Автори / Дмитро Павличко / Енергетика Дмитра Павличка. Поет презентував свою чергову збірку «Ялівець»
Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язку з діаспорою зініціював зустріч із Дмитром Павличком в актовому залі «Львівської політехніки», де поет презентував свою чергову збірку «Ялівець», куди ввійшли й нові, й уже широко знані його вірші.
На цю зустріч прийшло чимало людей, незважаючи на те, що «дощ ллє за вікном, страшенний вітер, та ще й не знати, за кого голосувати». «Література завжди була носієм української державності. Це магістральна дорога українського слова, – ділився думками з присутніми Дмитро Павличко. – Однак у літературі маємо бути філософами і більше говорити про людину, ніж про державу, оскільки цю державу вже маємо. Водночас допоки існуватимемо як нація, доти завдання українського письменника буде пов’язане з національною ідеєю». А національну ідею сьогодення поет убачає в тому, що держава має бути впливовою в Європі й експортувати не лише промисловий виробіток, а й культурний. І важко з ним не погодитися хоча б тому, що в нашому бюджеті не передбачено статті, яка підтримувала б українське книговидавництво.
До нової збірки «Ялівець» Дмитро Павличко додав також частину своєї інтимної й еротичної лірики зі збірки «Золоте ябко» (1998). Будучи справжнім майстром сонету, поет і тут не зрадив своїх захоплень: до книжки потрапили «Львівські сонети», «Київські сонети» та «Білі сонети», а також рубаї, притчі, балади, поеми та пісні. Збірка «Ялівець» не є підсумковою в його поетичній творчості, а передовсім «книжкою-монологом, довірливим і сповідальним», як зауважив у передмові Роман Лубківський.
Презентуючи нову збірку, автор зачитав присутнім і добре відомі свої вірші. Зокрема, «Молитву» (більш знану як «Отче наш, Тарасе всемогущий») і «Коли помер кривавий Торквемада…» Як наголосив на зустрічі з Павличком його духовний побратим і друг, письменник Роман Іваничук, у цьому вірші поет виявив на той час велику сміливість духу. Адже написав його 1955 року.
Також, виступаючи, Роман Іваничук зауважив, що й сам постійно перебував під впливом енергетики Дмитра Павличка. «Його енергетика, сміливість кричати про мову з кожної трибуни просто вражає, бо ми не сміли цього говорити, ми боялись. Я знаю, що боявся й Павличко, але він говорив, він мусив говорити, бо це була його енергетика, його обов’язок». Пригадуючи студентські роки, Р. Іваничук акцентував: Дмитро Павличко вже в той час володів образною системою, чого, скажімо, йому – Іваничукові – ще бракувало. Сьогодні ж вони вже майстри своєї справи, й ніхто нікому конкуренції не робить. Адже, як жартівливо говорив Роман Іваничук, один став прозаїком, а другий – поетом.
Тетяна Бурдега, «Львівська газета»
Додав Art-Vertep 24 вересня 2007
