Автори / Андрій Кісь / Сила «Сльози і каменю»

Фотоальбом Андрія Кіся «Сльоза і камінь», що побачив світ у серії «Приватна колекція» літературної агенції «Піраміда», унікальний з кількох причин.

Насамперед тому, що до проходів старими цвинтарями Галичини з метою фотофіксації унікальної меморіальної скульптури кінця ХІХ — початку ХХ століття ніхто не додумався. А якщо й додумався, то результатів цієї праці немає для ширшого знайомства до сьогодні. Андрій Кісь, зробивши першу таку світлину років із 15 тому, «хворіє» на це заняття донині. І те, що остання знимка, яка потрапила до фотоальбому, має лише кілька місяців давності, аж ніяк не означає, що з появою книги Андрій облишить це заняття.

І річ навіть не в тому, що «високомистецькі твори народних каменотесів Галичини — неначе відлуння творінь Давнього Єгипту чи Шумерії, античності чи Ренесансу — засвідчують глибокий зв’язок української культури зі світовою». Для Андрія Кіся важлива внутрішня магія справжнього мистецтва високої проби, яке вони презентують.

«Ми часто захоплюємося світами, — пояснював автор на представленні своєї книги в Товаристві охорони пам’яток, — а не бачимо краси в себе під носом. А цю красу, коли йдеться про меморіальну скульптуру, має здатність руйнувати не лише час, а й люди». А в передмові книги зауважив, що впродовж усього часу свого зацікавлення темою меморіальної пластики спостерігав «поглинання землею» каменю — цього, здається, незворушного міцного матеріалу. Так входить у землю Христос з Бережан, почергово залишаючись без голови, рук, ніг, тулуба. Ще донедавна на цьому ж кладовищі стояв торс із руками, знесеними до молитви, а навпроти на постаменті — його голова, створюючи таку собі сюрреалістичну композицію «Моління до власної голови». Нещодавно я вже побачив тільки самотній торс. Чи архангел Михаїл у лицарських обладунках, який то «сходить» з постаменту, то «виходить» на нього, щоразу втрачаючи якийсь уламок. Це знищення, окрім цілком реального виміру, має ще й метафізичний — зникнення на наших очах «культури каменю»

Отож книга «Сльоза і камінь» (куди увійшли пам’ятки старих цвинтарів Тернопільщини, Франківщини та Львівщини) — водночас спроба зафіксувати для наступників ту «кам’яну красу», яка безповоротно гине, заклик для науковців поки не пізно взятися за її дослідження та опис, стимул для митців осягнути цю красу, сприйняти душею.

Однак книга цікава ще й з точки зору рівня вміщених у ній художніх фото та як видавничий продукт. А цей рівень справді дуже високий. Андрій Кісь як фотоавтор, що вже давно зарекомендував себе як справжній поет світла й тіні, і цього разу не зраджує себе. Ісус Христос, Богородиця та святі на його чорно-білих світлинах постають у всіх візуальних нюансах. Але йдеться не лише про фотофіксацію, а й про мистецьку презентацію того, що фотохудожник бачить.

«Свого часу Ван Гог писав до Тео, — говорив на представленні фотоальбому художник Володимир Лобода. — «Усе належить мистецтву, а те, що не належить, — його просто не існує». Сіре, біле і чорне — ось гармонія. І тільки митець знає, як її досягнути. Андрій Кісь знає…»

Додав nady 09 жовтня 2012

Про автора

Художник