Автори / Михайло Іллєнко / Любов до Шевченка перетворюється на ревнощі

Інтерв'ю з культовим режисером і актором із "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" про новий фільм "Толока"

Ірина Славінська: Я так розумію, що “Толока” – це екранізація Тараса Шевченка, це фільм у віршах. Текст мінятися нібито не буде...

Михайло Іллєнко: Дійсно, це екранізація невеликого твору – романтично-драматичної балади буквально на одну сторінку. Але ця сторінка настільки енергомістка!

Почалося з того, що захотілося трошечки подивитися на ту епоху – це часи козаччини – і побачити тих героїв. Бо в цьому вірші Тараса Шевченка навмисно і дуже скупо про них сказано. Це схоже на лібрето – хорошу пружину драматичну, просто унікальну.

Називається вірш “У тієї Катерини хата на помості”. Воно так само виросло, щоби розказати про тих людей – як вони зустрілися, хто вони такі, з чого починалося це все. І ми дійсно жодної букви не змінюємо у Тараса Шевченка, жодної коми не переставляємо.

А далі (хочете – вірте, не хочете – не вірте) пішла така післямова. І сягає вона фактично нашого сьогодення. Останні епізоди пов’язані вже з днями чорнобильськими.

Віталій Гайдукевич: Дмитре, а як довго ви вчите свій текст? Багато там не те що слів – літер?

Дмитро Лінартович: Текст вчу недовго, оскільки вмикаю асоціативну пам'ять.

Віталій Гайдукевич: А його багато? Бо ж у Шевченка на сторінку всього твір…

Дмитро Лінартович: Але що за тими кодами там стоїть! І треба насотувати ці знакові речі.

Михайло Іллєнко: У Шевченка в головної героїні три репліки – 31 слово. Але в цій передмові в історії, про яку я сказав, між ними досить цікаві взаємини – драматичні, парадоксальні, абсолютно несподівані. Бо в цій передмові якраз ідеться про те, як складалася ця пружина. Вірш розповідає про Катерину, яка попросила врятувати з кримського полону брата і пообіцяла одружитися з тим, хто це зробить.

Ірина Славінська: Зараз, коли ми переглядаємо канони українських класиків і тих, хто став початком всього, що зараз відбувається в українській культурі, дуже важливо по-новому дивитися на них – наприклад, на Шевченка. Так і бачу когорту літературознавців із якогось наукового інституту, які скажуть вам: “Ви що, Тарас Григорович не такий, він у шапці…”

Віталій Гайдукевич: До такої критики готові?

Михайло Іллєнко: Така небезпека є. Річ у тому, що це не критика – це любов, тобто це їхня любов, яка перетворюється на ревнощі.

Ми, до речі, консультуємося з цими людьми. Це дуже цікаві люди, вони підказують дуже багато. Але не лише ж для них ми робимо, хоча нам дуже хотілося б в чомусь їх переконати. Бо нам прищепили такий образ Шевченка, трошки сумного. А це, врешті-решт, бунтар. Це людина, яка перевернула свідомість. Я не можу сказати, що це карнавальна людина, але він зробив те, що до нього ніхто не робив.

І ще одна дуже складне наше завдання: треба пробитися до кількох поколінь, які точно знають, що Шевченко – це хороший футболіст. Нам саме до них треба пробитися, щоби вони згадали, що був ще один Шевченко. Щоби вони подумали: “А що ж це таке? Ану я перегорну, подивлюсь”. І в цьому плані у нас завдання зробити дуже сучасний фільм, не змінюючи жодного слова Шевченка.

Ірина Славінська: А що це буде за жанр?

Михайло Іллєнко: Знаєте, “Фучжоу”, який я зробив дуже давно, “ТойХтоПройшовКрізьВогонь” і цей фільм – вони споріднені. Там буде спільний жанр, там буде романтична балада, мелодрама.

Ірина Славінська: То це поетичне кіно знову?

Михайло Іллєнко: Це такий широкий термін… Я, в принципі, прихильник поетичного кіно, але всі його так по-різному розуміють.

І буде в ньому ще одне – розумієте, це все-таки Шевченко… Я згадав про парсуну – це не жанр, це в певний період історії живопису, коли він переходив до світського портрету, була вже не ікона, а ще не жанр. Й оце дуже хочеться залишити. Бо це трошки таке, може, узагальнення. В цьому, сподіваюся, допоможе Шевченко, його монументальний погляд на якісь дуже важливі й сьогодні актуальні питання.

Дмитро Лінартович: У Шевченка дуже багато прошарків. Він, в принципі, нормальний повноцінний мужик, життєлюб, бешкетник, жіноцтво кохав, жив нормальним повноцінним життям. Він на околиці Санкт-Петербурга коли виходив, то брав камінець, забивав курку, йшов із друзями, брав келишок якогось вина – вони вечеряли.

Безумовно талановита людина. Пройшовши муштру, військову службу, незламний був. Любив жартувати. І бійцівські якості були йому притаманні – він був заколотником, бунтарем, чоловіком із хорошим стрижнем. Тому, напевно, він писав такі речі. Він мені подобається, це один із моїх улюблених авторів.

Віталій Гайдукевич: Спробували б ви сказати щось інше…

Дмитро Лінартович: Дякую за цю іронію. Шевченко, до речі, володів трьома видами гумору – це цинізм, сарказм та іронія. Тобто такий спектр, такий діапазон був у чоловіка.

Віталій Гайдукевич: Як донести до нового покоління те, що ви кажете, пане Михайле? Покоління Фейсбуку – що ви можете сказати, якщо вони мислять субстанціями по 140 символів?

Михайло Іллєнко: Дуже серйозна тема, пов’язана саме з “Толокою” – буде представлена дуже гостра кіношна форма, майже кліпи. Бо ми побачимо кілька фрагментів з історії України. Це не історичний фільм, але ті фрагменти з історії будуть у такому несподіваному дуже гострому жанрі, в чомусь спрощеному. Але це те, про що треба згадати – не з передозуванням депресії, а просто як сторінки випробувань, які Україна пройшла і не зламалася.

Й епізоди, і тонус фільму дуже далекий від депресії. Це було запрограмовано, бо ми всі побачили, як це відгукнулося в залах, де дивилися фільм “ТойХтоПройшовКрізьВогонь”. Все ж таки в нас є передозування депресивним матеріалом, хочеться трошки від цього відійти.

Дмитро Лінартович: Я трошки застав совдепію. І коли я був піонером, то нам читали вірш Шевченка “Реве та стогне Дніпр широкий” так (читає монотонно. – Ред.). А можна прочитати його так, щоби чоловік уявляв цю стихію… І в Шевченка це все по-різному. Він ліричний, а є речі, де він пресингує, де він агресивний – і де спокійний, де в нього внутрішній біль, внутрішня пружина. Він щирий, тому і настільки різноплановий. Ми кажемо – сучасний Шевченко чи не сучасний. Безумовно, він сучасний.

Віталій Гайдукевич: Після бойового героя, героя-воїна складно перевтілитися в іншого? Я так розумію, ваш герой зараз – повна протилежність поепердньому. Чи схожий?

Михайло Іллєнко: Оці троє козаків, Катерина і той самий брат, якого повертають, – у кожного з них своя героїчна і трагічна історія. І я дуже хочу, щоби тут були герої, щоби тут не було депресії. Ми запланували знову фільм за формулою “ми для нас про себе”. Ми зробили “ТойХтоПройшовКрізьВогонь” – і думаю, що на це зараз відшукується глядач.

Віталій Гайдукевич: Люди прийдуть платити свої гроші в кінотеатр? Ви певні висновки з прокату “ТогоХтоПройшовКрізьВогонь” уже зробили? Плануєте те, що буде в кінотеатрі наприкінці лютого наступного року?

Михайло Іллєнко: Звичайно, це дуже важлива частина роботи. Й у нас це просто окрема тема, окрема команда на це системно працює. Як і на фільм “ТойХтоПройшовКрізьВогонь” – там була послідовна робота і вона має свій результат реальний. Я дуже сподіваюся, що ми зробимо всі ці висновки і вийдемо на ширший результат. Уже зараз зацікавлення серйозне – і тих, хто любить Шевченка, і тих, хто мало знає. Дивуються, а як?

Ви знаєте, що 50 років не було екранізацій Шевченка?

Віталій Гайдукевич: Я далеко не кіношник, але розумію, що це такі речі, які перекласти на цифру чи целулоїдну плівку складно.

Михайло Іллєнко: Це одна частина відповіді – правильно, так, це дійсно важко. Але це не повна відповідь. Мабуть, були й інші причини. Навіть тоді, коли й були фільми, вони не доходили до екранів. Фактично твори Шевченка, а не стрічки про нього, який був Шевченко – такий чи такий…

Джерело: ТВІ

Додав nady 06 березня 2013

Про автора

Наймолодший із трьох братів режисерів Іллєнків. Народився 1947 року, закінчив Московський інститут кінематографії (майстерня М.Ромма). Започаткований ним 1997 року кінофестиваль «Відкрита ніч» відбувається і досі й має дуже позитивне реноме

Автори пов'язані с новиною

Михайло Іллєнко