Автори / Ольга Слоньовська / Зміни мене, щоб я змінив цей світ
Ольга Слоньовська. Дівчинка на кулі: роман. – : Х. : Клуб сімейного дозвілля, 2012. – 400 с.
Чи любили ви колись вчитися, наприклад у школі чи університеті? Чи горіла у ваших грудях невтомна жага до знань, чи ви рвалися до книжок, як навіжені, незважаючи на інших? Героїня нашого роману, Оля, нетипова дівчинка, в ній горить та іскорка – жага до знань, яка з часом перетворюється в жарке полум’я, яке здатне обпекти будь-кого.
Сімейка, в якій проживає Оля, доволі специфічна. Живе собі наша героїня, і, як-то кажуть, і лиха не знає, разом з татом, мамою та бабусею. Всі її люблять, купають, загортають у м’якесенький рушник. Купляють малій, все, що забажає, і плюшевого ведмедика, і залізну колясочку, «ось тато приносить з роботи загорнуту в газету величезну й грубу плитку шоколаду». Не життя, а мед, чи не так? Та одного зимового дня приносять батьки до хати білий згорток, якого звуть Андрійком, і пахне він молочком. Андрійко має «ручки, ніжки, великий надутий живіт і круглий беззубий рот, котрий постійно нявкає», як помітила новоспечена сестра, нявкає достеменно, як їхній котяра. І де таких страхополохів знаходять, невідомо, та бабуся говорить, що «мама випадково знайшла дитятко під скиртою. Змерз неборака, і так голосно кричав, що аж до села було чути».
Cаме з Андрійка і почалось нове життя у Олі. А точніше після того, як вона вирішила, що братик їм не потрібний, адже усі цукерки та іграшки, що раніше належали їй, тепер доведеться ділити з Андрійком, та ще й батьки любитимуть його більше. Кого порадує така перспектива? І навіщо, подумала Оля, потрібно було забирати Андрійка з-під скирти. Хай би хтось інший узяв! Треба поки не пізно віднести його геть! І понесла малого надвір, а там «такий морозище, аж сльози на очах стають», поклала під скирту і втекла в хату. Малого врятували, але Олю мати зненавиділа і віддала від гріха подалі дядькові і тітці на виховання. Саме там Оля навчилась їсти з виделкою та ножем, міняти одяг кожен день, спати в теплому ліжку. Та це щастя тривало недовго, і, приїхавши додому, продовжилась Оліна каторга, війна з коровами на полі, з вчителями в школі та ще й з братом та сестрою, яка встигла до того часу народитися.
Ще дуже багато випробувань чекає нашу героїню на її життєвому шляху, нелюбов неньки, злоба вчителів, зрада друзів. Ще безліч разів фортуна буде дарувати удачу комусь іншому, але тільки не Олі. Людина сама творить свою долю, це нарешті збагнула дівчинка, і несамовита праця та впевненість в собі стали її найкращими друзями, які допомогли їй змінити себе і величезну кулю – Землю. Зміни мене, щоб я змінив цей світ. Ось в чому має бути гасло кожного, проте вибирати вам, яким шляхом крокувати. Адже для того, хто народився особливим, доля торує важкий шлях, та уявіть собі, що перемога на фініші вартує того.
Іванна Дмитрієва, Друг Читача
Додав nady 21 січня 2013
Про автора
Авторка 49 книг, з яких – 6 поетичних («Гілочка глоду (1986), «Ґердани» (1991), «Соната для коханого» (2002), «Джоконда» (2004), «Пектораль» (2009), «Зимове яблуко» (2011)), дві художньо-документальні («Це потрібно не мертвим, це потрібно живим» (2003), «
