Учасники

Автори / Театр одного актора Крик / «КРИК» — української класики

14. 04. 2003 рік:

Михайло Мельник:

Українська проза — це світовий рівень, і я спробую довести це в найближчий час! Цю роботу я вважаю найблагороднішою з усіх створених мною коли-небудь, це моя місія, яку я не можу не виконати в цьому житті!

Комедіанти завжди вигідні владі! Тому я показую трагедію, те, що показує справжній актор чи режисер, має будити фантазію, має піднімати в людині те справжне, що закладене в ній. Найлегше -розсмішити людину, адже сміх — тваринний інстинкт.

Я зважую кожне слово перед тим, як віддати його людям, і моя майбутня робота буде гостра і болюча для багатьох. Слово — це магія, тому у нас так багато негараздів. Так наприклад МИ закодовані нашим гімном, є магія: «Вмерти (не вмерла)». Це страшне кодування на ніч, і вранці: «Ще не вмерла Україна»!

Яким чином можна підняти голову, коли тебе заздалегідь ховають?

Я піднімав це питання ще два роки тому перед Тигіпком, він каже, мовляв, давай текст та музику. Та чи в нас не вистачає сучасних авторів для створення головної молитви країни? Взяти за основу «Марш Запорізьких козаків» — під таку музику який народ не встане? Чому не підкласти слова, це я кажу як пророк, кращої музики немає! А то виходить, що ми мусолимо 19-те століття!

Історія — це, як наше дитинство! Му мусимо творити легенди! Маємо вигадати, якщо щось втрачене чи забуте! Ні одна сльоза іракських дітей не варта демократії. Хто мені скаже, що там не загинув новий Ісус? Революція зараз робиться нашою совістю!

Сьогоднішній час я б назвав часом Достоєвського: його ідеї свіжі та актуальні. Я, як і він, вказую причину, а не результат, я стверджую — все закладено в народженні, в генах нічого не закладено!

Мені далеко не байдуже все, що коїться навколо — за мною діти, які йдуть за словом. Людина мусить прокинуться. Мої вистави не повторюються, вода пішла і все минає! Треба встигати якщо плануєш жити!

Записав Тихо Ангелуци

 

П’ятого-шостого

червня відбулись останні прем’єрні покази вистави «Гріх» за мотивами творів М. Коцюбинського в театрі одного актора «Крик».

Михайло Мельник традиційно влаштував нетрадиційний прем’єрний показ та вже вкотре здивував своїх постійних глядачів. По-перше, прем’єра була подарунком не лише глядачам, а самому Михайлові Васильовичу в його День народження. По-друге, український класичний автор уже давно не був предметом сценарних зацікавлень М. Мельника — актора, режисера, сценариста, сценографа.

Твори М. Коцюбинського в новому прочитанні М. Мельником та відтворені візуально викликають суперечливі враження. Спочатку вистава видається надто соціально спрямованою: життя упослідженої людини в сучасному світі провокує її безвір’я та зневагу до людства, що руйнує не лише природні ресурси, а й духовні. Зневірена людина шукає порятунку в світі трав, дерев, неба, але втручання ворожої особистості знову підіймає з глибин пам’яті ті прикрості, що призвели до такого важкого морального та матеріального становища. Але з розвитком колізії глядач розуміє, що вистава є не лише соціальним замовленням, а підіймає вічні проблеми синівського обов’язку, проблеми вибору, проблеми сумління. І тут на згадку приходить історія про люблячі серця. Колись чоловік одружився із жінкою, що не знайшла спільної мови із свекрухою. З часом жінка переконала чоловіка, що матері треба позбутися: стара, немічна, їх самій легше буде. До того ж треба було жінці привезти серце матері, щоб переконатись у здійсненому намірі. Чоловік не хотів робити цього, але мати не заперечувала, а лише мовчки дивилась на вагання сина. І коли він врешті вирішив завести матір, беззаперечно сіла в сани, аби їхати до зимового лісу. Там чоловік вбив матір, забрав її серце, а дорогою зашпортався, впав і йому потрапила соринка до ока. І тоді материне серце промовило: «Синку, не боліло серце, а зараз, що змушуєш мене терпіти? Витягай соринку, не хвилюй серця матері».

Героя вистави «Гріх» не зла жінка змусила відвести матір до зимового лісу, аби швидше йшла з цього світу. Вибір між тим, кому віддати останній окраєць хліба, чи дітям, чи бабці, змусив робити злиденний час кінця 19 — поч. 20 ст. Тільки якось дуже схожими виявились тогочасні пани-землевласники та сучасні депутати-всевладники, що є визначальними ознаками часу та формують його образ. Спільною є гостра проблема вибору, яка не повинна поставати в нормальному житті і не є природною для людини, що вже начебто досягла цивілізаційних висот: дати життя дітям за рахунок іншої рідної людини чи залишити їх усіх вести однаково жалюгідне існування, скніти від зарплатні до зарплатні і не знати, що зробити з отриманими копійками???

Заторкнута проблема є сама по собі болючою та, на жаль, надто актуальною, щоб не перейнятись нею до останніх закапелків навіть найчерствішою душі. Але ті, по-мельниківському, надзвичайно сильні музичні та світлові засоби в поєднанні з унікальним декораціями, змушують глибоко не лише відчути, але й замислитись про той щоденний вибір, що ми робимо і про глобальний, який нам доводиться робити щочотири роки, делегуючи своїх представників до парламенту.

Михайло Мельник знову переконав глядачів у тому, що він, як ніхто із сучасних митців, тримає руку на пульсі життя і пропонує своє незамулене дріб’язковими турботами бачення світу. Нам же залишається бути вдячними за те, що хоч хтось турбується про наше моральне здоров’я і з величезним успіхом.

P. S. Те, що театр одного актора ніколи не складається з однієї людини, відомо й не викликає сумнівів: робота звукооператора та світлорежисера створюють ту неповторність, яку ми відчуваємо усіма чуттями, в тому числі й шостим. Але на сцені перед нами — одна людина. Загадкою цього разу залишилась стара мати, вся туга якої бриніла в голосі, що звучав „за кадром". Хто ця таємнича жінка — одне з питань, що змусять переглядати виставу знову й знову.

Ольга Пуріс

Додав Art-Vertep 14 червня 2004

Про автора

Український театр одного актора «Крик» заснований у 1989 році. Засновником і художнім керівником єдиного в Європі театру одного актора є актор і режисер Михайло мельник, заслужений артист України, перший лауреат Міжнаро