Автори / Брати Гадюкіни / БРАТИ ГАДЮКІНИ: «Конопля здоровіша за горілку!»
За «Братами Гадюкіними» на концертах стежили комсомольці у краватках, а вони співали про наркоманів на городі і сексуальні пригоди радянських «дємбєлєй». Наприкінці
- Пропозиції щодо відтворення нашого гурту надходили постійно, і, мабуть, таки дійшли. 31 жовтня хочемо зробити гарний концерт, на який запросимо «ВВ» та «Океан Ельзи». Найцікавіше, що ініціатива прийшла з Москви. Там сидить наш Сергій (Кузьминський або Кузя - лідер «Гадюкіних» - авт.). Його таки «задовбали» і, можливо, ми зробимо цей концерт. Від нас жодних вібрацій не виходило, бо кожен займається своїм. Ми починали свою студію з малесеньких клавіш, а тепер вона розрослася у величеньку структуру. Причому нам не допомагають ніякі зовнішні дяді і тьоті. Усього досягали самі. Що стосується власне музики, то ми нормально почувалися і тоді і зараз.
- Так «Брати Гадюкіни» банально розвалилися, чи відбулася якась трансформація?
- Ми просто перестали грати. Жодних сварок не було. Ми й досі є великими друзями, поважаємо і любимо один одного. Насправді з того часу нічого не змінилося. Перед останнім концертом, який відбувався у Тернополі, ми вже знали, що «Братам Гадюкіним» нічого не світить. Ми десь відшукали траурний костюм, такий, як з похоронного бюро, і це дуже смішило глядачів. Знали, що група на певний час має вмерти. І на це були серйозні причини. Зокрема фінансові. На той час ми вже мали мідну групу і купу директорів, а цей динозавр уже не міг їздити на гастролі. Ми просто узяли, та й відмовилися виступати за три копійки. Ніхто не міг нам оплатити той гонорар, на який ми заслуговували. Але гроші - то пусте. Нас просто замучило гастрольне життя. Це не кожен може пережити, тим паче протягом семи років, як ми. Проблема до проблеми, краплина до краплини і вийшов цілий дощик.
- Ви справді відчували траурний настрій на останньому концерті, при цьому співаючи веселі пісні?
- Здається, тоді перед нами якийсь хор співав «Ще не вмерла Україна», а наш Павло Крохмальов підписався на еротичну газету «Пан + Пані». Він мав необережність залишити комусь свою адресу, і вони у знак дяки передплатили Паші еротику. Уяви, йому протягом року приносили цю газету із голими цицьками на фото! Спочатку у конвертах, а потім у редакції, мабуть закінчилися гроші, і вони стали кидати ту газету до скриньки без конвертів. Раптом його мама побачила це чудо і спалахнула: «Сину, ти передплачуєш сороміцькі видання?» (Регочуть - авт.) Тож спогади про останній наш концерт були швидше веселими, аніж сумними.
- Чи означає це, що і концерт 31 жовтня «Брати Гадюкіни» так само весело забудуть?
- Насправді ще ніхто нічого не знає. З Кузею ми спілкувалися тиждень тому і… ніякої конкретики. Це, мабуть, добре, тому що такі речі, як «Гадюкіни», для нас настільки важливі, що це неможливо моментом вирішити по телефону. Тим паче, жоден із нас фінансово не зацікавлений у відтворенні чи забутті гурту. Повинна створитися якась історія: завдяки чому, нащо і що за цим стоїть. Треба, аби щось сталося, щось в лісі здохло чи перевернулося, аби ми натхненно відновили свою гастрольну діяльність. Нам би не дуже кортіло по 20–30 днів на місяць пропадати на концертах, краще собі у студії посидимо. (Сміються - авт.)
- Роки, проведені у складі «Братів Гадюкіних», вплинули на ваше світосприйняття?
- Співачка Наталя Гура, яка нині викладає у Поплавського, і з якою ми певний час у «Баді Гай» грали для душі блюзи, сказала фантастичну фразу: «Щоби грати блюза, треба постраждати!» Отож, ми постраждали за ті роки, що провели у складі «Гадів». Але у тих стражданнях було багато хорошого. Ми винесли з тих страждань чимало уроків, і, можливо, багато чого тепер вміємо саме завдяки цьому. Ясно, що ми всі зібралися докупи зі схожими світоглядами. А чи змінилися вони? Здається тільки важкі психічно хворі люди типу овочів не змінюють своїх поглядів протягом життя. А світогляд можна змінити хіба що під якимось тиском. На нас ніхто не в змозі тиснути, тож ми залишаємося такими, якими були.
- Сергію Кузьминському довелося лікуватися від наркотичної залежності. Про це він дотепно писав
- А це якраз з історії наших страждань (Сміються - авт.) Проблеми Кузі ні для кого не були таємницею. У нас насправді дуже дивна країна. Це сміх, горілка за шість гривень вважається легальною, а це ж неймовірно страшна отрута! А якийсь косяк трави вважається підсудною річчю, хоча він набагато здоровіший для організму, аніж та горілка. Ми в жодному разі не пропагуємо наркотики, однак хімічна дія на людину тут відрізняється. Треба обережно ставитися до своїх організмів і не пити горілки…
- …тобто «Гадюкіни» не вживали спиртного, а експериментували з наркотиками?
- Здається, не менше 90 відсотків молоді через це проходить. Спробувати, це одна справа, а жити в цьому неможливо. Є слабкі люди, котрим і одного разу достатньо, щоби зіпсувати собі ціле життя. Сильні наркотики варто не тільки забороняти, а й тримати їх під контролем. Наші знайомі у Львові були сусідами справжніх наркобаронів. Їхні хати були такими, як церкви, але вони вільно гуляли на свободі. А інших наших знайомих міліція заставала з невинною склянкою маку і садила до в’язниці на
- В одній із пісень співалося: «Де я тіко не був, нюхав коку (не ту, що
- Що ж ти зачепився за ті наркотики? Ми не вивчали життєву і географічну карту Сергія, може й нюхав. Але це якась поезія, тут можна і прибрехати. Скажімо, що стосується «Дупи джалізової», то у Сергія такого не було. З гомосексуалізмом він не мав справи (Сміються - авт.)
-
- Сміливості нам додала Алла Пугачова. До її гастролів у Львові ми дали всього кілька підпільних концертів. Хтось передав їй нашу касетку і їй сподобалося. Це правда. Після того, як «Гадюкіни» виперлися на сцену «Різдвяних зустрічей» у Москві, влада схопилася за голову. Але що вона могла зробити? Москва показує, а ми вже такі модні! Цей факт, і виступ на першій «Червоній руті» у Чернівцях, дали нам зелену дорогу. То якраз «Перестройка» була. На наших концертах постійно крутилися комсомольці і дядьки з КДБ у костюмчиках. Нам пощастило, ми потрапили у свій час. Наш товариш Лесик зі своїм бендом робив щось подібне до нас, але тоді соціум ще не потребував такої музики.
- Найближчою по духу, мабуть, була сестричка Віка Врадій?
- З Вікою взагалі цікава історія вийшла. Її чоловік Володя Бебешко був на нашому першому записі. Сергій Кузьминський написав кілька текстів і подарував їй. Так що Віка нам не сестричка, а дитина, при всій нашій повазі до неї. Ми вчора, до речі, розмовляли із нею по телефону. Вона саме приїжджала до Львова. Але про своє життя у Штатах не дуже розповідала. Єдине, що ми помітили, то це її голос, який став дуже басовитим. Вона дуже гучно пробасила у слухавку:
- Вочевидь, вам дуже затишно на студії «Гадюкіни рекордз». Чи є якась ностальгія за минулими часами?
- Попри все, що ми зараз робимо, ми позиціонуємо нашу студію, як музичну. Ми і без «Братів Гадюкіних» намагаємося залишатися музикантами. Однак за публічними виступами у нас велика ностальгія. Взаємодія із публікою і обмін емоціями - то справжній наркотик. Скажемо точно, нам цього наркотику зараз дуже не вистачає. - На кого зараз працює ваша студія?
- Ми працюємо із телебаченням, EL Кравчук пише у нас нові пісні. Але працювати з багатьма
Ігор Кравців
Додав Art-Vertep 11 жовтня 2004
Про автора
Історія команди, яку згодом наречуть „українськими Rolling Stones”, йде корінням у далекий вже 1988 рік, коли в надрах тільки-но організованого львівського рок-клубу після низки поділів, брунькувань, об’єднань та поглинань утворилася
