Автори / Юрій Андрухович / Із запахом диму

Аж ось воно рвонуло з усією силою, ніби гнійник на занедбаній рані, у зовсім інших місцях. Захід як Захід, але от уже й Південь, і Схід.

"Майдан потребує медикаментів та пелюшок!" – кричать криком координатори в соціальних мережах. Щоб було зрозуміліше – пелюшки дуже добре вбирають кров і зупиняють кровотечу.

Тож кияни починають масово звозити до штабів медикаменти й пелюшки. Настільки масово, що вже через кілька годин соціальні мережі повняться новим сигналом: "Досить медикаментів! Ми вже не маємо, де їх складати! Терміново потрібні теплі речі, хліб, чай і кава!" І люди знову несуть з усього Києва все, чим можуть допомогти.

У нашій країні тільки бандюки та беркути, будучи створіннями явно позаземного походження, ще досі не зрозуміли, заради чого увесь цей Майдан і хто його фінансує. Через це вони ладні й далі викрадати й катувати людей. Що сниться їм, коли потім удень вони впадають у свій тривожний бандитський сон?

У коментарях до новин в Інтернеті, як завжди, точиться війна – така ж запекла, як на перекритій барикадами Грушевського. Зрештою, хтось же має давати відсіч всім отим дрібно проплаченим тролям, які навіть у теперішні жорстокі часи щосили намагаються відбілити своїх роботодавців? 

Наші доморослі тролі гірші від російських топових блоґерів, які так само з піною біля рота беруться доводити своїй уявній аудиторії, що на Майдані "воюють організовані Америкою терористи". І що в тих терористів цілий склад ядерних боєголовок у приміщенні Будинку профспілок. Утім останнє таки схоже на правду: наші протестувальники, як виявилось, і справді мають бойові серця та ядерні голови. 

Але зараз я не про це. У тролів нова фішка: тепер вони розповідають, що на Майдан приходили просити своїх "дітей у формі" не застосовувати силу не справжні, а фейкові матері. Останній тренд режиму: доводити, що матір – і та несправжня. А раптом жовтодзьобі промерзлі й голодні курсанти, заручники товстозадих генералів, повірять? Інакше як ще їм це все витерпіти й пережити? 

Протягом останніх років мені на моїх літературних зустрічах, особливо на Західній Україні, доводилося зустрічати людей, які стверджували, ніби влада найбільше ненавидить саме їхнє місто, село, область. У Тернополі нарікали, що Янукович, як прийшов до влади, відразу ж пообіцяв стерти з лиця землі Тернопільщину. Львів´яни непокоїлися за Львів. Франківчани були впевнені, що саме Франик піде під удар першим. Рівняни й лучани вважали, що їхній регіон, як колиска УПА, найбільш немилий "гарантові". У західняків і справді були підстави для, м´яко кажучи, занепокоєння. 

Аж ось воно рвонуло з усією силою, ніби гнійник на занедбаній рані, у зовсім інших місцях. Захід як Захід, але от уже й Південь, і Схід! І тут виявляється, що найбільше вони ненавидять свої малі батьківщини. Відтак трощити їх будуть з особливою жорстокістю.

Недарма ж відомий харківський персонаж уже натяг на себе каску й загородився щитом! Прокинувся Схід і Південь. Харків, Дніпропетровськ, Миколаїв, Суми, Луганськ заполонили химерні брати по зброї – об´єднані загони кримінальників та міліції. У мережах пишуть: "Донеччани, будьте обережні, в центрі міста орудують головорізи!" Найгірше ж, мабуть, у Запоріжжі, де силовики разом з тітушками закидали гранатами та розстріляли мирну акцію протесту. За київським прикладом та ж міліція рвонула по лікарнях виловлювати поранених. Мережі захлинаються: "Не викликайте таксі в район події! Людей із запахом диму везуть у райвідділки!"

Від кількості затриманих захлинулись Черкаси. У Дніпропетровську облави. До Харкова й Одеси звозять автобуси озброєних дуболомів. Тепер там відбувається те, що мало б відбуватить після виборів 2015-го, тільки за пришвидшеним сценарієм. Тепер там відбулося те, що 30-го листопада в Києві. Тепер їм доведеться триматись так, як тримається Київ, і відповідати на питання своїх мам, чи вони тепло вдягнулись, виходячи в морозне зимове місто: "Так, мамо, я вдягнув свій бронежилет".

Режим неминуче програє, бо попри всі брехливі обіцянки не торкати більше мирних протестувальників, він показав своє справжнє обличчя у себе вдома. Там, де за них колись бодай хтось голосував. Там, де разом з іншими, нормальними людьми, ці нелюди ходили до школи, закінчували свої виші, ставали великими начальниками на підприємствах і пізнавали радість перших солодких крадіжок та хабарів.

Розкошувати їм, маю надію, лишилося зовсім недовго.

 Буквоїд

Додав nady 05 березня 2014

Про автора

Поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Живе і працює в Івано-Франківську. Віце-президент АУП.