Автори / Павло Гудімов / «Культурної столиці в Україні немає»
Свого часу у творчому житті та серці архітектора за освітою, музиканта за покликанням Павла Гудімова оселилося сучасне мистецтво у всіх його проявах.
Так до статусу “гітарист” гурту “Гудімов” додалося ще й “галерист” власної “ЯГалереї”. Нині успішний засновник культурного холдингу “Гудімов Арт Проект” керує цілою лабораторією творчих експериментів, багато подорожує, скуповує міхами мистецьку літературу та музичні вініли, бореться з безкультур’ям у країні. Про музику, мистецтво і музеї, код інтер’єру і кабінети чиновників – у розмові з Павлом Гудімовим.
- Років зо два тому ви говорили про альбом, який мав називатися “Полієстр” і мав налічувати 14 пісень. Сьогодні маємо альбом “Жовтий”, трек-лист якого ви поповнюєте час від часу на сайті гурту “Гудімов”...
- Концепція альбому помінялась у процесі роботи над ним. Відмовились від потужного звуку, він такий new wave з додатком панку, з акцентом на естетиці нової гітарної музики пост-року. Альбом записаний, і кожні три місяці викладаємо на сайті новий трек. Немає сенсу випускати альбом на компакт-дисках, вони вже давно здохли як носій. На флешках ж випускати альбом не будеш. Довго сумнівався – видавати чи ні. Все вирішив похід в супермаркет, де усі компакти, у тому числі класних виконавців, продавались за кілька гривень... Тоді зрозумів, що якщо видамо альбом, він опинеться саме на такій полиці, серед решти носіїв, які ніхто не купує. Щоб заробляти, музиканту не обов’язково випускати альбоми, можна грати концерти, займатись архітектурою, як я (сміється. – Б. Г.).
- Або займатися дизайном, у тому числі кабінету міністра культури...
- Та коли це ще було! Ще за Вовкуна. Наш ремонт був професійний і дався малим коштом. Я особисто спроектував меблі, які були вироблені в Україні. Там висіло сучасне українське мистецтво, серед яких дві роботи Тіберія Сільваші. Але наступник Вовкуна, пан Кулиняк, все переінакшив. Якщо людина працює з культурою, то їй варто заглиблюватись у поняття культури і поводитись культурно. Кабінет – це лише місце існування, воно є певною системою кодів. Якщо працюєте у кав’ярні – інтегруєтесь у інше середовище, і відповідальність за простір з вас знімається, але у власному кабінеті – ви розставляєте пріорітети. Чи ви розвісите скрізь золотий багет або сучасне мистецтво, або будете прогресивним або архаїчним. Відходячи від теми міністерських кабінетів, скажу, що у загальнолюдській системі транслювання і зчитування кодів, зокрема інтер’єрний код – важливий. Тішуся, коли у журналі бачу інтер’єри квартир наших зірок і читаю, як вони з любов’ю розказують про повний несмак, який у них там є. Мені часом за них так соромно, живуть, як румунські партизани у 1990-ті роки.
- Яка ж тоді ідеальна формула чиновницького кабінету, робочого місця людини зі статусом загалом?
- Скромність, зручність, витриманий стиль. Усілякої дрібноти там не повинно бути. Але більшість наших чиновників – це “румунські партизани”. Їхні кабінети рясніють різьбою по дереву, псевдопанелями, псевдоліпнинкою, а про люстри з богемського кришталю, які нагадують куртуазний, публічний будинок, взагалі мовчу...
- Повернімось ще до музики, а точніше – до компакт-дисків... Ви якось казали, що не купуєте піратських дисків і не скачуєте жодних записів з Інтернету.
- Купую вініли - нові, старі, привожу з-за кордону. Але я - не приклад для наслідування. Кожен обирає сам. Хочете скачувати – скачуйте, ні - то ні.
- Група “Гудімов” ніколи не гналась ані за рейтинговими місцями в хіт-парадах, ані за жодними нагородами. Одна з причин – необ’єктивність і підкупність конкурсів і фестивалів... Як виглядає справа з мистецтвом – арт-премії в Україні теж куплені?
- Навряд. Це - нереально. Вони радше суб’єктивні, бо є суб’єктивне журі, певний формат. Все залежить від журі, які завдання і технічні критерії перед ними поставлені. Стосовно моєї участі у конкурсі як музиканта, то це було б і недоречно, і трохи смішно водночас. Групі “Гудімов” цього року виповнюється вісім років. Не кожна група стільки проживе...
- Як ви для себе визначаєте, що заслуговує називатися мистецтвом, а що – ні?
- А є таке правило: якщо автор і ще одна людина констатують, що це – мистецтво, тоді це беззаперечно мистецтво. Це - кумедна система, бо плюс один до автора завжди знайдеться. Тобто мистецтвом може називатися все.
- Співака можна розкрутити, незважаючи на те, співучий він чи ні. А художника?
- Можна розпіарити художника, розкрутити його на телебаченні, зробити з нього знаменитість, зірку, і продавати картини за дуже дорого. Можна, але це вже псевдомистецтво. Так під мистецтвом маскується масова культура, яка ставить собі самоціль просто продати картину. Надто багато розчарувань потім відбувається у людей, які втягнуті в це. Я ж кажу про духовну практику. Може, я ідеалізую, мовляв, яка там духовна практика, все давно купується і продається. А як на мене, то ні. Можна купити твір мистецтва, але не купиш талант, особистість, мрію!
- Ви їздили на відкриття виставки Пінзеля у Париж? Які ваші враження?
- Спілкувався з європейськими кураторами, які приїхали спеціально на відкриття з усієї Франції і не лише. Одноголосно говорили про те, що це - феноменальні роботи. І хто б там що не казав, не прирівнював до Мікеланджело, Пінзель – це Пінзель, і його трактовка, майстерність передачі драпіровок, практично кубістичних, сотні років потому може розглядатись як сильний новаторський прийом. Адже на момент створення цих скульптур не всі дозволяли собі експериментувати. Пінзель – це великий скарб, який має Україна. Не хотілося б роздирати його на сувеніри, але хотілося б, щоб до Пінзеля ставились з більшою повагою.
- Останнім часом дедалі частіше точаться розмови про те, що музей мусить бути інтерактивний...
- Був би далекий від крайнощів, які можуть захлеснути нас всіх. Знаю купу прикладів, якими бувають музеї у світі. Кожен музей в більшості випадків – це колекція, традиція, персона. Якщо говорити про музей сучасного мистецтва, вони будуються за принципом постійної експозиції, а також великої кількості площ для змінних виставок, залежно від теми, напряму, художника... Кожна з експозицій повинна втягувати. У неї повинна бути режисура. І будь-які методи для цього добрі: і інсталяції, і мультимедійність. Усе має бути виправдано. Проте більшість музеїв діє за принципом – стіна, картина, простір, моменти експозиційності, діалогу... Сучасність проникає у традицію, і важливо, як вона це робить: делікатно чи нахабно, у якій формі. Музеям України є над чим працювати. Не можна сказати, що вони склали руки і сидять. Вони працюють, в чомусь тримають оборону, але іноді треба ще й переходити у наступ...
- Ваше рідне місто Львів називають культурною столицею...
- Львів – це столиця генделиків (сміється. – Б. Г.). Щасливий заявити, що культурної столиці в Україні – немає. І Слава Богу, бо інакше б була прірва між культурними і некультурними столицями. У нас активно починається процес децентралізації культурних процесів. Роль провінції в культурному житті України – величезна. Геній місця – Genius Loci, який виникає де завгодно, має право на існування, вплив, можливість розкрити свій талант. Звісно, ретрансляція культури найактивніше відбувається через Київ. Там усі ЗМІ, там найбільш толерантне середовище сприйняття мистецтва, виховане, найбільш масове, але Київ - аж ніяк не культурна столиця. Але у нас є ще Харків, Одеса, Львів, Дніпропетровськ, і буде більше...
- У вас вдома більша колекція мистецтва чи гітар?
- Вдома гітар більше. Маю серед них раритет - фендер 1953 року. Купив у Нью-Йорку. Така сама гітарка є у Рона Вуда з Rolling Stones.
- В інтерв’ю ви майже не говорите про особисте. Мало хто знає, що вашій донечці Олі нещодавно виповнилось два роки...
- Оля - це моє велике кохання. Фантастична дитина. Гіперактивна, балакуча. Все нам показує-розказує. Почала говорити у півтора року. Її легко можна зрозуміти. Це дуже круто. І друзі з досвідом мене попереджали, що далі буде ще цікавіше – і таки так!
Довідка:
Павло Гудімов народився 12 жовтня 1973 року у Львові. Закінчив Львівський лісотехнічний університет за спеціальністю ландшафтний архітектор. Один із засновників та екс-гітарист гурту «Океан Ельзи», фронтмен гурту «Гуд:мов», галерист, дизайнер, видавець, керівник «Гудімов-арт-проекту». Був визнаний найкращим рок-гітаристом України, київським галеристом року. Захоплюється мистецькою літературою та фотографією. На творчому рахунку гурту «Гуд:мов», якому цьогоріч виповнєються вісім років, - три альбоми: «Трампліни», «Монополія» та “Жовтий”. На рахунку одного з найбільших проектів арт-холдингу “ЯГалереї” - сотні виставок. Куратор сучасного мистецтва. Одружений, живе у Києві, виховує доньку.
Божена Городницька, Високий Замок
Додав nady 24 березня 2013
