Автори / Сергій Жадан / Welcome in Ukraine
Український патріотизм загалом має дивні форми вияву. Іноді, говорячи про щось із любов'ю, відчуваєш себе щонайменше колаборантом.
Нещодавно до Харкова приїздила група швейцарців. Переважно люди немолоді, проте сповнені енергії та бажання щось у цьому житті ще побачити й відчути. Їхні пенсіонери загалом сильно різняться від наших – у свої вісімдесят ставляться до життя, як наші сімнадцятилітні: легко й радісно. Але мова не про те. В Україні дехто з них був уперше, дехто ні. В Харкові вони мали цікаву програму – старі фабрики, екскурсії містом, зустрічі з дизайнерами та художниками тощо. Далі мали їхати в Донецьк. Попросили зустрітись, почитати їм що-небудь про Донбас. Я відразу попередив, що художня реальність не завжди тотожна реальності щоденній, і що нічого не варто боятись – на Донбасі, мовляв, живуть прекрасні роботящі люди, певен, ви побачите масу цікавого. Головне – не їдьте туди рейсовим автобусом. Вони подякували. Помітно було, що країна їм подобається, що вони готувались побачити щось значно непритомніше, хоча так само можна було помітити, що деяких речей їм годі зрозуміти. Зрештою, не лише їм. Як вам узагалі Харків? – Запитав їх насамкінець. Вони відповіли, що чудово, сподобалось місто, сподобалась архітектура, нормальний готель, прекрасні роботящі люди. Єдине, сказали, наш потяг чомусь годину простояв у полі, перед самим Харковом, на станції Нова Баварія. "Хюндай"? – Перепитав я. "Хюндай", - підтвердили вони. На Новій Баварії? – Уточнив я. Так-так, - пожвавились вони. А ви знаєте, - перевів я розмову на щось приємніше, - що там є прекрасний пивзавод, на якому тисячу років виготовляли чудове пиво? Щоправда, пиво там більше не варять. Вони зацікавились, розговорились. Про "хюндай" згадувати їм, очевидно, не хотілось. Мені – тим більше. Скільки можна? Як їм пояснити, що це за фантомні напівпорожні експреси стоять у степах України? Та й чи зрозуміють вони всю діалектику перехідного періоду стабілізації вітчизняної економіки. Краще вже поговорити про щось приємне. Скажімо, про незабутні сорти новобаварського. Я знаю, є така, доволі поширена точка зору – не виносити сміття, не демонструвати кістяків у шафі, не скаржитись, одним словом. Мовляв, яка їм різниця, що насправді стоїть за облаштуванням наших парків, скільки насправді коштує ремонт наших доріг, як насправді співгромадяни називають ініціаторів усіх цих нововведень на залізниці. Це наші внутрішні проблеми, швейцарські пенсіонери навряд чи на них уплинуть. Хай лишаються сам на сам зі своїми ілюзіями, хай їдуть звідси з захватом та любов'ю, хай приїжджають ще. Зрештою, не ми ж зупиняємо ці "хюндаї" під розпеченими степовими небесами, не ми пиляємо міський бюджет, тож і не нам червоніти за несмак і неадекватність місцевої влади. З іншого боку – а кому? Чия це влада, зрештою? Хто її вибирав, якщо розібратись? Ось і опиняєшся між почуттям такту й почуттям ненависті. Український патріотизм загалом має дивні форми вияву. Іноді, говорячи про щось із любов'ю, відчуваєш себе щонайменше колаборантом. Хочеться говорити про це місто з ніжністю, на яке воно, безумовно, заслуговує. Хочеться розповідати про його історію й розуміти, наскільки захопливою вона є, скільки всього в ній переплелось і як цікаво все це тепер розмотувати. Хочеться згадувати імена та дати, хочеться бачити здивування та захват в очах туристів, котрі опиняються тут уперше, котрі лише відкривають для себе це місто. Хочеться водити їх порожніми літніми вулицями, показувати улюблені будинки, переповідати біографії тих, хто тут жив. Хочеться, щоби їм тут подобалось, хочеться, щоби вони говорили про це місто лише добре. Нормальне бажання, здавалося б, нічого особливого. Здавалося б так легко – любити те, що маєш, пишатися тим, що є, відчувати відповідальність за те, що відбувається. Це місто легко любити, ним просто захоплюватись, ним приємно пишатись. Головне – не їхати сюди рейсовим автобусом.
Сергій Жадан, ТСН.ua
Додав nady 20 серпня 2013
Про автора
Сергій Жадан (народився 1974 р.) — поет, прозаїк, перекладач, есеїст, органзіатор літературних фестивалів, рок-концертів, театралізованих перфоменсів та акцій громадянської непокори. Автор кількох книжок віршів та прози. Живе і працює в&nb
