Автори / Тетяна Павлик / Пошуки та експерименти акварелістки Тетяни Павлик

До 16 листопада в Києві триває виставка акварелей Тетяни Павлик за мотивами лірики Лесі Українки «Хвилі моєї туги».

Художниця Тетяна Павлик віддано вірна акварелі. Активна учасниця багатьох міжнародних та всеукраїнських виставок, конкурсів та пленерів. Її твори зберігаються в приватних збірках України та за кордоном. Однак саме завдяки творчості Лесі Українки були зроблені перші кроки на шляху становлення в мистецькому світі.
 

Мої перші кроки

Працюю в техніці акварельного живопису все життя, як традиційно так і нетрадиційно – люблю експериментувати. Так, наприклад, ці роботи за лірикою Лесі Українки, що представлені на виставці, є не на акварельному папері, а на картоні. Вони сумні та нехарактерні для акварелей. Але я чомусь так побачила, і саме так передала драматизм, що простежується в творах Лесі Українки.

Змалечку любила малювати, як і всі діти. Ще в дитячому садку всі мої друзі бігали за мною: намалюй мені те, намалюй мені се. Коли пішла в художню школу, вже знала, що хочу бути художником.

Творчість Лесі Українки манила і манить завжди. Її постать притягує загадковістю. Вона незалежна, свободолювива, містична. «Лісова пісня» такий твір, що постійно був присутній у моєму житті. Малювала до нього ілюстрації, ще в художній школі і не один раз, і так, і так, і по-різному, в різноманітних техніках, потім в інституті знову «Лісову пісню» переспівувала.

Професор Христина Саноцька, яка мене тільки Мавкою й називала, наштовхнула на думку робити дипломну роботу на тему драми-феєрії «Лісова пісня». Згодом на захисті мені було запропоновано оформлення збірки вибраної лірики «Хвилі моєї туги». Спочатку дуже злякалася, бо це відповідально. Але переконали, що я впораюся. Намалювала все на одному подиху, й сама здивувалася як воно мені виллялося, вихлюпнулося. Проте, не була задоволена. Це проходить потім. Вже тепер бачу все більш об’єктивно, не так критично. І невже мені це так вдалося так тоді? Я зовсім по-іншому тепер малюю. Минув час, понад двадцять років. Тоді, не дивлячись на те, що поліграфія була не вельми якісна, книжечка «Хвилі моєї туги» отримала друге місце за оформлення на республіканському конкурсі книги в Києві.

Чому я акварелістка

Присвячую багато часу пошукам, експериментам саме в акварелі. Чому акварель? Люблю і працюю тільки в акварелі. Хоча це два різні запитання: чому люблю, чому працюю.

Почну з першого. Чому люблю? Для мене акварель є загадкова, мінлива і в якійсь мірі містична. Вона приваблює своєю неповторністю, бо неможливо зробити копію. Вона є неповторною за своєю складністю: щось вдалося або треба викидати, її не можна поправити. Її легко «замучити» . Вона хоче легкості, віртуозності, чистоти прозорості. Вона, як примхлива пані. І в той же час, чутлива. Особливо, це акварель по-мокрому. Вона перетікає з одного стану в другий і ти шукаєш той момент, коли поставити в певному місці той мазок чи інший. В цьому процесі входиш в якийсь транс. Мене заворожує її пластичність, текучість, прозорість. Я любуюся самим процесом. Тут треба дати йому свободу творити, а ти тільки скеровуєш в тому напрямку, куди тобі потрібно. Проведіння тобі малює, а ти тільки намагаєшся не пошкодити. Не нашкодь – золоте правило. І так само слід вчасно зупинитися.

А чому саме працюю? З художньої школи ще полюбила акварель. Викладач Брензей Олександр Олександрович прищепив мені це . Колись закидали, що перейду на акрил чи олію. Але, кажу, що в мене непочатий край роботи тут - поле незоране. Мистецтво завжди у пошуку і прагне до красивого і нового. Щось нове народжується, коли порушуєш правила. Художник зрілий всі заборони порушує. Він має бути вільним і навіть, інколи, від того, що він хоче...

Одного майстер-класу достатньо

Двері моєї майстерні завжди відкриті. Студенти до мене приходять, ми спілкуємось, п’ємо каву, чай. Майстер-класи навіть я деколи даю просто так, безкорисно. Бо мені хочеться, аби акварель жила і мала продовження, процвітала, мала нові обличчя.

Одного майстер-класу достатньо для того, аби зрозуміти принцип техніки. А далі вже самому треба багато працювати, експериментувати, пробувати. Не хочу, аби мене хтось наслідував у моїй манері. Кожен художник має бути самобутній по-своєму і бути самим собою в першу чергу.

Люблю літати

Фотографією займаюся - це більш для мене задоволення. Почалося з того, що це були ескізи, або зловлена мить . Грамотно зловиш мить, коли думка є, ідея, зміст - воно вже самодостатнє, його нема потреби малювати . Таких фотографій у мене назбиралося досить багато. У свій час, мої колеги порадили зробити фотовиставку – це сталося у 2005 році. Мене одразу запросили в Спілку фотохудожників. Це дуже допомогло, бо в Спілці фотохудожниківі виявилося більше можливостей для спілкування, налагоджування нових контактів. Завдяки цьому мій творчий діапазон розширився.

Я не можу сказати, що займаюся фотографією надто серйозно, не вистачає мене. Але в той же час, поки в мандрівках – це добрий інструмент. Фотографування для мене є, як друге крило. Я так дуже люблю казати: фотографія – це одне крило, акварель – це друге крило. І я так на двох крилах люблю політати.

Мене просять бути моделлю

Раніше я не любила фотографуватися, у мене був комплекс гидкого каченяти ще з дитинства, тому і вибрала собі малювання, бо це не потребує публічності. Тепер я розумію, що це не зовсім так, не заховаєшся ...

На пленерах багато колег просять мене бути моделлю, хоча багато хто не зважується.

У нас в середовищі фотохудожників я довгий час була єдиною жінкою. Там служила і моделлю. У нас із Яремою Процівим народилася ціла серія за мотивами робіт Пікассо. Деколи були сильні тертя, іскри сипалися, бо два художники бачать по-своєму. Коли ми почали працювати над темо Пікассо, то я зрозуміла, що коли ти перевтілюєшся, входиш в образ, ти вже не ти, вже не комплексуєш. Це виявилося дуже просто, а одночасно дуже складно. Для мене це цікава робота, що дає мистецький результат.

Мусиш музу за лапки вхопити

Часом натхнення просто приходить, а деякі заперечують, що це вже в процесі починаєш захоплюватися… І ті мають рацію, і другі. А ще третя правда є: треба натхнення притягувати. Муза летить, а ти намагаєшся її за лапки схопити. І часто я так роблю. Бо можна довго чекати поки вона прийде. Вона може собі полетіла до того художника, який не чекає. Мене надихає музика. Діапазон улюблених творів широкий. Це музика, що не відволікає, а навпаки допомагає зануренню. Спокійна і медитативна, глибока і неповерхнева. Класика урівноважує внутрішній стан. У місті розбалансовуєшся і втомлюєшся, і треба привести себе в гармонійний стан – я тоді вмикаю класику. Я це раджу своїм учням і навіть колегам.

Поверхнево малювати не хочеться, нема часу на це

Хотіла б Київ помалювати. Кожен раз, і чим більше буваю в Києві, тим більше спостерігаю і малюю в уяві. Художник, перед тим, як порушити білизну паперу, він обов’язково це бачить внутрішнім зором. Не знаю коли це станеться – необхідно проникнутися, відчути. Поверхнево малювати не хочеться.



Спілкувалася Катерина Недавня, ПРО-Інформаційна аґенція культурних індустрій

Додав nady 05 листопада 2012

Про автора

Закінчила відділення графіки Українського поліграфічного інституту ім. Федорова у Львові. Як художник, надає перевагу акварелі. Разом із тим працює з книжковою та станковою графікою.