Увійти · Зареєструватися
Потік Афіші Галереї Товари Статті Інформація

Автори / Ірена Карпа / «Тренувати психічну гігієну так само важливо, як качати пузо»

Віднедавна на телебаченні з’явилась нова програма “Наші в Раші». Яскравий та безпрецедентний проект "Нового каналу" розповідає про колишніх українців, які стали відомими, як це, на жаль, нерідко буває, тільки після переїзду до Москви. А ви знали, що саме з наших країв походять Лоліта Мілявська, Олександр Цекало, Евеліна Бльоданс, Тетяна Овсієнко, Наташа Корольова, Анастасія Стоцька, Павло Майков, Алекса, Ігор Крутой, Анжеліка Варум та сила-силенна інших поп-зірок Росії? Ведуча програми - Ірена Карпа – відома письменниця, фронт-фрау групи «Qarpa», наша землячка, яка ні за які "ковріжкі" не проміняла б Україну на будь-яку іншу державу. Саме вона проводить з московськими зірками декілька днів, аби вивідати, що вони зробили задля своєї популярності, що з ними самими зробила ця популярність, де і як вони живуть в Росії та коли повернуться додому…

- Робота в проекті «Наші в Раші» - це робота на рейтинговому каналі в рейтинговій програмі. Це якось позначилося на щоденному житті? Ти стаєш відомою для зовсім нової для тебе аудиторії…

Поки що не відчула. Частково це зумовлено зручністю іміджу: зняла окуляри, які на мені в кадрі, - і вже інша людина. А так, то в аеропортах, літаках і навіть міліціонери на вокзалі впізнають зі словами: "А, ви ж книжки пишете". Це приємно, навіть з огляду на те, що більшість цих людей про мої книжки дізналася з того ж телевізора.

- І що? Як тобі ці польоти в Москву?

Та от якось я летіла з Грузії минулого літа, і так себе шкода стало... Боженьку, думаю, щось я геть мало подорожую останнім часом. Не міг би-с мені підігнати якусь таку роботу, де хоч багацько літаком налітаюси? І Боженько підігнав. Правда, я ж не уточнила, що думала про Лісабон чи Бразилію... (сміється). Ну, але тут теж є антропологічний зиск. Вкотре емпірично переконуюся, що ми і вони - якщо і братні народи, то хіба по татові... З радістю робила б інтерв’ю з цікавішими людьми - від тих вихідців з України, які стали успішними в бізнесі чи науці, до просто заробітчан з карколомними долями. Але тут все впирається в авдиторію: лице не маячило поряд з Пилипом Кіркоровим, значить, в народ не піде і рейтингів не зробить. Витягую, що можу, з підручного матеріалу. Ну і не всі вони такі пласкі, на щастя. Більшість героїв дуже чітко розуміють, що їхня так звана творчість - повне фуфло для збивання грошей, і поза нею це цілком притомні люди.

- А траплялися люди, які просто перевертали твоє попереднє враження про них з голови на ноги?

Були. Сєдокова, наприклад. Всі про неї були тьолочно-піськової думки, що вона пуста, все через мужиків робить тощо, а вона виявилася реально життєво мудрою, і не через одну дуже важку ситуацію пройшла в житті. І там, де б я через гордість послала всіх подалі, Сєдокова звикла ще раз напружитися і чекати другого шансу, а вже потім посилати. Ну і взагалі, всі виявляються якимись значно простішими, ніж їх жовта преса подає. Може, того, що не дуже комфортно в моїй присутності понти колотити. І я якось відразу до людських, не "звьоздних" пластів душі говорю. З такими персонажами не важко, певності мені не бракує. Навряд чи я би так просто поводилася на інтерв’ю з Далай Ламою чи Томом Вейтсом.

- А були моменти, коли стіна - і все, до людини не достукатися?

Гммм... не знаю. Підозріло класним видавався Ярослав Малий з групи «Токіо». Не розколовся про свій прогрес - жодної деталі, через що доводилося пройти, перш ніж стати таким врівноваженим. Видно було, що трохи напружила його моя спроба препарації. Чувак він, безумовно, класний, але для суспільної користі завжди не зайве описувати свій період буття гидким каченям.

А такого, щоби звізда психанула і пішла з майданчика, поки що не було, всі терплять. З України ж.

- Джигурда дійсно супермачо чи це імідж? Що ти відчувала як жінка?

Ну, я не з тих, хто впав жертвою його тестостерону. Хоча дєвочки зі знімальної групи й мліли. Прикольний дядько, швидше добрий, аніж злий, але дуже багато іміджевого, напускного, замаскованого під гіпертрофовану натуральність. Мені було по-ідіотськи почуватися в нього на руках, картинно пищати від захвату щось не хотілося... Ну і ще смішна деталь: при всьому своєму мачизмі він не вміє керувати автівкою, його возить дружина. А загалом Джигурді великий респект - він з усіх найкраще говорить українською.

- Були якісь попередження і табу від менеджменту цих артистів?

Ні, але були проїзди. Недомовлені локації чи кількагодинні спізнення, наприклад. Ну, й по-жлобськи вчинив директор Стоцької: нажерши поза кадром в дорогому ресторані з нею вдвох на круглу суму, вимагав від нас оплатити і цю вечерю, і таку ж саму, з’їдену зіркою в кадрі. Дрібниця, але характерна. (Це при тому, що ми платимо світилу величезний гонорар і всі витрати на себе беремо). Та й понти в стилі "ну ми і так на вас врємя тратім" чи "ми вам таккіііє рєйтінгі здєлаєм!!", а по факту все так і лишається понтами. Без аж таких рейтингів на тих, хто вважав себе першою величиною, і з несподівано високими на тих, хто начебто мало відомий.

- Давай тепер перейдемо до прекрасного: як у тебе справи взагалі - музика, група, писання?

Нині ввечері прийде Артим (гітарист групи "Qarpa" - ред.), запишемо пісню на слова Іздрика, "Тахікардія". Є купа нового матеріалу, десь на півальбома, правда, мови скачуть від англійської й української до іспанської, але, як показав досвід успіху у Відні, мова значення не має. Має значення вигляд мистецького твору загалом. Музика - перш за все. Тому ті, хто списував успіх пісні "Сашах..!" на співзвучність з матюками, терплять поразку: віденська публіка в перлах і у вечірньому вбранні стрибала під цю пісню, як дурна. Наче все життя "Qarpa" слухала. Зовсім нещодавно вийшла книжка "З роси, з Води і з Калабані" - хороший осінній антидепресант, як на мене, присвячений всім совкодрочерам. Ескізи до майбутньої книги почала збирати ще в Каталонії, зараз вона ще в процесі.

- Я вже казав тобі колись, мені здається, що, окрім всього, ти була би чудовою дитячою письменницею, не задумувалась?

Задумувалася. Малкович навіть подарував приклад ідеальної дитячої книжки, на його погляд. Якщо щось вийде в мене такого штибу, каже, надрукує. З дитинства мріяла бути якраз дитячою письменницею, а пишу постійно щось адекватне плюс-мінус своєму вікові. Втім, мій психологічний вік, відповідно до тесту, - десь коло восьми років (хе-хе, це не так страшно для митця, як для політика), тож маю всі шанси. Хотілося б написати книгу однаково цікаву як для дітей, так і для дорослих.

- Ти стала добрим артистом, цікавою письменницею, в тебе складається кар'єра телезірки, я знаю, ти дуже хороша мати двох фантастично красивих дівчаток і кохана жінка - все, що треба для щастя. Скажи, що тебе може загнати в печаль?

Та будь-яка дрібниця, якщо трапиться в неправильний момент. Мені ще треба працювати й працювати над собою для здобуття внутрішнього спокою і здорового пофігізму. Якщо я коли-небудь навчусь не паритися через те, що не можу змінити в інших людях чи обставинах, що від мене не залежать, то вважатиму, що прожила життя недаремно. Тренувати психічну гігієну так само важливо, як качати пузо. Я страшний контрол-фрік. Це заважає, чесно. Я навіть політичну ситуацію в Україні сприймаю як своє особисте горе і "нєдоработку". Навчитися би тішитися тим, що зроблено, - було би чудово. А то вічний комплекс відмінника: замало, недосконало, могло б бути краще. От тільки гори й розслабляють. І то після того, як спущуся з шеститисячника.



Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ, Галицький Кореспондент

 
 

Додав nady 19 листопада 2012

Про автора

Ірена Карпа  — українська письменниця, співачка, журналістка. Ірена Карпа - справжнє імя співачки Народилася 8 грудня 1980 у м. Черкаси. У 1998 р. вступила до Київського національного лінгвістичного університету на відділення францу

 
Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска