Автори / Культура / "Наташа" вийшла на панель?
Конгреси культури – чи не наймодніший тренд серед масовок у ближньому і далекому зарубіжжі. Більші чи скромніші амбіції організаторів коливаються від лобіювання культури у маленькому містечку аж до лідерства у культуртрегерстві для цілих блоків країн.
Конгрес культури Східного партнерства уперше відбувся в 2011 році у польському Любліні. Тоді місто жило перспективою стати Європейською столицею культури у 2016 році. Довкола подання заявки на здобуття титулу створився цілий вир культурного та інтелектуального життя. Місто істотно відрізнялося від інших польських міст-претендентів, адже запропонувало збудувати свою візію культурної столиці Європи як брами на Схід, долучаючи до партнерства Львів. Організація Конгресу культури Східного партнерства була тоді органічним результатом цих старань і ентузіазм люблінців перекрив спонтанність інфраструктурних і логістичних рішень в організації Першого Конгресу.
Європейською столицею культури у 2016 році стане однак інше польське місто – Вроцлав, і Люблін важко пережив поразку. Після кількох місяців фрустрації народилася альтернатива, яка б мала не дати змарнуватися тому потенціалу, який народився в місті під час участі у “столичному” конкурсі. Цілком логічним у проекті “Схід культури” стало проведення Другого Конгресу культури Східного партнерства. Тим паче, що до його відкриття Люблін розжився величезним, відремонтованим за останнім словом техніки Центром культури.
І тут стався парадокс, який є не таким вже й парадоксом. Ідеальні умови зацукрували серце форуму. Багато (забагато?) секційних засідань, багато (забагато?) офіціозу, багато (забагато?) технічних можливостей. Така собі провінційна версія брюссельських конгрес-холів, де ніби і вирішується щось, але воно настільки теоретичне і “галатейне”, що невідомо хто і як має вдихнути у цей мармур душу.
Однак найприкріша несподіванка трапилася на закритті Конгресу. Ініціативна група, до якої увійшли представники Європейського культурного фонду, а також партнери цієї організації у реалізованих спільно проектах в Україні, Молдові, Грузії та інших країнах – приблизно до 6 осіб – запропонували створити Громадянську платформу культури Східного партнерства. У преамбулі ініціатори зазначають, що платформа “… не функціонує за принципом, який передбачає формальне членство мережі чи клубу професіоналів. Вона є, радше, відкритою платформою солідарних культурних ініціатив і окремих операторів культури, які прагнуть ще глибше долучитися до інших проектів, програм і мереж Східного партнерства”.
Можна критикувати саму ідею, можна (а навіть треба) все ж у неї повірити і почати лобіювати інтереси культур Східної Європи, зокрема і тих, що опинилися поза ЄС. Давно назріла проблема консолідації “солідарних культурних ініціатив”. Якби не одне “але”. Громадянську платформу культури Східного партнерства вирішено назвати “Наташа”. Будь-які спроби пояснити, м’яко кажучи, некоректність назви та її принизливі конотації виявилися безуспішними. У листуванні із Програмною радою Конгресу один із європейських чиновників на заклики переглянути назву Платформи або принаймні продискутувати її, назвав акцептування назви нашим “тестом на толерантність і багатокультурність”. І взагалі відмовився брати участь у дискусії щодо цього питання. Мабуть, в очікуванні, що ми врешті помудрішаємо і дослухаємося до “наставників” (читай “грантодавців”).
Так, на таку толерантність і на таку багатокультурність ми тесту не пройшли. І це ознака нашої здорової постави. Але тест був взаємним. Нам також було важливо, як поведуться хресні батьки “Наташі”. Його провалили ті члени ініціативної групи, які представляли країни Східного партнерства, і які, на відміну від єврочиновників, знають усі асоціативні нюанси слова “наташа”, яке давно набуло додаткових неприємних значень. Не здали іспиту і представники Європейського фонду культури, які, створюючи платформу культури для країн Східного партнерства, навіть не зробили спроби почути голос потенційного партнера. Нас не чують і не хочуть чути. “Солідарні ініціативи” - це тільки красиві слова.
“Наташа” задекларована і почала своє існування у всіх євро-паперах та інформаційних мережах. Вийшла на панель, так би мовити.
За нами одне єдине, наразі дозволене нам рішення: йти на панель разом з “Наташею” чи боронити почуття власної гідності і бойкотувати?
Джерело: Ірина Магдиш, korydor
Додав nady 07 листопада 2013
Про автора
Розділ "Культура" містить інформацію, яка не може бути віднесена до конкретного Автора і стосується подій української культури.
