Автори / Галерея «Зелена канапа» / Менеджери власного таланту
У львівській мистецькій галереї «Зелена канапа» цими днями можна побачити двадцять одну картину – ілюстрації Євгенії Гапчинської до книги Льюїса Керрола «Аліса в країні чудес».
Відвідувачі виходять з галереї зі щасливими усмішками на обличчі – таке враження справляють роботи художниці. Її Аліса зовсім не подібна на усіх своїх попередниць, хоча цю книжку за її 136-річну історію (вона вперше побачила світ у грудні 1871 року) ілюстрували чимало художників. Охочі можуть придбати авторський альбом художниці «Аліса у країні чудес». Щоправда, задоволення це не дешеве - ціна альбому - 75 гривень.
Пам’ятаю нашу минулорічну розмову з Євгенією Гапчинською у Києві, в її галереї «Щастя».
- Ви зараз у смузі везіння, на зльоті. Уже забули, напевно, що таке невдача, - сказала я художниці.
І вона відповіла:
- От тільки що отримала відмову. Видавництво «Фоліо» замовило мені ілюстрації до «Аліси в країні чудес». Я зробила, а їх не прийняли. Спочатку так неприємно було... А тепер радію, що не вписалася у стандарт. У мене є чудові ілюстрації, які тепер можу пропонувати іншим видавництвам. Будь-який провал, будь-яка невдача – це нова можливість...
І ось тепер Євгенія демонструє свій доробок у вигляді тематичної виставки, та ще й пропонує альбом репродукцій, виданий своїми силами. «Аліса...» вийшла до глядача, і автор картин відчуває, що її робота з усякого погляду не була даремною.
В тій же київській розмові Євгенія розповіла мені, що далеко не усе вона робить за великі гроші. Дитячі книжки, наприклад, оформлює «практично безкоштовно», сприймаючи це як меценатство, внесок у майбутнє України. Відрахувань із продажу книжок вона не отримує, а вся робота над виданням укладається в тисячу доларів. А саме стільки коштує одна маленька картина Гапчинської.
Мабуть, це ознака успішного сучасного митця – вміти навіть свої програші перетворювати у виграші, знаходити у відмові зародок нової можливості і не втрачати оптимізму. Сидіти й чекати, поки якесь видавництво знайде тебе і поцікавиться, а чи ти, художнику, часом не маєш готових ілюстрацій - марна справа. Треба самому активно пропонувати свій доробок, демонструвати його – і твій шанс не забариться. Чимало митців жаліються: мої ілюстрації сьогодні нікому не потрібні, я творю для майбутнього або пишу у стіл, для прийдешніх поколінь... У такому випадку логічно виникає підозра у тому, що, можливо, ці картини та книги і справді цікаві лише авторові... Або – що автор вміє приготувати, але не вміє подати, і тому ризикує повторити славу Ніко Піросмані та Вінсента Ван Гога, які померли у злиднях, залишивши після себе роботи, що б’ють у наш час рекорди на мистецьких аукціонах.
Можливість скоротити шлях до глядача, читача, слухача – це ж перевага сучасного митця! Андрій Курков, який вважається чи не найуспішнішим письменником України, починав з того, що сам стояв на Андріївському узвозі і продавав свої книжки з автографами. Він пропонував романи багатьом видавництвам України і за її межами, не втрачаючи впевненості, що його успіх – справа часу, і то найближчого, а не розтягнутого на десятиліття.
Ще один приклад – геній піару Сергій Поярков на прізвисько Піарков. От хто будь-яке своє починання перетворює на піар-хід. Його авторським ноу-хау можна вважати походи, немов на роботу, у кулуари Верховної Ради. Збагнувши, що найбільші грошові мішки прогулюються саме коридорами парламенту, він став помічником одного з депутатів, і таким чином отримав вільний доступ до «тіл», пропонуючи їм свої справді талановиті роботи.
- Для чого ви ходите у Верховну Раду? – поцікавилася я.
- Мені необхідна оптимізація виробництва, - була відповідь. - Спілкування безпосередньо з клієнтом, без помічників та секретарів, - це дуже зручно.
Поярков мислить глобально:
- Нам, українцям, пощастило, - не сумнівається він. - У нас завжди є ринок і у своїй країні, і в усіх напрямках за її межами. І я це унікальне геополітичне положення України використовую “на повну котушку”.
Припускаю, що десь по творчих майстернях сьогодні теж пишуть і працюють «у стіл» невизнані генії. Живуть сутужно, рахуючи копійки і створюючи шедеври, яких ніхто не купує. Але ж бути бідним художником нині, у часи новітніх інформаційних технологій і комунікативних можливостей, – принаймні дивно. Можна так і залишитися бідним лицарем на купі золота...
Галина Вдовиченко, «Високий замок»
Зображення «Мама купила мені труси в трояндочках» з офіційного сайту Євгенії Гапчинської.
Додав Art-Vertep 16 січня 2008
Про автора
В серці середньовічного Львова за п’ятисотлітньою брамою нещодавно відкрилась галерея сучасного мистецтва Зелена Канапа”. Її мета - об’єднати для презентації та розвитку прогресивні творчі сили.
