Автори / Андрій Любка / Перепис замість референдуму
Будь-який референдум – і реґіональний, і всеукраїнський – у наших широтах залежить від примітивної політики, навколополітичних емоцій і сварок, совєтських зомбі й агентури. Тобто його результати маніпулятивні, можуть змінюватися залежно від політичних і геополітичних обставин. У стані війни проводити референдуми взагалі не можна, бо енергія натовпу зазвичай спрямована на деструктив. Референдум про федералізацію і територіальну цілісність можна й треба провести, але в мирний час, адже стратегічні рішення потребують зваженості й роздумів, аналізу і передбачення наслідків.
До речі, ідея з референдумом ще раз підкреслює, що Росія ментально застрягла в початку минулого століття. Саме після Першої світової на спірних територіях проводили референдуми (точніше кажучи – опитування), за підсумками яких приймали або – залежно від політичної вигоди – не приймали рішення про входження цих земель в ту чи іншу державу. За сто років ситуація й люди трохи змінилися, зокрема було випрацювано безліч ефективних механізмів, що дозволяють громадянам впливати на свою державу й її територіальний устрій без порад сусідського монстра.
Для побудови нормальної людиноцентричної політики будь-якій державі перш за все необхідні знання про свій народ, інформація, з якої можна робити висновки про потреби населення. Востаннє перепис населення України проводили у 2001 році, але до якості його проведення виникало чимало запитань уже тоді. Наступний перепис планувався на 2010 рік, потім його було перенесено на 2012, а у вересні минулого року – незадовго до початку революції – уряд переніс його на 2016 рік. Прокоментовано це було таким чином, що грошей на цю процедуру немає, до того ж дані перепису можуть внести напругу в суспільство, зокрема інформація про тенденції поширення мов може багатьох занепокоїти. Іншими словами кажучи, дані перепису могли здивувати суспільство – може, позитивно, бо різниці між реґіонами затираються, а може, й негативно, бо прірва між Заходом і Сходом країни поглибилася незворотньо. Правди ніхто не знає, а без правди легше маніпулювати електоратом.
Переписи зазвичай відтерміновують або держави з авторитарно-маніпулятивним устроєм, або держави, які бояться побачити правду, що може поставити під питання саму потребу існування держави в такому вигляді. Наприклад, перепису не проводять і в Боснії і Герцеговині. По-перше, перепис у БіГ покаже, що етнічні чистки значною мірою таки досягли свого, розкидаючи людей по своєрідних ґеттах; по-друге, правда про національний склад поставить питання про справедливість триєдиного керівництва-президентури (бошняк-серб-хорват). Уже відбулися гучні судові процеси лідерів єврейських і циганських громад проти БіГу – вони справедливо вимагали, щоб їхні інтереси також були представлені у владі. Боснійська небезпека перепису полягає у відсутності суверенності цієї держави – вона створена під протекторатом світових потуг, тому сама не може прийняти рішення про свою подальшу долю.
Україні, якщо ми хочемо мати ґрунт під ногами і розвиватися, потрібно провести аудит найголовнішої цінності – людей. Ми ж майже нічого не знаємо про реальний стан справ і зазвичай орієнтуємося на сумнівні соціологічні дослідження. Давайте в рамках перепису запитаємо, скільки в нас україномовних, скільки російськомовних, кого з них в останні роки стало більше, чи справді навколо міст Донецької області – україномовне сільське море, скільки людей у нас володіє англійською, а скільки – польською. Поцікавимося, скільки прихожан Московського патріархату в Україні, а скільки – атеїстів, скільки – свідків Єгови тощо. Пізнаємо правду, скільки людей із Західної України виїхали на заробітки за кордон, може, тоді легше буде пояснити Донбасу, чому він уже нікого – навіть себе – не годує. Подивимося, наскільки скоротилося населення в Україні за 24 роки, побачимо темпи старіння нації, демографічно перспективні й депресивні реґіони.
Коли ми дізнаємося й проаналізуємо результати перепису, який варто провести без зволікань, тоді, сожливо, й відпаде потреба у референдумах, бо нормальна держава якраз для того й створена, щоб забезпечувати інтереси своїх громадян. Тому й треба спочатку дізнатися – хто ж вони і які вони, ці громадяни України?
ZBRUC
Додав nady 24 квітня 2014
Про автора
Есеїст, перекладач, найбільше – поет. Автор двох поетичних збірок - «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «Тероризм» (2008). Живе в Ужгороді, студіює філологію. Має 21 і досить успіху, а ще таланту, вітру, дощу, скандальності
