Автори / # Євромайдан / Нові вірші про Майдан. Продовження
Майдан стоїть. Боротьба триває. Як реакція на чи не щоденні події, народжуються все нові і нові мистецькі твори – кіно, малюнки, вірші, скульпутри. Ми продовжуємо публікувати найрізноманітніші вірші, знайдені у просторах мережі Інтернет, від відомих і менш знаних авторів. Цього разу ми супроводимо їх новоствореними картинами!
Олександр Ірванець
28.01
ВІВТОРОК. З ОСТАННІХ НОВИН
***
Якщо дідок зібрався у відстівку,
Хай в нього заберуть гвинтівку,
Й всю готівку.
28.01
НА ВІДОМИЙ МОТИВ
***
Маркшейдер, милый мой маркшейдер,
Всех нас кидал -
В отставку подал.
Маркшейдер, милый мой маркшейдер,
Бывший премьер -
Всем детям пример!
30.01
***
…Та в ім’я державних справ
Він з-під крапельниці встав,
І до підданих приїхав,
І таке усім сказав:
“В мене грип і ОРЗ,
І морозить, і трясе,
Хто не так проголосує -
Той додому поповзе!”
30.01
ЗА СХІДНИМ КАЛЕНДАРЕМ
***
Вже рік новий ворота прочиня,
І як тобі не хочеться, на жаль,
Сідай, гарант, на синього коня,
Він понесе тебе від нас у синю даль!..
Артем Полежака
БАЛАКЛАВОЧКА
(пісня майданівського вояка)
Приховай, невидимка-шапочка!
Не за себе б’юсь – за Державу!
Балаклава моя, балаклавочка,
Балаклавочка, балаклава!
Розгорни свій покров-накидочку -
Захисти від куль Україну,
Шина-шина, моя ти шиночка,
Моя шиночка, моя шина!
А прийдуть тітушки опівночі -
Як тебе, скажи, не любити,
Ех ти, битка, моя ти биточка,
Моя биточка, моя битка!
Вишиковуйся, та ставай в рядок -
Покуштуй, фашист, пляшку жару!
Беркут-беркутик, сучий виблядок,
Пєтушара ти, пєтушара!
Грають «Ляпіси» у навушниках,
Вже не ті ми, вчорашні мрійники –
Ми з тобою тепер порушники,
Ми з тобою для них – розбійники!
Ось така-то у нас забавочка,
Бій затятий, війна кривава…
Бережи ж мене, балаклавочка,
Балаклавочка, балаклава!
Сашко Дерманський
***
Я підарасів знав не за чутками,
Не раз в житті їх бачив, з ними квасив.
Такі ж як ми – з руками та ногами…
З усим, що має бути в підарасів.
Хіба тоді, хоча би припустити
Я міг, що їх між нас насправді — маса?
Чи я б посмів подумать, уявити,
Що де не плюнь — поцілиш в підараса?!
Я вас навчу, їх здалеку помітно:
На кожнім форма — для страху й окраси,
Погони, зброя… Отже, очевидно,
Що люди ці — останні підараси.
Або ж сидять у кріслі — мов на троні,
У чорні загорнувшися атласи,
Кишені — ненажерливі, бездонні…
І це вони — продажні підараси!
Або такі: з мандатами в кишені,
До вищої себе відносять раси.
А що насправді? Звірі. Пси скажені.
Брехливі та цинічні підараси!
І навіть є такі (Бог знає, правда):
Хрести вчепили, повдягали ряси,
У чорних мерсах чорні меси правлять
На честь кремля — хіба не підараси?!
Не гомофоб я, ним не був й не стану,
І геть не прагну згущувати краски.
Але до сліз, до печінок дістали
Повсюдні підараси й підараски.
Тетяна Власова
Мама відправила сина,
Просила
Бути обачним.
Син обіцяв берегтися щосили:
«Мамо, не плачте».
Місяць минає, закони погіршали,
Прийняті жестами.
«Мамо, я просто не можу по-іншому –
Я на Грушевського».
Вулиця стала дуже болючою –
Що говорити?
Син повернувся – очі заплющені,
Прапором вкритий.
Сонце сховалось – негода.
Чи буде
Праведний суд?
Там, де учора проходив, сьогодні
Друзі несуть.
Мама заплакана, хрестить повсталих
Мовчки, без слів.
Сина не стало,
В неї віднині – мільйони синів.
Мені наснилось, що вони зустрілись
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
“За що тебе? ” “За Україну, друже мій. ”
“Ти знаєш і мене за неї вбили,
Та це було вже років майже сто.
Тоді померли ми, щоб ви нам жили.
А вас вбивають… Вас тепер за що?”
“Ти пам’ятаєш, друже. Звісно, пам’ятаєш,
Як біло-біло в нас цвітуть сади.
І ти цей запах п’єш. І ти його вдихаєш …
Я б все віддав, щоб хоч на мить туди.”
“А я ще ввечері узяв дівча за руку
Й тихенько так до серця притулив.
Тоді не знав, що Бог уже розлуку
Навіки на землі нам присудив.
Під Крутами стояли ми стіною.
В очах не страх, а злість до ворогів.
Большевики готовились до бою,
Я йшов на смерть… а жити так хотів.”
“Мені твій попіл стукав, брате, в груди.
Я вірменин, а теж Вкраїни – син.
Не мав у серці й крапельки облуди,
За те й убив мене проклятий поганин.”
… Мені наснилось, що вони зустрілись.
Убитий в Крутах й бородач Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
“За Україну нас вбивають, брате мій.”
КОРОТКОГО СЛОВА «БЕРКУТ» ТЫ ДО ГРОБА БУДЕШЬ СТЫДИТЬСЯ!
Здравствуй, мальчик за серым щитом,
Выполняющий мерзкий приказ!
Как же ты пожалеешь потом,
Что сегодня стреляешь в нас!
Ты кого защищаешь, сынок?
Тех, кто дал поглодать тебе кость?
Ну, зачем? Почему? Как ты мог?
Ты ведь в этой стране не гость.
Кучу денег притащишь домой,
Год не будешь вставать с дивана.
Только помни, на деньгах – КРОВЬ!
Кровь Сергея Нигояна.
Когда будешь лететь в Шарм-эль-Шейх,
Отдыхать после братоубийства,
За тобой потянется шлейф -
То проклятья за Юру Вербицкого!
Когда будешь лететь назад
И тащить шмотья чемоданы,
Не забудь, что это – ГЛАЗА,
Те, что выбили на Майдане!
Когда будешь сыну и дочке
Покупать игрушки и велик,
Не забудь – это печень и почки,
Что отбили у вас в райотделе!
А когда квартиру получишь,
Голяком в теплой ванне ляг.
Вспомни парня, которого мучил
На морозе ваш ТОЛСТЫЙ ХРЯК!
Мальчик-мальчик… погоны померкнут,
Деньги кончатся… жизнь продлится!
И короткого слова «БЕРКУТ»
Ты до гроба будешь стыдиться!
Друг Читача
Додав nady 07 лютого 2014
Про автора
.
