Учасники

21 січня пройшло в Україні під іменем журналіста та громадського діяча Ігоря Луценка.

Вночі стало відомо, що його разом із невідомим чоловіком, пізніше з’ясувалося - львів’янином Юрієм Вербицьким, викрала група чоловіків у штатському просто з Жовтневої лікарні, куди відомий активіст та журналіст привіз постраждалого чоловіка з вулиці Грушевського.

До пізнього вечора з Ігорем не було жодного зв’язку, прокуратура та міліція  утримувалися від офіційних коментарів, рідні подали заяву про викрадення, а друзі у паніці об’їзджали усі столичні відділення міліції.

Наприкінці дня Ігор написав на свой сторінці у Фейсбук, що живий і відносно здоровий. Ще пізніше  - журналісти приїхали до нього у лікарню "Борис".

Керівництво клініки категорично відмовилося надати можливість хоча б кількахвилинного спілкування з постраждалим у холі, тому покаліченого, але спокійного та попри все здатного жартувати активіста, просто на інвалідному візку вивезли на мороз, де він розповів про все що трапилося, більше акцентуючи увагу на людині, прізвища якої навіть не встиг дізнатися, аніж на собі.

Про долю Юрія Вербицього наразі нічого не відомо.

Ігоре, як і що трапилося насправді?

Вночі (21 січня) я привіз людину з травмою ока в офтальмологічне відділення Жовтневої лікарні. Туди зайшло ще двоэ чоловіків. Я відразу зрозумів, що щось готується, але гадав, що це відбудеться на дворі, бо у лікарні все ж була якась прибиральниця та лікар. Думав, при свідках не посміють.

Але буквально за за 3 – 4 хвилини з'явилося десять дужих хлопців, нас із цим чоловіком, його звали Юрій, скрутили, побили і, кинули до чорного мікроавтобуса, який на великій швидкості рушив у бік лісу.

Там нас спочатку разом допитували з елементами насилля, а потім розтягнули по різних кінцях лісу і обробляли окремо. Я лише чув, що дуже сильно пресують цього Юрія.

Чому його, а не мене? Бо він, виявився зі Львова, а для цих людей, за їхніми ж словами, це особлива каста ворогів. Тому за нього взялися, так би мовити, найбільш охочі люди. Мною, порявніно з ним, практично не займалися.

Все це тривало хвилин 40, годину. Потім нас знову погрузили в автобус і кудись відвезли з мішками на голові, тому важко сказати, що це було. Скоріше за все, гараж із залізною підлогою. На ній я і провів годин 6 - 8.

Мій "напарник" був десь неподалік і з ним займалися серйозним пресингом. Тобто, можна сказати, що він вдвічі більше постраждав, аніж я.

Із перемовин цих людей між собою я зрозумів, що все це був позазаконний етап пресингу, а потім вони відвозять людину до районного управління міліції. Там починається вже законний етап.

Я підозрюю, що його могли туди відправити, тому я страшенно переживаю, бо мені здається, що ця людина була навіть без свідомості, коли нас забрали з лісу.

Ігор Луценко у клініці "Борис"

Як вам вдалося втекти?

Я не втікав. Мене просто завантажили у машину і вивезли десь у Бориспільський район. Посеред поля залишили. Це такий жарт з їхнього боку. Довелося пройти кілометри півтора, щоб знайти перших людей.

Який був найближчий населенний пункт?

Я не ідентифікував його. Якийсь безіменний дачний кооператив. Назви не бачив. Ледь знайшов там людей. Було дуже важко, бо я весь час був на межі втрати свідомості, але пощастило мені. Могло б різне трапитися. Вони мені життя подарували, а я міг би його по-дурному втратити.

Які травми маєте?

У мене вибито передній верхній зуб, пошкоджено нижній. Ломіком по нозі вдарили і там розсічення, кровить нога. Ну, і такі різні речі. Але я б не зациклювався на цьому. Цьому Юрію було набагато гірше.

Хто були ці люди? Міліціонери в штатському?

Безумовно, вони дуже професійно займаються побиттям людей. Не знаю, чи вони безпосередньо були на роботі. Можливо, в минулому, а можливо вони у вільний від роботи час цим займаються, але це однозначно стиль міліціонерів. Ці люди проводили з нами такі собі допити. Мене, наприклад, дуже сильно випитували, що робить ГО Майдан, хто фінансує там усе і т. д. Я не думаю, що комусь, тій стороні, Януковичу, наприклад, потрібна ця інформація, впевнений, що вони її з інших джерел отримують, але вони для себе дуже хотіли провести ці допити з елементами фізичного тиску.

Катування, а не допити?

Так, прямо скажемо - катування.

Як саме вас били?

Ну як… Розстелили на підлозі, повернули на бік і по всьому боці, по голові, по рукам, по певним ділянкам ніг.. Дошкою по голові. Зламали (посміхається).

Скільки було цих людей?

Тих, що зайшли до лікарні, біля десяти. Досить молодих. До речі, частина з них була україномовна.

Луценко спілкується з журналістами у інвалідному візку

Впізнаєте їх?

Більшість, звичайно ні, але деяких так. Запам’ятав очі. Наскільки я розумію, це люди зі Сходу, бо вони оперують поширеними там міфами. Про те, що на Майдані зібрався якийсь сброд та бандерівці, що Європа хоче нас "поработіть" і т. д.а

Вони, насправді, нічого не розуміють про Майдан. Вважають, що всі ці люди куплені. Вони страшенно хотіли дізнатися, скільки все це коштує, скільки нам платять. Наприклад, запитували, скільки я отримую за свої статті про ГО Майдан, хоча я жодної не написав.

Хотіли дізнатися в цього Юрія, скільки йому, як звичайому активісту платять. Тобто, у них був абсолютно індивідуальний такий ентузіазм з’ясувати, використовуючи широкий арсенал фізичного впливу, що там до чого.

Хоча ще раз кажу, що поруч зі всіми цими "негарними" речами я намагався з ними говорити - треба було якось розряждати ситуацію. І мені здалося, що частина з них зрозуміла, що не все так просто. Просто з ними ніхто не намагався спілкуватися. Я їм намагався пояснити, що стою на Майдані за чесний суд та проти корупції. Вони казали, що це неможливо, але мені здалося, що частина мене почула. Інша частина це садисти, яким просто було цікаво цим всім займатись.

Яка мета цих людей, на вашу думку?

Психологічно вплинути на нас і завдати покарань до судових та слідчих процедур. Для них всі люди, які приймають участь у Майдані, заслуговують негайного покарання. Це іхня ідеологічна позиція. Вони дійсно в цьому щиро переконані. Я намагався довести їм протилежне.

Чому вас відпустили?

Це загадка для мене. Можливо, тому, що я жодного разу не брав участі у подіях на Грушевського. Завжди приїздив і дивився, що там відбувається і міг допомогти комусь як шофер. Через це, мабуть, і потрапив під роздачу. Вони керувалися таким принципом - якщо людина приходить з певними видами травм, то її треба брати, бо вона, ймовірно, брала участь у подіях на Грушевського. Наскільки мені відомо, така схема дія в інших лікарнях.

Вони знали, хто ви?

Ні, лише потім дізналися і питали: "Навіщо ти цим займаєшся?" Вони мене пізніше ідентифікували. Може, через це зі мною була велика пауза. Бо Юрія і ще одного хлопця, обличчя якого я в цьому гаражі чи контейнері не бачив, але чию присутність відчув, забрали дуже швидко. Мені здається, що вони довго роздумували на мій рахунок.

Могли консультуватися з кимось з цього приводу?

Можливо. Я не знаю. Зі мною був тільки один охоронець, а все начальство поза межами.

До лікарні щойно прибув міліціонер. Вже спілувався з вами?

Ще ні. Поки що мене тільки лікарі обстежують, але я планую написати заяву про викрадення. Просто дуже стомився зараз і дуже хочу спати.

Анастасія Береза, Українська Правда: Життя