Автори / Валерій Войтович / Наш Новий Рік

МИКОЛА ДОБРИЙ (Николай, Миколай). Вчені вважають, що в середині І тис. н. е. в образі Велеса — одного із найзагадковіших богів давньої України — поєднувалися різноманітні уявлення, котрі з плином часу отримали власних носіїв, а ще пізніше прийняли образи різних християнських святих. Передусім це стосується Миколи Доброго (Милосердного, Милостивого). На Миколу перенесені давньоязичницькі уявлення про морського бога (власне, господаря дощового моря). Оскільки він помічник і охоронець на воді, його називають ще Морським і Мокрим. Святкують Миколу Зимового (6/19 грудня) і Весняного (9 / 22 травня). Колись Холодний Микола (а він славився приморозками) вважався одним із головних зимових свят. Він був немовби нашим Дідом Морозом. Усіляко сприяв молодятам, був улюбленцем дітлахів: коли вони спали, він тихенько роздавав їм подарунки. На Зимового Миколу варили пиво: на Варвари вчиняли суміш, а на Миколу заварювали та скликали гостей. Вважалося, що від Зимового Миколи до свята Різдва Божича-Сонця — найсприятливіша пора для варіння пива. В одній колядці це представляється як один із тих сакральних звичаїв, на яких «держиться світ», і всі біди в світі від того, що цей звичай люди забувають:

Чому так нема, як було давно, Як було давно, а з первовіку: Святим Миколам пива не варять…

Св. Миколай опікується не тільки людьми, а й дикими звірами та домашніми тваринами. Наведемо одну з оповідок. Чоловік їхав лісом, і захопила його ніч. Мусив ночувати. Випряг воли, дав сіна. Коли дивиться: недалечко від нього на пустирі звіряче збіговисько. Злякався чоловік, ще б пак! Вовки, лисиці, зайці, ведмеді… таке назбігалося — страх глянути! Сидить заєць поруч з вовком і не боїться його. «Що за дивовижа?» — думає собі чоловік. А коли йому вже від серця відлягло, пильніше придивився і побачив: сидить поміж тією звіриною святий Микола — старий сивий чоловік. Сидить і щось звірам розповідає, а вони слухають, розвісивши вуха.

В одній українській казці розповідається: «Послав пан козака з листом, і йому випала дорога через ліс, і він як їхав тим лісом, то надибав св. Миколая, який в’язав лико — єдне добре, а друге кепське. Але св. Миколай показався йому в постаті [образі] старого діда. Той козак під’їжджає ближче до св. Миколая, дивиться на те і питає: що то ви, дідуню, отто робите; а св. Миколай відзивається до нього: а що ж? ти бачиш-добре, що я роблю? Лико в’яжу. — Та я, дідуню, бачу, що ви лико в’яжете, тільки не знаю, на що? — Ото-так, козаче! Тиї лика, які я в’яжу до купи, то вони свідчать людську долю! — А чого ви в’яжете єдно лико добре, а друге кепське? — Бо так треба; бо і люди такі на світі: є добрі і недобрі, то треба їх вінчати, щоб були злі з добрими, а добрі зі злими. — А то для чого? — Для того, бо як би звінчалися самі злі, то вони би не могли в світі жити, а як би повінчалися добрі, всі робочі, то вони з великого добра забули Бога».

Св. Миколая разом з іншими поважними святими господарі запрошують на Святий вечір кутю їсти. Пригадаємо ще одну давню колядку:

Сидить Миколай в кінці престола, Голову схилив, слізоньку вронив; А із тої сльози Дунай розлився.

У давнину для вшанування покровителя худоби св. Миколая розпалювали на пагорбах «живий вогонь», який мав горіти до кінця пастушого сезону, тобто до глибокої осені.

У християнській традиції Микола Добрий ототожнюється зі святим Миколою Чудотворцем. Замовляння від злих чарівників: «Михайло-архангел, Гавриїл-архангел, Микола Милостивий! Зійдіть з небес і принесіть ключі, і замкніть чарівнику і чарівниці, відуну і відунці і упирцю накрепко і твердо. І зійде Микола Милостивий, і принесе заліза, і поставить від землі до небес, і замкне трьома ключами позолоченими, і ті ключі викине в окіян-море; [в окіян-морі] лежить камінь алатир: тобі б, каменю, не відлежатися, а вам, ключам, не виплисти на моє слово».

«Українська міфологія»  Валерій Войтович

Додав Art-Vertep 18 грудня 2003