Автори / Мандри / Соліст гурту «Мандри» Сергій Фоменко: щоб бути політиком, треба спочатку стати боксером
Акція від громадського руху «Не Будь Байдужим», що відбулася на минулих вихідних у Дніпропетровську, стала резонансною подією культурного життя міста. Заклик «Зроби подарунок Україні! Переходь на українську» в східному місті прозвучав дещо сміливо, але саме завдяки подібним акціям Дніпропетровськ потроху починає повертатися до власного коріння, набувати патріотичності та гостро відчувати: живемо в Україні. І пишатися цим фактом. І любити свою країну і мову.
Серед колективів, що виступили 16 лютого в «Метеорі», виокремлюється гурт Мандри. Перш за все тому, що відвідують музиканти наше славне місто з приємною періодичністю. Після літніх «Етно-диско вечорниць», а потім і презентації альбому «Мандри у країні мрій», що відбувся в Дніпропетровську три місяці тому, прихильників гурту значно побільшало. Тож іще один виступ став справжнім подарунком для міста.
«Мандри» в суботу заспівали свої найвідоміші пісні: «Любов», «Орися», «Романсеро про ніжну королеву» і багато інших, народних і не дуже. А після концерту лідер гурту Сергій Фоменко (більш відомий як Фома) погодився дати ексклюзивне інтерв’ю «Політичному Дніпропетровську».
- Сергію, поділіться враженням від сьогоднішнього концерту!
- Я іще раз переконався, що Дніпропетровськ – дуже потужне патріотичне місто. Всі ці розмови, що на Сході є проблеми з українізацією… на мою думку, все нормально, і це дуже тішить.
- Ви часто приїжджаєте в Дніпропетровськ. Чи відчуваються зміни в дніпропетровській публіці? Чи стає вона більш українською?
- Під час першого нашого приїзду, це було дуже давно, коли ми виступали в якомусь клубі і пришла розконцентрована публіка – нас сприйняли не дуже. А всі інші рази ми відчуваємо, що публіка міцно переконана в тому, що вона любить українське і українську музику. І це дуже важливо. Дуже щирі гарні люди, в цьому плані Дніпропетровську великий респект. Я це завжди відчуваю дуже сильно.
- А чи відрізняється взагалі публіка в різних містах?
- Різниця відчувається, але все залежить від того, що це за акція і які приходять на неї люди. Бо якщо це наприклад День міста, то там буває різна публіка, але це й цікаво, бо важливо, щоб можна було переконувати людей, якось їхні погляди змінювати. Але патріотично налаштована публіка, яка є в Дінпропетровську – це як міцна гвардія, дуже приємно, що вона складається з чудових людей – це дуже тішить.
- Чи є перспективи влаштовувати такі акції в таких містах як Донецьк, Луганськ?
- Звичайно! Більше того, це потрібно робити! Якраз там це потрібно більш за все. Сподіваюся, що такі акції там проходити будуть, це не зовсім від нас залежить – ми просто музиканти. Зараз вже почалися різні українські імпрези на схід, хотілося щоб і «Країна мрій» була виїзна, це фантастичний фестиваль – водночас він різноманітний, але характерною рисою є певний код, що це інтелігента публіка, класна цікава музика. І я думаю, що класно, коли відбуваються такі акції, як «Не будь байдужим». Ось наприклад сьогодні приїхав гурт «Флайzza» з Луцька, хороша група, і чудово, що вони змогли зіграти свою музику сьогодні в східному місті Дніпропетровську. Це завжди якось розширює діапазон сприйняття, показує, що є різне. Тому, що насправді існує інформаційний вакуум.
- А чи є насправді розкол України?
- Я не думаю, що аж такий розкол є, скоріше це спекуляція за допомогою божевільних людей, їх на щастя не так багато, але вони дуже радикальні. Наприклад православні Московського патріархату, «вітренківці» та ін.. але я не маю на увазі православних людей як таких. Або якісь реальні українофоби - вони часто складають якусь агресивну публіку, яка зовсім не сприймає ніякої інформації.
Хоча це дивно – українці ні з ким не воюють, це факт. Тобто скоріше це захист, українці – вони не агресивні люди, і їхня не агресивність сприймається як слабкість. Це не зовсім правильно. Ми мирні, але це не означає, що ми беззубі і ніякі, бо якщо все-таки подивитися реально, то Україна із всіх пострадянських країн – найбільш демократична, найбільш вільна країна, де дуже багато точок зору, і все це нормально сприймається, де є якісь дискусії. Є і бійки, в Парламенті наприклад, але все одно це є ознакою живого життя, а не якого-небудь монстрізму, де один говорить, а сотні мільйонів сидять і кажуть: «Да». Коли ніхто не може сказати, що він думає, це диктатура і фашизм на різному рівні, – мені це не подобається.
Українці різні, і це гарно. Вони можуть говорити різними мовами, але відчувають себе приналежними до цієї країни, в якій живуть. Вона прекрасна, наша Батькіщина, це факт. В цьому нікого переконувати не треба, але деяких людей насправді приходиться переконувати. Так чи інакше, доля у цієї країни хороша.
- Ось, наприклад, Вакарчук подався в політику. Чи не виникало у вас бажання також піти в політику, щоб можливо на державному рівні проводити якісь закони щодо розвитку української мови та культури?
- У мене не було таких думок. По-перше тому, що мені зараз не дуже подобається ситуація в політиці взагалі. Щоб піти в Верховну Раду, спочатку треба піти в спортзал, зайнятися боксом. Але мені не дуже цікаво іти боксувати з якимись потними дядьками, які переконані в тому, що вони роблять, але не факт, що то правда. Але ми досить активно приймаємо участь у тому, що відбувається в українському житті. Наприклад, ми підтримували у передвиборчому турі Ющенка як Президента. І в принципі, дуже добре, що є такий Президент. Можна багато говорити різного, але по суті це перший Президент, який є українським патріотом і до речі, він є дуже сильний політик, який справді робить сміливі речі. З іншого боку робить такі кроки як приєднання до ВТО, але це розширення ринку, це інтеграції – це дуже добре. Тобто ми не дарма допомагали цій людині.
Та сама історія була з парламентськими виборами, ситуація була на межі бандитсько-комуністичного реваншу в країні. Коли країна в небезпеці – ми приймаємо участь, а наша зброя – це гітари. У нас така зброя – культурного плану. Вона принаймні не гірше за іншу, тому що пісня дуже підтримує дух у людей . Значить, є наші 5 копійок як громадян в тому, що країна та, якою вона є, а ніяка інша. В тому, що в ній не квітне бандитизм чи комунізм «с человеческим лицом».
- Які державні кроки повинна зробити наша влада щоб популяризувати укркультуру?
- Необхідне створення ініціативної групи, програми і серйозного лоббі в масмедіа, яке б лобіювало українські інтереси: кіно, музика – все, що ховається під словом «культура». Це речі, які дуже важливі: музика і кіно, вони є знаковими для всіх людей. Бо люди дивляться кіно, а там є герої, які певним чином діють, є музика, яка справді зігріває душу людську, або дає якусь інформацію. Це справді те, що об’єднує. І це безумовно повинне бути українською мовою, тому що це Україна. Такі програми повинні фінансуватися, треба проводити багато заходів, особливо на Сході України, які би популяризували українську мову, культуру. І це треба робити дуже часто: фестивалі, концерти, акції… щоб все вирувало, жило. Я думаю, що це потроху вже робиться завдяки таким громадським рухам. В принципі, люди культури дуже сильно змінюють Україну. Попри те, що і медіа простір не наш, але це наша земля і ми будемо робити все можливе. Головне, що ці дії мають резонанс, люди все бачать, розуміють і теж взаємодіють.
- Повернемось ближче до гурту «Мандри». Хто пише тексти для ваших пісень?
- Багато пісень пишу я, щодо музики – робимо спільне аранжування. Часто робимо свої версії українських народних пісень. Крім того, є стилістичні речі, тобто пісня схожа на українську народну, але це наша пісня. Наприклад, багато людей думають, що наша «Орися» – це народна пісня. А вона не народна, це пісня яку я написав. До таких пісень ще можна віднести «Легенду про Іванка і Одарку», «Хай тобі не буде сумно» та ін.. Це є стилізація, але вона дуже природна. Хотілося б розширення складу гурту, більш урізноманітнити музичні інструменти – ми над цим працюємо.
- А чи можемо ми сподіватися на вихід нового вашого альбому найближчим часом?
- Так, ми над ним вже працюємо. У нас записано 7 треків для нового альбому. До того ж, сингл нової пісні, кліп на котру ми будемо знімати, буде доданий у перевидання альбому «Дорога», з іншою обкладинкою, з реміксами на пісні «Любов», «Ти в серці моїм» і власне «Дорога», кліпами на ці пісні – чотири кліпи буде. Це ми будемо робити на весну, бо новий альбом зробити до весни ми не встигаємо, але матеріал є, просто процес запису дуже складний і довгий, і це не зовсім залежить від нашого бажання. Але, дасть Бог, новий альбом вже вийде восени.
- До речі про кліпи, чи є проблема в розміщенні українських кліпів на телебаченні? Бо ефір заполонили іноземні та російські кліпи і дуже рідко можна зустріти українські…
- Проблеми по розміщенню безумовно є, але це дуже складна і довга тема, зараз я не встигну вам розповісти. Це дійсно дуже складно, але «с боем взяли мы Полтаву»… тобто якось таки ми це робимо.
- Повернемось до української мови. Відомо, що ви виросли в російськомовному середовищі, як довго і як складно відбувався ваш особистий перехід на українську?
- Перехід відбувався років 10-15. І я не думаю, що це довго. Просто мова – це жива річ, треба нею розмовляти і думати, просто частіше спілкуватися і все. Треба використовувати мову для того, для чого вона і створена – власне для спілкування. І не просто там: «ось є державна мова, будемо дивитися, як правильно треба говорити»… Це не так важливо, важливо взагалі нею говорити.
- Чи перейшли ваші родичі на українську мову?
- Так, всі мої друзі, і знайомі, і родичі, які наприклад не україномовні – вони так чи інакше українізуються.
- А як ви ставитесь до сучасної української літератури?
- Класно, класна література, дуже її люблю. А що кажуть, начебто сучасні українські письменники пропагандують наркотики… Я не зустрічав насправді жодного українського письменника, який би писав про наркотики.
- А як же Жадан?
- Ну хіба про траву там трошки… Але це я не сильно вважаю наркотиком. Значно складнішим наркотиком є наприклад тютюн, або нікотин. Це справжній наркотик, який викликає сильну залежність. А трава, на мій погляд, це так, як і пиво. В будь якому разі, це просто частина життя, а чогось типу «Книга про наркотики « – такого ж у літературі немає. Є багато класних авторів: Андрухович, Роздобудько, Валерій Шевчук. Та ж Ірена Карпа, хоча вона скоріше про щось таке молодіжне пише, але це теж непогано. Є Пако, тобто Покальчук, який теж пише чудову літературу. Насправді література себе дуже непогано почуває. На кожному концерті нам дарують якісь книжки, свої твори – і це чудово. Є дуже цікаві твори зовсім невідомих авторів. Я люблю українську літературу.
- Деякі люди її не поважають через наявність нецензурної лексики…
- Ну так в кожній країні є література з нецензурною лексикою, це ж не означає, що не можна вважати її літературою. Це залежить від автора, і автор має на це священне право – робити так, як він хоче. Інша справа, що читач може не купити цю книжку, або слухач може не купити такий альбом, в цьому є певний принцип демократії, але все це має право на життя.
- Чи продовжуєте ви співпрацювати з Олегом Скрипкою і чи приїдуть в Дніпропетровськ цього літа «Етно-диско вечорниці»?
- Так, ми передамо побажання і думаю, що приїдемо.
- Дякую за бесіду і сьогоднішній чудовий виступ.
Тетяна Гонченко, «Політичний Дніпропетровськ»
Фотозвіт від Руслана Обухова
Додав Art-Vertep 18 лютого 2008
Про автора
Склад гурту лід-вокаліст Сергій Фоменко (Фома) акордеоніст Леонід Белєй ударник Андрій Занько гітарист Сергій «Чиж» Чегодаєв перкусіоніст Салман Салманов Мандри — український музичний гурт, який виник у 1997-у роц
Чекаємо Вас в Миколаєві з подібною акцією.