Автори / Нумер482 / НУМЕР 482: креативний мейнстрім

Що порядний музичний гурт має зробити за 5 років? Випустити декілька альбомів, зняти парочку кліпів, посваритись, піти у творчу відпустку, знову зібратись і з’їздити в тур з цього приводу. Правильно? Виявляється, ні! Порядний в усіх відношеннях гурт «Нумер 482» вирішив не йти стопченою стежкою і випустив дебютну платівку на 6-му році свого існування. Дивна назва гурту пояснюється просто: 482 — це перші три цифри штрих-коду на товарах українського походження. А для тих, хто ще не знайомий: «Нумер 482» — це Віталій Кіріченко (вокал), Андрій Карлюга (бас), Ігор Гортопан (барабани) та Володимир Непомнящий (гітара). Розповідав про свій перший альбом і не тільки фронтмен «Нумеру» — Віталій Кіріченко.

- Отже, «Нумер 482» можна вітати?

- Так, 29 вересня виходить наш дебютний альбом під назвою «Кавай». В ньому буде 13 пісень.

- Але ж група існує вже більше 5 років, якщо я не помиляюсь. Чому перша платівки з’являється лише зараз?

- Розумієш, все треба було зробити якісно, але за нормальні гроші, а це важко. Ми могли б випустити альбом раніше, але він би був неякісним. Ми писалися у Сергія Круценко, для України це, так би мовити, знак якості. І зараз я впевнений, що ми зробили якісний продукт.

- А звідки взялась назва?

- «Кавай» в перекладі з японської означає щось миле, симпатичне. Я вважаю, що наш альбом вийшов саме таким. Я читав статті про стиль життя «кавай», і мені, по-перше, сподобалось це слово, а, по-друге, воно відображає сутність нашого альбому, наш стиль, точніше, різноманіття стилів, бо кожна пісня не схожа на іншу: є рокові пісні, є попсові, є трошки панку. Основа стилю «Кавай» — то еклектика, і ми, в нашому альбомі, теж поєднуємо непоєднуване. Ну і ще кавайські дівчата будуть на обкладинці платівки.

- Ось вийде альбом, і що далі?

- Наша мета — професійно займатися музикою. Не те, щоб стати зірками, ні. Просто професійно займатися тим, що ми вміємо краще за все, і що подобається нам більше за все. А кінцевої мети в нас немає, кінцева мета — то постійне зростання: як професійне, так і матеріальне. Ми не той гурт, який одразу стане супер-мега-популярним…

- Звісно, альтернативна музика…

- Ні, ми не альтернативний гурт, ми — мейнстрім, і ми цього не соромимось. Ми завжди намагаємось відчувати аудиторію і дати їй такий продукт, який, так би мовити, не був занадто сильно відірваний від загальної маси нормальних людей. Я ось тут підрахував собі, що якщо на Україні мешкає десь 50 мільйонів людей, то лише близько 0,5%, може десь 1 мільйон — то є нормальні люди, які слухають нормальну музику. І ось на цей мільйон ми хочемо працювати.

- А що для тебе нормальна музика?

- Ну ми, наприклад, є представниками стилю «ala рок», а нормальна музика, якщо брати західних виконавців, для мене це: U2, RHCP, Nickelback, H-Block, Lenny Kravitz, Maroon 5. Тобто ця музика — це хоча і креативний, але мейнстрім. Це альтернатива, яка стала мейнстрімом. Просто знаєш, ми не робимо музику, яка є відірвана від людей, тобто нашу музику можуть слухати як дорослі люди, так і люди похилого віку, молодь. Але це не значить, що ми робимо музику спеціально попсову, яка сподобалась би усім. Ні! У нас є свої смаки, і в першу чергу ми робимо музику для Бога, для себе, і в, третю чергу, для людей. Але ж люди — то є дуже важливо, ми можемо робити музику, яка подобається тільки нам, але хто її буде слухати? Вона буде нікому не потрібна. А ми, віддаючи людям, хочемо, водночас, і брати від людей. Я віддаю енергію на концерті, і я не розумію музикантів, які не роблять те саме. Якщо тобі немає що сказати, чого віддати…Коли ти віддаєш щось, енергетику, наприклад, то хочеш отримати її назад. У мене є таке хоббі — я збираю живі концерти на DVD улюблених виконавців. У мене вже є Оззі Озборн, RHCP — так ось у них на концертах йде такий шалений енергообмін з публікою! А повертаючись до нас…Я хочу в своїх піснях прославити Бога, і хочу, щоб вони подобались людям. Мені подобається моя музика, я слухаю її. Я, звісно, не будую ніяких ілюзій, але ж на 70% мені подобається і якість запису, і якість нашого виконання. Це не те, що я просто відспівав, заробив гроші, а сам слухаю Кайлі Міноуг.

- А є музиканти, на яких ти орієнтуєшся в своїй творчості?

- Для мене прикладом є гурти, які вже 15–20 років на сцені, і які не стають старими пердунами…Наприклад, Depeshe Mode. Перший альбом їх був у 1981 році, якщо я не помиляюсь, RHCP — перший альбом у 1984 році. Уяви собі, вони вже 20 років на сцені! І це для мене є показник, бо ця музика, цей гурт були перевірений часом. Ось ми працюємо разом вже більше ніж 5 років, і скоро виходить лише 1-й наш альбом, який ми писали близько 2,5 років. Так, довго, але мені не соромно, бо я знаю, що ми вклали туди дуже багато. І я хочу, щоб наступний альбом був ще кращий за цей, щоб за аранжуванням, за музикою, за текстами він був ще цікавіший. І це моя мета — щоб ми робили продукт, який би не віддалявся від людей, і, водночас, був креативним. Я хочу, щоб наша музика якось змінювала людей, бентежила їх, хвилювала.

- Що для тебе є наснагою при написанні музики і текстів?

- Що стосується музики, то всі аранжування ми робимо разом. Я просто приношу гармонію, мелодію і текст, і потім ми всі разом вже робимо аранжування. Тобто музику ми пишемо гуртом. Розумієш, якщо хтось з нас залишить «Нумер» — то це вже буде інший гурт. В математиці є такий термін «необхідне, але недостатнє» — кожен з нас є необхідним для гурту, але лише всі разом ми створюємо «Нумер 482». Це що стосується музики. А що стосується текстів…Деякий час тому я вважав, що це не так важливо, тобто що треба писати якісь такі прикольні тексти, щоб вони чіпляли. Але зараз я розумію, що треба писати тексти, водночас, глибокі і прості. Такі як Біблія. Вона написана простою мовою, грецькою, тобто тією мовою, якою розмовляли люди на ринках. Але ж вона змінює людей. Так і я хочу писати просто, але щоб це чіпляло. Я себе вважаю людиною маленькою, якій потрібно постійно зростати.

- У розмові, я помітила, ти часто звертаєшся до релігії. Ти — віруюча людина?

- Так, просто якось я зрозумів, що ніхто мене не кохає так, як Бог. Це не те, щоб я дотримувався якихось там релігійних ритуалів. Просто головне — це кохання, кохати людину, вміти вибачати, бути готовим підтримати. Тим більше, віра допомагає приймати важкі рішення.

- Наприклад?

- Переїзд з Одеси в Київ — це було важке рішення. Просто в якийсь момент ми зрозуміли, що або ми залишаємось вдома і стоїмо на місці, або переїжджаємо до Києва і розвиваємось далі. В Одесі шляху до професійної праці не було, а зараз, в Києві, нам хоча і важко, але ми професійно працюємо. І коли ми це вирішили, я поїхав до Києва і заніс «Чайці» наше демо, і вони запросили нас на концерт…

- А шлях для відступу ви собі приготували?

- Розумієш, звісно, в Одесі залишилися наші батьки, і все таке, але чисто психологічно я для себе спалив всі мости, вирішив, як ті древні спартанці — «або перемога, або смерть». Я не можу сказати, що зараз в нас вже все вийшло, але ж пішло. Треба ще багато працювати, і це тільки початок.

- Між собою, в «Нумері», ви друзі чи просто колеги?

- Розумієш, ми всі різні люди, у нас у всіх різні смаки і різні бажання, але ми брати по музиці, тобто ми більше ніж колеги. Не можна сказати, що ми так вже й багато пройшли разом, але певну кількість іспитів ми вже склали. Тому я можу сказати, що ми можемо розраховувати один на одного. Коли я стою на сцені, я впевнений в своїх хлопцях, а вони впевнені в тому, що я роблю, бо ми — одна команда. Знаєш, чемпіонат світу з футболу виграла грецька команда, але футболісти там були не надто круті, були набагато кращі — англійці, португальці, іспанці, французи, але вони всі вилетіли, а виграла Команда. Так і в нас: ми команда в музиці і поза нею. Звичайно, в нас бувають і сперечання, і непорозуміння, і бійки, але ж це нормально.

- Тобто до, наприклад, сайд-проектів своїх музикантів, ти б поставився спокійно?

- Звичайно, я тільки «за», тому що треба, щоб люди розвивалися. Ось Андрій — він нещодавно грав з Донче Краком, який виграв «Подих». Я б хотів, щоб й інші хлопці грали з іншими, бо коли ти граєш з іншими музикантами, то ти береш щось від них і приносиш в свій колектив.

- А що таке Зе Х. У. К.?

- Це наш інструментальний проект — «Зелені Холодні Українські Кавуни». Просто у нас є матеріал, який не влазить в поняття «Нумер 482» — то кавер-версії пісень, інструментальні композиції, просто пісні. Наприклад, пісня «Джага-джага» — вона вийшла з Зе Х. У. К.’а . Просто в якийсь момент ми зрозуміли, що в нас накопичилось багато матеріалу з нашого минулого, коли ми грали в маленьких клубах, ресторанчиках… Але зараз я цим проектом не займаюся — я хочу, щоб хлопці проявили більше ініціативи, і цей проект тягнули самі.

- Розкажи про вашу співпрацю з НТВ.

- Просто вони взяли нашу пісню «Вампіри2004» для якогось серіалу, я його, до речі, так і не подивився. На цьому все і закінчилось.

- А взагалі в Москві подобається виступати?

- Дуже! Нас навіть в Україні не сприймають так, як в Москві. Коли ми там презентували нашу групу, то прийшла купа журналістів, різних продюсерів, і їм так сподобалось! Вони двічі викликали нас на «біс», а одна дівчина навіть розплакалась. Але, все одно, ми більше орієнтовані на Україну, ніж на Росію.

- Отже, російською «Нумер 482» не співатиме?

- Мені б не дуже хотілося, я більше хочу співати українською. Бо, наприклад, гурт «Озон» — вони співають молдавською, але підкорили всю Європу. Звісно, можна заспівати російською, але це вже буде занадто кон’юнктурно. Я вважаю, що співаючи українською чи англійською, можна досягти успіху не меншого, а, може, й більшого.

П. С. Під час інтерв’ю Віталій Кіріченко попросив висловити величезну подяку фан-клубу гурту «Нумер 482» за постійну підтримку.

Марина Войте

 

Додав Art-Vertep 10 жовтня 2004

Про автора

Одеський гурт НУМЕР482 існує більше п’яти років. Назва колективу походить від перших трьох цифр штрих-коду українських товарів, що виявляється символічним для творчості гурту. Музику НУМЕР482 можна легко пов’язати з поняттям поп