченко, Друг читача
Додав nady 09 липня 2012
Про автора
Антон Дмитрович Мухарський (творчий псевдонім Антін Мухарський) народився 14 листопада 1968 року в місті Києві в родині творчої ітелігенції.
