Автори / Юліан Шпол / Ще одна проба формалізму
Із симпатичним кліше «автор українського формалістичного роману» ввійшов до історії літератури Юліан Шпол (псевдонім Михайла Ялового, 1895-1937). Його «Вибрані твори» торік вийшли друком у видавництві «Смолоскип» як продовження серії «Розстріляне Відродження».
Характеристику «формалістичний роман» звичайно застосовують до його «Золотих лисенят». Цей твір присвячено подіям громадянської війни, боротьбі лівого, але не більшовицького, антиденікінського підпілля (мались на увазі, певно, які-небудь «боротьбисти») та амурним інтригам у цьому підпіллі. У чому ж проявляється формалістичність? Передусім, у тому, що «Золоті лисенята», з одного боку, підкреслено сюжетний і навіть гостросюжетний роман з погонями, коханням, арештами, замахами й перестрілками, а з другого боку, ця сюжетність підважує сама себе. Класична інтрига накручується – і раптом сходить нанівець. Наприклад через коротке зауваження, що дає змогу ідентифікувати майбутнього зрадника. Позбавлені хрестоматійних, «таких, як треба» фіналів-консонансів і любовні лінії твору. Шпол просто грався зі своїм сюжетом, вдаючись як до конструктивістського «оголення прийому», так і до інших подібних практик.
Іще одна несподіванка «Лисенят» – їх метафоричність, вигадлива, а часом і вельми екстравагантна, на межі тонкого анти-афоризму, пародії та незграбності. Чого вартий один тільки пасаж «Я ніколи не збагну того дивовижного факту, як могла ти в безмежних преріях свого жіночого серця пасти табуни організаторського генія»?
Одна з наскрізних метафор роману – самі «золоті лисенята», які постійно «перебігають» краєвидами тексту. Трактування цього образу варто залишити на розсуд читача. Може, це сонячні промені, що своїми маячками-сигналами підкреслюють важливість/марнотність життєвих перипетій персонажів (взагалі, сонце було одним із улюблених «героїв» лівого мистецтва – воно-бо дуже принципове, невтомне і, як може здатися, «замінює Бога»)? Або лисенята символізують самих партизанів?
На «Золотих лисенятах» та оповіданнях, також уміщених у «Вибраних творах», позначився виразний вплив поетики Миколи Хвильового – у рвучкій авторській думці, рваних фразах, характерних краєвидах. Цікаво, що Юліан Шпол став одним із засновників ВАПЛІТЕ, перейшовши від футуристів. Він залишився своєрідною «змичкою» між авангардом і «хвильовізмом», і тим самим узайве підтвердив, що реальних естетичних розбіжностей між учасниками «літературної дискусії» двадцятих було зовсім небагато. Чи, може, така примирлива візія зумовлена вісімдесятилітньою відстанню?
Так чи інак, «формалістичний роман» Шпола, безперечно, талановитий і цікавий, не тільки з погляду історії літератури, а й з позиції «просто-собі-читання». Втім, не можу приховати й такого суб’єктивного враження, що яскравішими, пружнішими і «гарнішими» вийшли два концептуально суміжні романи інших представників Розстріляного відродження: «Голяндія» Дмитра Бузька та «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію» Майка Йогансена.
Друга силова точка «Вибраних творів» – п’єса «Катіна любов, або будівельна пропаганда». Це доволі дотепна і вправна романтична комедія. Причому романтична буквально: головна її пружина – нерозуміння героя натовпом. У ролі героя виступає молода, натхненна і щира комсомолка, у ролі натовпу – її родичі, які живуть винятково майновими цінностями та легкими кафешантанними розвагами. Родичі хочуть вигідно видати дівчину заміж, принагідно розкручуючи свої власні фокуси, але на заваді стає її кохання до незнайомця. Йому присвячено захоплені вірші в її «підглянутому» щоденнику. Який же шок відчують «міщани», дізнавшись, що закохалася Катя зовсім не в якогось романтичного юнака, а… Та краще перечитайте п’єсу самі!
Вірші Юліана Шпола в цій книжці справляють менше враження. Поєднання революційного пафосу, етнографізмів та дещо штучної емоційності подекуди відгонить безпорадністю. Але й серед них є цікаві твори. І що вже точно має об’єктивну цінність, то це публіцистично-критична частина видання (відповідні тексти про Шпола і самого Шпола), яка чітко схоплює не лише й не стільки ті чи інші теоретичні тенденції, а й характерний дух божевільної, трагічної й красивої доби. І навіть певний монументалізм є у фотокопіях документів зі справи вже заарештованого Михайла Ялового – адже саме цей арешт передував самогубству Хвильового та став прологом чергового шквалу репресій митців у тридцяті роки.
Олег Коцарев, «ЛітАкцент»
Додав Art-Vertep 28 лютого 2008
