Коли цілими днями (а часто й ночами) збираєш по крихтах інформацію від друзів, які зараз десь під кулями на сході країни. Коли продираєшся крізь тонни дезінформації і пропагандистської брехні, аби дізнатися, чи живі ще твої колеги (і просто співгромадяни). Коли знайомі радісно "есемесять", що цілі й неушкоджені вкотре довезли продукти й воду бійцям на блокпости. Коли твої близькі радіють, що вдалося відправити на лікування до Ізраїлю пораненого Володю Вінярського з кулею у хребті, і збирають кошти на ліки й протези іншим воїнам. Коли поранені двадцятирічні рядові приходять просити твоєї допомоги у швидшому поверненні на фронт. І от після усіх цих та інших "коли" ти виходиш у мирний Київ – стає моторошно.

Переповнені торгово-розважальні центри, літні майданчики ресторанів – веселяться, закуповують купальники і причандалля для шашликів та рибалки, обговорюють курортні ціни й маршрути, візи й авіаквитки. Ось цей дисонанс "Ти де? На фронті? А я на морі!" - найстрашніший, найжорстокіший. Цей показовий "буржуа-парадайз" на крові призводить до повного паралічу. Це настільки ж цинічно, як читати безкоштовну агітку ворога-окупанта у вигляді газетки "Вєсті", яку "в тилу" тоннами щодня роздають запопадливим на халяву киянам. Це настільки ж цинічно, як дивитися, що у парламент як ні в чому не бувало на дорогих авто приїжджають поплічники окупанта депутати Дейч, Єфремов, Левченко… Ім'я їм - легіон (чи точніше "регіон").

Друзі з Варшави пишуть, що переказують щодня кошти і дуже переживають, щоб вони дійшли до українських військовиків, щоб їх не розікрали в Києві. Студенти замість сесії ходять давати свідчення в польську прокуратуру, бо спробували переправити через кордон десяток бронежилетів та касок для нашої армії (негласне ембарго Євросоюзу, яке запровадили ще 18 лютого, коли януковичі почали стріляти в демонстрантів, так і не скасовано). І от коли читаєш цю "закордонну" транслітерацію "Tut czastyna ludej widmowylas wid litnioho widpoczynku, bo znacznu sumu hroszhej pereznaczyla na dopomohu ukrajinskym vojakam", то стає моторошно. Незнайомі й далекі люди відмовляються від літньої відпустки, а свої, рідні громадяни, з безкоштовною газеткою "Вєсті" в руках, просаджують щовечора на розваги і покупки тисячі бронежилетів, тепловізорів, кевларових касок, рацій і приладів нічного бачення. Це марнотратство напевно коштує з десяток неврятованих життів молодих і найкращих людей цієї країни.

Психологи пояснюють таку поведінку "політравмою", яку люди отримали від піврічного "форс-мажору": революція і переслідування, тортури і викрадення, побиття і розстріли мирних громадян, зниклі безвісті і цілодобовий потік ненависті та пропаганди з таких звичних російських телеканалів. Можливо для активних учасників зимово-весняних подій ця втеча у мирне життя і в старі звички могла б стати тим психологічним порятунком, але… Але саме ті, хто з фанерними щитами протистояв кулям і зупиняв війська підпаленими автошинами та саморобними "коктейлями Молотова", - саме ті вже давно на східному фронті російсько-української неоголошеної війни. Вони вже у Нацгвардії та добровольчих батальйонах територіальної оборони. Усі ці десятки тисяч людей, які за свої кошти і у свій приватний час надавали допомогу табору на Майдані, тепер самоорганізувалися у волонтерські групи, які розселяють біженців-переселенців, збирають одяг-їжу-амуніцію і на приватних авто везуть усе це на передову. Везуть регулярно, під загрозою обстрілів з мінометів і захоплення в полон садистами з різних банд "бєсів-стрєлків".

Можна зрозуміти задурманених нацистською пропагандою "руссомірскіх" московитів, яким показують "ужастіки дальокой зарубєжной хунти" і "процвєтаніє і развлєчєнія" рідної майже імперії, яка усе встає з колін і встає. "Вантаж 200" з російських окупантів у рефрижераторах для них не існує – його не показують в "путіновізорі". Пєсні-пляскі й серіали. Мир і літо. Футбол і відпустка.

Але ж наші громадяни усе знають і все бачать. У когось сусід мобілізований, у когось родичі у зоні бойових дій, хтось вже бачив злидні біженців, а хтось оплакав і поховав когось близького. Це – війна. Війна навіть не на порозі – війна вже у рідному домі! На підтримку армії та пораненим на номер 565 відправили аж 134 мільйони гривень. Тобто, якщо рахувати грубо, то 40 мільйонний народ скинувся аж по три гривні з копійками. 3 гривні 35 копійок за своє життя, здоров'я, свободу і країну! Не перевитратили, не переплатили? А тепер порівняйте з тим багатомільйонним потоком, який прокручується щовечора у цих торгово-розважальних оазах "гламура і вєсєл'я" в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Дніпропетровську і т.д.

Невже без всяких агітацій і закликів так важко усвідомити, що "чужої" війни за свою країну не буває?! Поразка і перемога може бути тільки спільною, а не лише фронтових частин. І ця війна - наша спільна. Ця армія і ця гвардія – наша спільна. Ці захоплені і розграбовані міста – наші спільні, навіть якщо ви там ніколи не були. Ці знедолені й агресивні "совки", які голосували за януковичів і всяких "апалчєнцов", які мали б їм створити путінські республіки на крові, – це також наші люди. Це наша спільна біда. І з ними треба говорити й жити разом.

Ніхто ж не каже усім стати бійцями й волонтерами уже сьогодні, але це так просто - весь час пам'ятати про наше спільне "завтра". Без пафосного "усе для фронту – усе для перемоги". Треба жити й працювати, вміти радіти кожній хвилині життя і вміти веселитися, але при цьому щодня хоча б дрібничку скинути у спільну скарбничку нашого "завтра", якого без перемоги просто не буде. Замість гратися у найкращих воєнних стратегів Фейсбука і вічних критиків Генштабу, замість вигадувати про/анти путінські конспірологічні теорії і тотальної критики "не такої" АТО, замість перечитування і передруку інформаційного лайна в Інтернеті – ці 15 хвилин на добу присвятіть конкретній допомозі: можна завезти необхідні речі у волонтерські центри, можна не відходячи від клавіатури або просто зі смартфона перерахувати кошти на передову чи у тил. У тих же соціальних мережах є усі контакти і банківські реквізити. Забракло часу – то хоча б "смс" на 565. Головне, щоб усі і кожен, головне, щоб щодня.

Автор: Роман ЧАЙКА

ТСН