Автори / Лариса Денисенко / «Майдан продемонстрував, що у народу сильні руки»
Лариса Денисенко каже, що намагається робити все, на що здатна в умовах революції.
Лариса Денисенко каже, що намагається робити все, на що здатна в умовах революції. Окрім творчості, письменниця займається аналітикою, правовою допомогою, публіцистикою, інформаційною та зовнішньою політикою. Про судову систему України, сміливість і миролюбність наших людей, а також на що здатна українська жінка, читачам “ВЗ” розповіла письменниця Лариса Денисенко.
- Ларисо, впевнена, що ви як правозахисник ознайомлювалися з законами, прийнятими у Верховній Раді останнім часом…
- Зараз такий час, що із законами почали знайомитися не тільки правозахисники, а й громадяни, далекі від юриспруденції. Правові та законодавчі афери, репресивні закони, нехтування Конституцією, міжнародними договорами, законами, до яких вдається офіційна влада України, зробили зараз більше для правової просвіти населення, ніж планова робота Міністерства юстиції та Міністерства освіти. Люди хочуть бути обізнаними, знати, що загрожує, чим можна захищатися. Зараз відбувається те саме громадське обговорення законів, якого, власне, вимагають міжнародні стандарти. Люди вчаться юридично грамотно спілкуватися з ДАІ, бо почалися переслідування. Вивчають правила, що робити, коли міліція збирається провести обшук, забрати у відділок, викликати давати пояснення. Студенти розробляють тактику юридичного захисту проти тиску Міністерства освіти, деканатів тощо. Це важливий урок Майдану. Обізнану людину навіть в наших жахливих умовах важче «нахилити», важче налякати, ніж людину, яка не володіє правовими знаннями.
- Новий закон Мірошниченка передбачає, що в обмін на амністію для затриманих мітингувальники повинні протягом 15 днів звільнити зайняті ними будівлі. Що це за торги такі, ми ж не на базарі?
- Це справді нагадує торг на ринку, з єдиною різницею, що умови цих торгів нав’язані всім сторонам, навіть генеральній прокуратурі. Закон про нібито амністію набуває чинності за умови публікації на сайті генеральної прокуратури засвідченої генеральним прокурором інформації щодо звільнення всіх зайнятих протестувальниками будівель та приміщень. Це – законодавчий нонсенс. Не можна амністію, не можна індивідуальність вини прив’язувати до дій або бездіяльності інших людей, котрі є третьою стороною. Не можна доручати ще комусь засвідчувати ці дії. Закон Мірошниченка не виглядає законом, це типовий правочин, російською мовою звучить ще влучніше - «сдєлка». Такі умови можна обговорювати, виходити на них у результаті перемовин, але безглуздо, зрештою, неконституційно ухвалювати їх у вигляді закону.
- Судова система України – корумпована, особливо з огляду на те, за що судять активістів Майдану…
- Судова система України відповідно до результатів соціального опитування має нижчий ступінь довіри серед органів державної влади. Громадяни однаково не довіряють міліції та судам. Це – жахлива ситуація. Проблеми ангажованої поведінки суддів, насильства правоохоронців, котрі виявив Майдан, є яскравою ілюстрацією залежності як судів, так і правоохоронних органів від інших гілок влади, від тиску посадових осіб.
- Нарешті знайшовся активіст Автомайдану Дмитро Булатов, якого катували, били…Як гадаєте - це робиться, щоб залякати людей?
- Ще коли вночі зачищали Майдан «під ялинку» від мирних протестувальників, не тільки порушуючи права та свободи, законодавство, міжнародні домовленості, а й всупереч здоровому глузду, я зрозуміла, що не здатна була припустити такого розвитку подій. Не в змозі зрозуміти, що сталося з людьми, чому вони дозволили собі поводитися як потвори, як нечиста сила. В кожному з нас живе і Бог і Диявол, совість та підступність, кожний з них випробовує людину. В даному випадку ці потвори склали на відмінно іспити сатані та підступності. Але іспити Богові, іспити совісті на відмінно склав кожен з нас, і продовжує складати щодня. Склав і Дмитро Булатов, я щиро бажаю йому здоров’я і свободи. Я плакала, коли дізналася, що Дмитро знайшовся. З нами правда, тому перемога буде за нами, бо ми не зневірилися, стали сильнішими, людянішими. Якщо абстрагуватися від емоцій - так, це залякування, це спроба відчути себе всесильним владикою, котрий може все знищити, скалічити, котрий думає, що править світом тут і зараз. Дуже помиляється.
- Багато хто каже, що влада в агонії, доживає свої останні дні, бігає з кутка в куток, але не визнає свого програшу…
- Влада, котру отримав, зокрема, Янукович, докорінно змінила його життя, забезпечила майбутнє не тільки йому і його синам, а й людям, наближеним до нього, тому легко віддати її він не зможе. Зважаючи на кримінальну психологію, віддавати має не «вор», а «терпіла», аби щось віддати – йому доведеться себе ламати, нагинати, втрачати авторитет перед тими, хто визнав його за «пахана». Думаю, така ломка - це не найкращі для нього юнацькі спогади, і він буде огризатися до останнього зуба, дай Боже, щоб не до останньої кулі.
- Дехто, хто був при владі, переходить і підтримує Майдан. Це від душі чи за цим стоїть бажання залишитися на слуху?
- Намагаюся вірити людям, але ніколи не треба втрачати контролю. Влада має усвідомлювати, що вона на повідку у громадян. Може, це звучить образливо, але у деяких перевертнів ці повідки пристебнуті до «строгачів» (це такі ошийники з шипами для собак бойових порід, вони не калічать, а застерігають). Я нікого не хочу образити цією аналогією, але на теренах колишнього СРСР люблять говорити, що народ чекає на «сильну руку», а мені здається, що Майдан продемонстрував, що сильні руки у самого народу, у кожного з нас.
- Прочитала, що у 23 роки ви опанували українську мову, коли почали працювати в Міністерстві юстиції України. А чому наш «папєрєднік» так і не зміг вивчити українську?
- Знаєте, я не великий знавець здібностей колишнього керівника уряду, але, на мій погляд, це людина, сповнена, з одного боку, усвідомленням своєї кращості, з іншого – керована безліччю комплексів. Прем’єр-міністр України, який не розмовляє українською, це – нехтування конституційними нормами, нормами закону про державну службу, це – анекдот, це – вияв презирства, це – приклад невігласа. Всі справедливі закиди стосовно того, що він не володіє державною мовою, які до нього висувалися і які він ігнорував, виявляють його як людину, котра чхати хотіла як на закон, так і на державу.
- Під час сутичок народу з «Беркутом» були і ті, хто їх захищав: мовляв, вони теж чиїсь діти. А ви як жінка та мати як до цього ставитеся?
- Українська жінка може багато на що спромогтися самим борщем та теплим ставленням до людей, але тут борщами, розмовами та теплим чаєм навряд щось можна виправити. Служивих вигнали на морози в літній формі та взутті. Вони мовчать. Їх фактично не годують. Теж мовчать. Сказали, можете застосовувати водомети, кулі, газ, насильство проти протестувальників та журналістів. Вони застосовують. Тягнуть дівчину за ноги через площу, б’ють старенького, роздягають та знущаються з молодого чоловіка, вибивають очі, калічать, викрадають, вбивають. Виконують «наказ». Хіба це може бути наказом для правоохоронців? У мирний час, у демократичній країні? Хіба це можна назвати охороною правопорядку? Ні. Це – виконання явно незаконних вимог. Це – йти проти совісті. Але я захоплююся як сміливістю, так і миролюбством наших людей, тих, хто намагається достукатися, порозумітися, віднайти під щитами – людину.
- Читала вашу колонку в «Українській правді» – «Есть – воры. А есть – лохи», де ви звертаєтеся до виборців президента України, до тих, хто не підтримує чи осуджує Майдан. Які були відгуки?
- Реакція різна, багато хто підтримав висловлені думки, але є й такі, хто сприйняв матеріал агресивно. Дехто обурився, що я звернулася російською мовою, мовляв, не треба думати, що ми – ідіоти, хоча я це зробила з благих міркувань. Але з благих міркувань виходять хиткі містки. Багато хто написав, що не відчуває себе “лохом”, якщо я це відчуваю, то – мої проблеми, треба не на Майдані стрибати, а тяжко працювати і не провокувати владу. Писали, що люди нічого не здатні змінити, що вся влада наскрізь гнила, і зміна Януковича на когось з лідерів опозиції нічого не вирішить, що звичайна людина у нас нічого не вирішує. Ця стаття допомогла мені зібрати основні стереотипні реакції і спонукала до думок, які правильні слова потрібно шукати (а яких звернень та слів слід уникати), щоб порозумітися усім нам, українцям, що мешкають на Сході та у Центрі, на Півдні та Заході, щоб вберегти єдність народу.
- Ваша книга “Корпорація ідіотів” нагадує мені теперішню владу…
- “Корпорація ідіотів” насправді змальовує владу періоду, що настав після часу “романтичної політики”, коли стартували перші корупційні скандали, винаходилися корупційні схеми, маніпуляції з державною власністю тощо. Зараз ситуація набагато гірша за ту, про яку йдеться в книзі. Книгу можна вважати дуже м’якою версією того, що відбувається в нашому політикумі теперішнього часу.
- Вам як письменниці зараз пишеться чи ваші думки разом з Майданом?
- Не тільки, адже зараз моєю основною роботою є аналітика, правова допомога, публіцистика. Більше працюю як юрист, але продовжую писати і говорити з людьми на різні болючі теми, ставити запитання, знаходити відповіді та й просто жартувати.
- Коли читач побачить вашу нову книгу? Про що вона буде?
- Наприкінці грудня у видавництві «КСД» вийшла моя нова книга з повістю «Нова стара баба», про дружбу двох різних стареньких жінок, котру вони знайшли, зберегли та не зрадили. Дуже хочу, щоб ми, різні представники українського народу, так само змогли заслужити, зберегти, не зрадити дружбу, повагу та довіру одне до одного. А наступна книга пишеться...
Тетяна Коняєва, Високий Замок
Додав nady 07 лютого 2014
Про автора
Народилася в Києві, 17 червня 1973 року. Литовсько-грецького походження. Українську мову опанувала в 23 роки, коли почала працювати в Міністерстві юстиції України.
