Автори / Мертвий півень / Місько Барбара: «Мертвий Півень» – не вмер, просто пішов у відпустку»

Невгамовний Барбара тішить меломанів новими проектами, з його самого – співпраця з чеським музикантом Йозефом Остжанським.

Спільна робота дала несподівані плоди – яскраві, нестандартні електронні обробки текстів Жадана, Андруховича та… Франка. Зустрівшись з Михайлом після виступу, кореспондент «ВЗ» поцікавилась не лише музичними інноваціями співака, а й проектами минулими, а саме – долею легендарного гурту «Мертвий Півень».

- Михайле, нещодавно слухачі побачили вас у новому проекті з Йозефом Остжанським. Це разовий експеримент чи плануєте рухатись в цьому напрямі й надалі?

- Це тривалий проект. Працювати з Йозефом – суцільне задоволення. Остжанський досвідчений гітарист, один з кращих чеських музикантів, свого роду легенда у Чехії. Грав колись у групах «Бу», «Дунай» та багатьох інших, це були альтернативні рокові проекти. Тепер його зацікавив інший штиб музики – суміш електроніки з роком. Сталось так, що у мене зародились аналогічні думки, тому ми наважились на спільний експеримент.

- Це чи не єдиний приклад тривалої міжнародної співпраці на українському музичному просторі. Як склався ваш творчий тандем?

- Зустрілись завдяки київському журналісту та письменнику Богдану Логвиненку. Йозеф тоді саме переїхав з Праги у Київ. Відразу влаштували міжміську співпрацю Київ - Харків, де я зараз мешкаю, і закрутилося… Як тільки зробили перші три пісні, зрозуміли, що новий проект - це те, чого прагнули останні роки. Цьогоріч взагалі стався якийсь прорив у нашій роботі: якось за один день написали чотири пісні.

- Альбом плануєте випускати у світ?

- Альбом – це святе. Якщо все складеться, як планувалось, то цієї осені зробимо і альбом, і тур країною. Але тільки тією Україною, яка нас любить (сміється. – О. Г.).

- Вже якось назвали ваш творчий експеримент?

- Поки що називаємо його «По морді».

- Звідки така дивна назва?

- Провокативно, правда? Назва присвячена Олександру Ірванцю. У Сашка є «душероздираючий» вірш, про дівчину, що полюбила «заграничного екстрасенса» і від усього серця дала йому…по морді (сміється й наспівує куплет про екстрасенса, що гарантує «екстрасекс». На спів блискавично зреагували прихильники і вишикувались за автографом. Місько продовжує інтерв’ю, вимальовуючи своє прізвище на чиїйсь бейсболці. – О. Г.).

- Не боїтесь кардинально змінювати стиль, адже це може відлякати прихильників?

- Я нічого не боюсь. Мені зараз дуже добре виконувати те, що ми робимо з Йозефом. Стосовно фанів, я погоджуюсь, що є такі, які з часу виходу першого альбому «Мертвого Півня» більше нічого не сприймають – має бути акустична гітара, сопілочки, скрипочки тощо. З цим нічого не вдієш…

- Сьогодні шанувальники казали, що проект «класний». А з критикою до вас підходять?

- Дивно, але ще не було невдоволених. Принаймні, якщо критикують, то підійти не наважуються - не всі такі відважні, як я (сміється. – О. Г.). Вдячний тим, хто мою відвагу оцінив.

Звісно, це експеримент для мене і для слухачів. Виконую прозові тексти Андруховича. Співати прозу, на мою думку, в Україні досі ніхто не пробував. Юрко не знав про мої наміри покласти на музику його твори. Коли я надіслав йому демо-трек, сказав, що звучить несподівано, але приємно.

- З боку Юрія Андруховича жодних претензій не було?

- Юрко дав право мені робити з його текстами, що захочу. От я цим і користуюсь.

- В арсеналі Барбара – Остжанські є пісня «Вічний революціонер» на слова Франка. Чому такий вибір?

- Не хочу робити ні з Франка, ні з Шевченка пам’ятників. Прагну зробити з них рокенрольщиків. Бо вони й справді були рокенрольними хлопцями. Мій улюблений вірш Шевченка: «Вип’єш перву – стрепенешся, вип’єш другу – схаменешся, вип’єш третю – в очах сяє, дума думу поганяє».

Франко теж був моторним хлопцем, жив повноцінним життям, а не творенням собі постамента. Наші пророки були живими людьми. З усіма перевагами й недоліками вони ближчі кожному з нас, аніж здавалось. З «Півнями» у 1996 році ми зробили італійську композицію IL Testamento - «Заповіт» Шевченка, назвали так альбом. А зараз із Йозефом записали у рок-варіанті «Вічний революціонер» Франка. Для мене важливо показати їхню творчість під кутом, що позбавлений пафосу, змусити сучасного слухача розуміти завчені зі школи тексти по-новому.

- Що знаходите для себе у цих текстах?

- Зараз я досить агресивний, тому мені близька позиція «вічного революціонера» Франка. У мені живе цей дух, «що тіло рве до бою», тому обрав саме цей текст для виконання.

- Які плани стосовно нового театрального сезону?

- Плани колосальні. Нещодавно «Арабески» виступали з люблінським театром In vitro. Назва театру перекладається як «З пробірки». Проект складався з двох частин – польської та української, два режисери, спільна сценографія та актори. Усе це поєдналось темою українсько-польского конфлікту на тлі Другої світової війни. Ми наважились розмірковувати вголос про абсурдність війн, заодно підняли тему опору в Західній Україні. У цьому безнадійному протистоянні сталінізму було щось по-справжньому епічне - такого тривалого збройного опору більш ніде у Східній Європі не траплялось. Використали документи з Літопису УПА й старі фотографії вояків, актори грали на тлі екрана з 3D зображенням. Цю виставу побачили у Польщі - з Волинського обласного академічного театру ляльок, де ми виступали, велась трансляція через польський телеканал TVPЗ. Зараз, вже самостійно, готуємо новий не менш соціально важливий проект - виставу про голодомор.

- У «Півні» припинили багаторічну традицію прокидати львів’ян під час фестивалю «Флюгери». Було незвично побачити в цій ролі інший гурт. Як вам робота наступників, бували на «Прокиданні з ГИЧ-оркестром»?

- Класно, що традиція продовжується і люди прокидаються під музику – це головне. Не був на «Прокиданні з ГИЧ-оркестром», але пе-реконанай, що вони роблять важливу справу. Проект розрахований на тих, хто справді хоче почути живу музику, хоче отримати дозу ранкового задоволення. Якщо «ГИЧі» дають слухачам цю можливість, то слава Богу! (Сміється. – О. Г.).

- Чи буде ще повернення до «Мертвого Півня»?

- Очевидно, буде. Я схильний називати це творчою відпусткою. Ми й до того розбігались не на один рік, а потім неодмінно сходились знову. Просто зараз мене з Йозефом Остжанські чекає надважлива робота. Нарешті виконав свою обіцянку заспівати тексти покійних друзів Гончара і Покальчука. Хочу неодмінно випустити інформаційно насичений альбом, де буде згадка про усіх дорогих мені людей – Назара Гончара, Юрка Покальчука, Юрка Андруховича, Сашка Ірванця...

Довідка «ВЗ»

Місько Барбара – український співак, поет, актор. Народився 14 листопада 1971 року у Львові. Є одним із засновників рок-гурту «Мертвий Пі-вень», що дебютував на фестивалі молодіжної урбаністичної культури «Вивих» у 1990 році. У 2011 році «Мертвий Півень» припинив виступи, наразі у доробку колективу – 11 альбомів. Михайло Барбара у 1993 році став Академіком Бу-Ба-Бу (премія, яку присуджують за кращий вірш року). Був ведучим на радіо «Люкс», зокрема програми «Нічні читання». У 1998 році виїхав до Харкова, де зараз живе з дружиною Світланою Олешко - відомим театральним режисером, керівником авангардного україномовного театру-студії «Арабески». Нині Михайло Барбара є лідером театру «Арабески».

Олена Гутик, Високий Замок

Додав nady 12 серпня 2013

Про автора

Культова група Львова, "Мертвий півень" - це більше, ніж просто добра рок-музика. На концерти "МП" приходять три, якщо не чотири, покоління.