Автори / Юрій Андрухович / «Альберт», або Постмодерне мораліте від Юрія Андруховича
Днями в Уніжі Івано-Франківської області на фестивалі «Артполе» презентували виставу «Альберт, або Найвища форма страти», створену на основі неопублікованого оповідання Юрія Андруховича.
Під відкритим небом у стінах давньої напівзруйнованої будівлі сцену обступив натовп глядачів, які сиділи на зімпровізованих лавах-дощечках, стояли і навіть спостерігали з висоти руїн.
На сцені — автор, він же оповідач, поряд — співачка й акторка Уляна Горбачевська, біля неї — контрабасист Марк Токар, який виконує всю інструментальну частину перформенсу. В особливий спосіб поєднуючи музику, спів, акторську майстерність та графіку, зроблену Анатолієм Бєловим методом малювання «з іншого боку», вони розповідають історію про те, що 1641 року у Львові за «найганебніший людський вчинок за всю історію міста» спалили особу без громадянства Альберта Вироземського.
Почалося з того, що до Львівського монастиря бернардинів прибився колишній «штукар» Альберт, який колись, можливо, належав до трупи цирку «Ваѓабундо» і заробляв «крадіжками, поєднуючи їх з цирковими фокусами». Із сейфа настоятеля монастиря він викрадає печатку з профілем Святого Бернардина Сієнського та підробляє грамоту про те, що він є бернардинським священиком. Тепер Альберт дає шлюби та хрестить дітей, а гроші накопичує у філії (постмодерний привіт сучасникам) «ПриватБанку». Альберт має дванадцять коханок, одна з яких, молода відьма Вульшка, після любощів приспала його за допомогою беладони та вивісила над вежею його підштаники. Інквізитори-домініканці не упускають можливості покарати францисканця бернардинської гілки (тим більше фальшивого), адже з цим орденом вони мають постійні суперечки. Тож, Альберт прокидається в підземеллі, прикутий ланцюгами. Ув’язнений укладає угоду з дияволом, поки чиниться правосуддя («Правосуддя? Яке може бути правосуддя в цій країні?» — риторично лунає зі сцени, глядачі сміються). Ранка на середньому пальці, яку він демонструє в суді (справжній fuck), служить доказом його провини. Завершується вистава всенародним святом-спаленням. «Вогню! Вогню!» — вигуки зі сцени підхоплюють глядачі. Летять голови (у тексті), птахи (на екрані), у повітрі — справжній дим від розпаленого катами вогнища.
За словами Юрія Андруховича, вистава розіграна в дусі середньовічного мораліте, але радше це — мораліте постмодерне: із середньовічного сюжету просвердлені «дірки» в сучасність (алюзії та натяки), комбіновані стилістично різні мелодії та пісні. Наприклад, досить органічно звучить літургічний піснеспів Kirie Elaison (грецьке «Господи помилуй»), середньовічний гімн Dies Irie (лат. «День гніву»), який зазвичай є обов’язковою частиною заупокійної меси, а також — ірмоси — давні духовні «напіви». Проте в контексті Середньовіччя мелодія «Маршу Атлетів» та «Циркового маршу» («Советский цирк…») із радянського кінофільму «Цирк» звучить іронічно. Коли в шинку співається «В крайнім домі меду напиласи…», контрабасист підхоплює і співає зімпровізоване: «Якби я грав, як Брьоцман». Ця інтертекстуальність втягує у гру глядача, спонукаючи його до співтворчості.
До речі, Уляна Горбачевська, відома передусім своїм виконанням ірмосів і народних псальмів, показала себе тут у незвичному амплуа. В «Альберті» вона рухається від духовних напівів до імпровізації, від світлого звуку ірмосів та поважних рухів до низьких темних голосінь, сміху відьми, рухів фіѓлярки. Сама вона говорить, що багато в чому її провокували учасники дійства: «У якийсь момент надихає пульсуючий і по-акторськи читаний текст Юрія, а десь провокує Марк з контрабасом, який, ніби людина: то говорить, то плаче, то сміється».
Після вистави публіка аплодує стоячи. Попри те, що тексту часом було забагато, і не завжди за ним вдавалося встигати, катарсис пережили навіть ті, хто думав, що вже не здатен відчувати щось подібне від сучасного мистецтва. «Альберт, або Найвища форма страти» виглядає зрілою самодостатньою виставою, у чому заслуга ініціаторки та режисера Ольги Михайлюк. Серед інших цьому посприяла vj-група Cube та звукорежисер Віктор Новожилов.
Уже у вересні виставу обіцяють показати в Києві та Чернівцях. Оповідання Андруховича, на основі якого було створено проект, увійде до збірки про видатних нечестивців усіх часів.
Додав nady 21 липня 2013
Про автора
Поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Живе і працює в Івано-Франківську. Віце-президент АУП.
