Автори / Василь Карп’юк / Станіславський феномен: перші резиденти
Ми й раніше здогадувався, що все можливо, але цього разу підтвердили і самим собі, і навіть тим, хто не здогадувався. Перша в Україні резиденція для молодих україномовних письменників «Станіславський феномен» успішно стартувала. Вдало завершився перший заїзд учасників проекту. Зараз уже формуються плани на майбутнє.
Все починалося добре і гарно, як у казці. Віля Чупак, музикант з гурту «КораЛЛі» є власником хостелу «Феномен» в Івано-Франківську. Там часто зупиняються всілякі музиканти, поети, художники, але трапляються й звичайні люди. Одним із них був підприємець десь із центру України. Він займався встановленням натяжних стель і приїхав на Прикарпаття заповнювати ринок своїми послугами. Спочатку крутився, і щось робив, але справи не пішли. Відповідно, він лишився без грошей і не міг продовжувати роботу, а також не міг кудись поїхати. Таким чином, прожив у хостелі кілька місяців. Весь цей час підприємець спілкувався з численними гостями. І настільки пройнявся всілякими мистецькими штуками, що з приходом весни написав вірш про весну. І це вже щось.
Не будемо говорити про якість вірша, але зауважимо, що його появі посприяла саме атмосфера хостелу. Одного вечора, вже після від’їзду підприємця, коли ми спілкувалися з Вілею Чупаком за чаєм, постала ідея про резиденцію. Застановилися, що треба запрошувати когось збоку, щоб гості проймалися нашим краєм, і був би з того результат. Обдумали концепцію, ідею, все решта. За всіма підрахунками виявилося, що можемо зробити це самі, головне докласти трохи зусиль. Або багато.
Віля надає для проживання хостел, домовляється із театром кіно «Люм’єр» та мережею «23 ресторани» про харчування, контактує з іншими структурами-організаціями з приводу меценатських коштів на відшкодування резидентам вартості проїзних документів та на поточні витрати. Правду кажучи, це найскладніший етап і ще не всі, хто обіцяв підтримати, відгукнулися, тому доводилося вкладати і власні кошти. Проте ми це зробили.
Над назвою резиденції довго не довелося мучитися, бо й хостел має назву «Феномен», і маємо у Франківську гарне мистецьке явище з таким же найменуванням. Відповідно видалося логічним впродовж місяця раз на тиждень проводити зустрічі резидентів з письменниками покоління «станіславського феномена». Юрій Андрухович, Галина Петросаняк та Володимир Єшкілєв люб’язно погодилися на такі зустрічі, а Тарас Прохасько сказав, що взагалі така резиденція – його давня мрія, тому готовий всіляко помогти у втіленні проекту. Так сформувався оргкомітет у складі Прохаська, Чупака і мене. Таким складом ми у Франківську, Львові та Києві презентували резиденцію. Також втрьох вивчали заявки і визначали щасливців.
З березня до кінцевого терміну 15 червня прийшло 62 заявки зі всієї України. В умовах було вказано вікові рамки 18-30 років та те, що потенційний резидент має бути з-за меж Івано-Франківської області. Перше для того, щоб молодий український письменник відчув, як класно бути письменником, пишучи українською. А друге тому, що резиденція покликана відкрити Прикарпаття та Галичину людям з-поза меж цієї території. Щоб вони вернулися у свої міста і розповідали там, як тут у нас, щоби відбувався культурний обмін, щоби зв’язки між мистецькими колами міцніли.
16 червня на ґанку в хостелі ми сиділи втрьох з Прохаськом і Чупаком та визначали, кого варто запросити до Франківська. Попередньо був ретельний розгляд заявок і консультація з Галиною Петросаняк. Спочатку планувалося запросити одного резидента. І лише того вечора ми вирішили, що їх мусить бути двоє – прозаїк з Миколаєва Євген Мехеда та поетеса з Києва Олена Герасим’юк.
За минулий місяць наші хороші резиденти (саме так хочеться їх називати) вже стали знайомими для читачів інтернет-простору і друкованих видань також. Серед умов перебування – написання невеликого есею з враженнями-думками від побаченого, почутого, відчутого. Відтак ці тексти оперативно публікувалися в газеті «Галицький кореспондент», на порталі «Українська правда. Життя» та сайті Літклубу «Маруся». Так резиденти вже встигли одержати і порцію критики, і перших постійних читачів.
Крім того, це була унікальна і корисна нагода спілкування з письменниками. Це той ресурс Івано-Франківська, який в жодному іншому місті не можна забезпечити ні за які гроші. Бо що може замінити велосипедні прогулянки з Тарасом Прохаськом, екскурсії з Галиною Петросаняк, дегустування вин з Володимиром Єшкілєвим і кавування з Юрієм Андруховичем? Окрім запланованих зустрічей, були цікаві принагідні – з Олегом Криштопою, Олегом Короташем та Мирославом Лаюком. Про враження від цих спілкувань Олена і Євген розповідають в інтерв’ю і пишуть в есеях. І значення цього досить вагоме.
Важливою була розмова і з художником Мирославом Яремаком. З неї випливло походження самого поняття «станіславський феномен». І це не лише література, а найперше таки візуальне мистецтво. Офіційно вважається, що вперше цей термін використав Володимир Єшкілєв у своєму виступі на відкритті виставки «Руберойд» в Івано-Франківську в серпні 1992 р. Але ще перед відкриттям була розмова між Єшкілєвим і Яремаком. Тоді Єшкілєв висловлював досить песимістичні міркування щодо мистецького процесу в Івано-Франківську, а Яремак навпаки заперечував, бо оцінював потужний рух художнього мистецтва в місті ще з 1980-х рр. Тоді він сказав, що насправді це феномен, коли в невеликому місті відбуваються такі великі процеси.
Окрім есеїв, за відсутність яких не було б жодних санкцій, резиденти більше не мали завдань, але мали всілякі можливості. Власне, це був час для вражень, які, цілком можливо, згодом будуть зринати в майбутніх творах. Серед можливостей були відвідини фестивалю «АртПоле», читання в Бучачі, участь у фестивалі «Франко. Місія» поряд зі знаними сучасними українськими письменниками. Це також і два літературні заходи в Івано-Франківську – «Станіславський феномен показує», де команда резидентів змагалася в різних конкурсах з командами молодих місцевих авторів, а також вечір «Станіславський феномен: квінтесенція», де Олена Герасим’юк та Євген Мехеда читали разом із Прохаськом, Андруховичем, Петросаняк…
Щодо вражень від творчості гостей, то Галина Петросаняк вважає прозу Євгена Мехеди легкою, вправною і з добрим гумором. В Олени Герасим’юк вона відзначає професійність і емоційність. Юрій Андрухович, ознайомившись з творчістю гостей, заявив, що це справді не випадкові люди, а радше наше майбутнє. Тарас Прохасько підкреслив, що час спілкування з резидентами залишиться в його пам’яті.
Нам, – літературній агенції «Discursus», яку я очолюю і яка разом із рок-вар’яте «КораЛЛі» організовує цей проект, – хотілося б, щоб заїзди стали регулярними. Скажімо, кожного кварталу на місяць до Франківська могло би приїжджати двоє молодих літераторів і мати волю для творчості. Ймовірно, заїзд буде в січні наступного року. Для цього потрібно не надто багато коштів, і ми відкриті для співпраці. Ми готові з ентузіазмом працювати, що нині і робимо. Найбільшою втіхою було би, якби такі резиденції стали модою і кожен обласний центр захотів би мати такий проект і запрошувати людей з інших регіонів. Тоді навіть я зміг би кудись подати заявку і, може, би й пройшов.
Додав nady 19 серпня 2013
Про автора
Василь Карп’юк (нар. 07.06.1988) у гуцульському селі Брустури.
