Автори / Владислав Шерешевський / "Хочу через гумор говорити про серйозне..."
За місяць до дніпропетровської виставки кореспондент нашого сайту поспілкувався з художником у Києві. Пан Шерешевський розповів про підготовку до виставки і про деякі особливості своєї творчості. Фрагменти цього інтерв’ю пропонуємо вашій увазі.
Кор. : Владиславе, Ви часто виставляєтесь в інших містах, крім Києва?
Владислав Шерешевський: Якщо говорити про Україну, то була у мене величезна виставка у Львові, дві великих виставки в Одесі. Починаємо підтягувати й Дніпропетровськ, долучати його до культурних столиць України.
— Роботи яких років Ви плануєте показати у Дніпропетровську?
В.Ш. : На такі виїзні виставки краще привозити все. Якщо виставляти тільки останні роботи – а останні, як завжди, найулюбленіші – то це необ’єктивно. У мене залишились хороші картини з попередніх серій, які я також покажу. Виставка буде на 5 чи 6 залів – кожен зал буде присвячений якомусь періоду.
У мене часто запитують – чому у тебе в різних манерах живопис? А я відповідаю: тому що я багато працюю, працюю наче завод. А завод не може випускати одну й ту ж саму деталь – він випускає різні. Так і на виставці будуть показані різні зрізи моєї творчості. Відвідувачам, запевняю, буде цікаво.
— А які це серії? Можна назвати?
В.Ш. : Будуть роботи з передостанньої виставки – вона називалася Wi-Fi. Осіння виставка, яку я представив у Києві, – я з неї 5-7 картин обов’язково покажу у Дніпропетровську. Зроблю ще такий живописний зал – з пейзажів, натюрмортів. Зал виключно натюрморту. Не встигне набриднути живописна манера – «нахабний» зал буде, із самими шокуючими полотнами. І зал ретроспективний – таких багатофігурних картин. Ще обов’язково буде портретний зал. Всі зрізи, але все – живопис. Суперактуального, так званого «сучасного мистецтва» не буде.
— Скільки робіт плануєте показати на виставці?
В.Ш. : Я сподіваюсь, що «100+» – десь 120. Я спочатку сказав, що буде 150 картин, але потім зрозумів, що погарячкував. У мене є зараз 150-200 робіт, але треба ж показувати тільки геніальні (сміється).
-А деякі роботи для нашої виставки ще не написані?
В.Ш. : Так, тому що зимою я писав для виставки у Києві, котра відкрилась наприкінці лютого, невелика. А ось зараз, останній місяць, я пишу спеціально для Дніпра. Це не означає, що там буде вигляд Дніпропетровська з вишини пташиного польоту… Дуже просили, щоб я написав портрет Коломойського, але я не хочу перетворюватися на такого собі Глазунова або Шилова.
— Ви поділяєте свою творчість на якісь етапи, стилі?
В.Ш. : Вона повільно перетікає від одного в інше. Я коли повністю висловлюсь на якусь тему, то як би я потім не прагнув до цього повернутися, не виходить. Бо якщо я починаю працювати, то пишу багато й себе на цю тему повністю, до денця вичерпую. Після того настає легка криза. А криза завжди – це виставка: коли картини на виставці, то в цей час не малюєш й мізки вільніші. І починаєш розмірковувати, що робити далі. Потім виставка закінчується – а ти нічого не надумав. Спочатку легкий шок, а як раз у цей час зазвичай виникають якісь замовні роботи, портрети… І поки виконуєш ці замовлення, починаєш скаженіти від них, і хочеться вже творчості. І ось, після того, як не працював під час виставки, потім займався замовленнями – дай Боже, звичайно, щоб були! — і тут якраз народжуються нові ідеї!
— Якщо повернутися у минуле: молодий художник Шерешевський, відразу після інституту… Як Ви тоді писали?
В.Ш. : У ранніх роботах я, мабуть, наслідував Шагалу – використовував таку ж професійну кольорову живописну манеру. Багато картин написав, тоді фарби коштували дешево. Полотна теж: шматок 3 на 2 метри – як дві пляшки горілки. Можна було малювати величезні картини, не замислюючись, чи потрібні вони комусь. Самовиразився – і слава Богу! А після цього настав період, коли мені подобався живопис 18 століття, ретельно прописані картини, але все ж таки з елементами наїву. І українська ікона 17-18 століть – вона мені теж дуже подобалась, тому що на відміну від російської канонічної була більш душевна, тепла… Далі було захоплення Рєпіним, Сєровим… Тут я відчув себе неперевершеним майстром мазка. Потім до Рембрандта звернувся, до Ван Гога, знову до Рембрандта… В цілому, були якісь пріоритети, орієнтири, які скеровували творчість. Я вже не наслідував інших, а отримував від роботи задоволення.
-А сьогодні у Вас які улюблені майстри, адже смаки з часом змінюються?
В.Ш. : Майстри залишаються ті самі, улюблені… Інших-то немає майстрів! (сміється) Але, можливо, зараз люблю не стільки Рембрандта, скільки Вермера…. Ще, звичайно, Хаїм Сутін…
— Таке враження, що в своїх роботах Ви навмисне несерйозно висловлюєтеся: живопис за майстерністю, за вібраціями – серйозний, а за виконанням деяких елементів, за написами особливо, ви виводите його із серйозного сегменту?
В.Ш. : Так, це такий метод трагікомедії, як я його для себе називаю, щоб не відразу лякати людину, а через гумор говорити про щось серйозне.
— Ви, коли пишете, думаєте про глядача? Чи, в першу чергу, відображаєте щось своє, внутрішнє?
В.Ш. : Про глядача під час роботи я думаю в останню чергу. Якщо думати про глядача, то нічого путнього не вийде. Я думаю про свої відчуття. Це найвірніше.
Сьогоднішнього глядача складно примусити дивитися на справжнє мистецтво вдумливо й уважно. Він легше сприймає сучасні модні штучки. Він готовий дивуватися, але не готовий співпереживати і вникати. Це, звичайно, велика проблема для справжніх художників. Як каже один мій приятель: живопис зараз як філателія – вона є, але в дуже вузькому колі любителів.
— На багатьох Ваших роботах є написи, тексти. Що первинно: виникає фраза, а потім картина? Чи до вже написаної картини підбирається назва?
В.Ш. : Бувають випадки, що начебто фраза виникла, а коли пишеш картину, розумієш, що вона тут недоречна. А буває фраза, яка тягне за собою картину. Просто «в десятку»: зміст картини й текст до неї народжують новий образ. А ще буває, що картина написана, а ти мучишся і не можеш вигадати назви. А в шість ранку прокидаєшся – і вона приходить…
— Чи знайомі Ви з кимось з дніпропетровських художників?
В.Ш. : Знаю тільки Валеру Сосну, з яким разом вчились в інституті. Більш ні з ким перетинатися не довелось. Але будемо знайомитися.
— Колись критерієм успішності виставки була кількість проданих картин. Чи зможуть у Дніпропетровську відвідувачі купити Ваші картини просто з виставки?
В.Ш. : Навіть дуже зможуть! Зможуть, як ніколи, тому що ціни у мене не завищені.
Покажемо себе роботами – що нам розмови! Зараз художник сучасного мистецтва часом говорить більше, ніж робить. Але ж мистецтво наче музика: як композитор може розтлумачити свою музику? Те ж саме і живопис. Хороший живопис – це як класична музика, його пояснювати немає сенсу. Його треба бачити, а там вже далі – людина відчуває його або не відчуває!
Отже запрошую дніпропетровців подивитися й оцінити мої роботи на виставці в Музеї українського живопису!
Владислав ШЕРЕШЕВСЬКИЙ народився 1964 року у Києві. Закінчив Республіканську середню художню школу у 1982 році та Київський державний художній інститут у 1991 році. З 1987 року бере участь в республіканських художніх виставках. Перша персональна виставка відбулась 1992 року в Італії. Член Національної спілки художників України з 1992 р. У 1995 був стипендіатом міністерства культури Німеччини. Живе і працює в Києві.
museum.net.ua
Додав ceny bab 20 березня 2016
Про автора
Владислав Шерешевський — художник-артист. Саркастичний, скандальний. Подекуди брутальний. У його роботах і артистичний пафос, і тонка іронія, і вишуканий гумор. Владислав ШЕРЕШЕВСЬКИЙ народився 1964 року у Києві.
