Автори / Вольфґанґ Шивельбуш / Переклад без труднощів
Двадцять років перетворення, проникнення, володіння текстами. Двадцять років перекладів. Про них Юрко Прохасько розповідає так, що поступово оригінали зливаються з перекладами, переклади з внутрішніми переживаннями перекладача — годі визначити, що слід сприймати за первинне. Причому абсолютно не йдеться про оригінал чи копію, радше — про усі метаморфози, які відбуваються з текстом з моменту, коли Юрко починає переклад, і до того, коли перекладене починають читати.
Юрко зізнається, що на дванадцятому році своєї перекладацької практики він нарешті «марудно і тяжко виписав право» перекладати тільки ті тексти, які йому до вподоби. Переважно він робить переклади з німецької, час до часу — з польської. Роберт Музіль, Юдіт Герман, Франс Кафка, Йозеф Ротт, Лешко Кулаковський, Ярослав Івашкевич — автори, твори яких перекладач зараховує до своїх улюблених. Вони стають улюбленими до перекладання, а не навпаки. Говорячи про книгу Вольфганга Шивельбуша «Смаки раю», Юрко нагадує про свою любов до готування. Саме тому перекладати з німецької цю книгу було для нього особливою приємністю, хоча останнім часом Юрко не береться за переклади так званої науково-популярної літератури.
«Смаки раю» не випадково стала винятком. Це книга про соціальну історію прянощів, збудників та дурманів — те, що німецькою звучить Genussmittel (дослівний переклад — засоби насолоди). Шивельбуш описує дуже старі засоби насолоди, такі, як сіль, і продовжує приходом прянощів до Європи зі Сходу і з Півдня у Середньовіччі. Зокрема, автор зосереджується на тому, що це означало для тогочасного феодального світу, адже прянощі не лише стали повноцінними стравами, а й почали відігравати роль маркера соціального статусу. Також у книзі пояснюється вплив на соціальну історію появи чаю і кави, тютюну і табаки. Окремий розділ присвячений історії виникнення і поширення шоколаду. Далі автор зупиняється на переході від пива до високопроцентних перегінних напоїв. Багато уваги Шивельбуш приділяє ритуалам пиття і завершує свою книгу історією наркотиків.
Юрко Прохасько вважає, що найбільша цінність «Смаків раю» в тому, що історія Genussmittel набагато більше говорить нам про нас самих, про стан нашого суспільства, про те, що відбувається в наших головах, аніж про природу цих речей. Ідеться про те, яку привабу і небезпеку ми бачимо у тих чи інших засобах насолоди. Ці наші потреби і бажання страшенно тонко поєднані з цілими соціальними парадигмами. Скажімо, кожен новий засіб насолоди ніколи не з'являється сам собою, а лише тоді, коли щось змінюється передусім у нас в голові: з одного боку виникає готовність його прийняти, з іншого — потреба в ньому. Насолода у цьому контексті ніколи не є самостійною.
Поява українського перекладу книги «Смаки раю» увиразнює брак подібної літератури у нас. І, відповідно, брак її читання. Як української, так і перекладеної. Справа в тім, що це перший переклад літератури, яка на Заході має назву «речова» і яку в нас досі вперто називають науково-популярною. Поза тим, читання таких книжок спонукає нас читати повсякденний світ, краще його інтерпретувати й уважніше ставитися до зовсім дрібних речей. Юрко переконаний, що читати та тлумачити як текст можна все: міста, одяг, мову, манеру рухатися тощо. Попри те, що ці явища означають безпосередньо, в них можна відчитати набагато більше про нас самих. Читання таких текстів вичулює, сенсибілізує, робить уважнішим.
У минулі роки брак «речової» літератури не був настільки помітним, тому що попит на книжки не був таким явним, яким є тепер. Сьогодні, коли попит перевершує пропозицію, люди ладні купувати багато різноманітної літератури. Оскільки в Україні таких книг немає, вся надія знову ж таки на переклади іноземних. Проте тут виникає ще одна проблема: видавництва просто не встигають перекладати такі книжки. А не встигають через те, що в Україні виразно бракує кваліфікованих перекладачів. За минулі роки цей фах настільки втратив привабливість, що сьогодні залишилось дуже мало людей, які готові перекладати.
Найперша перекладацька чеснота, за Юрком Прохаськом, полягає у тому, аби перекладати так, щоб переклад не звучав, як переклад. Переклад не має права мати характеру перекладу, яким би це дивним не видавалось. Перекладений текст має виглядати так, наче його написано рідною мовою. Причому абсолютно не йдеться про те, що оригінал тим часом має втратити властивості оригіналу. І хоча в Україні ще дуже важко говорити про читання не творів, а власне перекладів визначених перекладачів, проте маємо змогу переконатися в усіх перекладацьких чеснотах Юрка. Для цього потрібно лише відкрити книгу «Смаки раю» Вольфганга Шивельбуша. Залишиться зовсім трохи — відчути, який же цей рай на смак.
Тетяна Єрушевич, «Галицький кореспондент»
Додав Art-Vertep 16 березня 2008
