Учасники

Автори / Оксана Лущевська / Віртуальний часопис «ЗАХІД - СХІД»

Про часопис. Ідея віртуального часопису виникла цілком спонтанічно. Я б охарактеризувала його на кштал «космополітично-творчо-віртуальної антитусні». Адже таємницею Полішинеля є той факт, що різного роду творчі середовища – це своєрідні закриті клуби, тобто досить герметичні анклави, куди неохоче приймають новачків, нехай навіть і талановитих. Щоб потрапити туди, кандидатам часто-густо треба не один пуд солі зі старожилами з’їсти та не одну пляшчину з ними ж випити – щоб довести свою лояльність та придатність. Інакше новачкам світить ігнорація, або просто зверхнє трактування. Наш віртуальний часопис має стати альтернативою подібної тенденції. Тобто нас, передо всім, цікавлять по-справжньому обдаровані люди, які несуть у собі іскру Божу. Не конче розкручені й розрекламовані, а такі, які можуть стати саме нашою коштовною знахідкою. І такими знахідками ми охоче ділитимемось з усіма, хто небайдуже відноситься до тих видів мистецтва, які представлені на нашій інтернет-сторінці.

У нас є надійне чоловіче плече (і не лише у сенсі наших благовірних). Це наша редакційна рада, у яку входять знані прозаїки Антон Санченко і Юрій Камаєв, головний редактор часопису «Над Бугом i Нарвою» Юрій Гаврилюк та поет і перекладач Дмитро Чистяк. А це означає, що цього разу обійшлося без жіночого шовінізму.

Сайт створив для нас талановитий веб-дизайнер Олексій Добрушин. Сподіваємось, що нашим відвідувачам сподобаються і оформлення, і наповнення, і зручність навігації. Тож сердечно запрошуємо всіх, як до ознайомлення з матеріалами нашого інтернет-видання, так і до співпраці з нами: www.zahid-shid.net

Про нас. Ми живемо у різних країнах (я, Дана Рудик, – у Польщі, Таня Мельник – у Німеччині, Оксана Лущевська – в Америці). Походимо з різних регіонів України (Львів, Київ, Черкащина). Нас познайомила та об’єднала любов до поетичного слова. У цій царині у кожної з нас є певний доробок. Маю на увазі те, що вийшло друком у видавництвах та періодиці.

Тетяна за освітою - філолог, мовознавець. Оксана теж закінчила українську філологію, тепер вивчає ще журналістику в одному з університетів США. Ваша покірна слуга теж не без якихось там «паперів про розум». Поки що ми ніколи не зустрічалися у реалі, спілкуємося за посередництвом телефонів та електронної пошти. Проте не виключаємо такої зустрічі найближчим часом.

З найкращими побажаннями,
Дана Рудик, Варшава

Уривки з першого номера часопису

Дана Рудик (Варшава)

Танець

Сорокарічна танцює фламенко

Котиться серце у чорну безодню.
Топчуть минуле рвучкі підбори.
Сходить душа отруйною кров’ю
під струн гітарних дзвінкі перебори.

Сорокарічна танцює фламенко

Зводить судома вуста і брови.
Погляд – поріз. Жести – прокляття.
В’ється довкола пристрасних стегон
хтиве гадюччя чорного плаття.

Сорокарічна танцює фламенко

Вмерз гітарист у долівку очима.
Навіть йому вже дивитись несила...
Творить подолом закляте коло
жінка – путана й нечиста сила.

Сорокарічна танцює фламенко

Ставте свічки, полохливі сестри!
Прощення грішній благайте у Бога...
Помсту жіночу, як ніж у піхви,
вклала у танець заблудла небога.

Сорокарічна...


Параджанов

Зек Серго, блаженний,
чи просто навіжений –
не чифірить, молиться вголос,
у кутку над парашою бачить ангелів.
У дворі в’язниці збирає вбогі квіти, мох, кору.
Шле друзям на волю колажі-гербарії
і медальйони з кефірних кришечок.
Зек Серго, без надії на амністію та розгрішення,
опущений, із запліснявілими ногами,
майструє з мішковини плащаницю –
доходязі у домовину.
А коли дають відбій,
і на нарах содомські кояться коїтуси,
зек Серго втікає у сценографію спогадів –
там він бродить
серед візантійської порфіри київських ікон,
хачкарів церкви Ріпсіме,
відгомону тифліських провулків...
Читає лист від Куросави,
пише відповідь Ґодару.
Вдихає буковинське різнотрав’я...

У цей час завжди приходить кирпата
і робить йому на легенях наколку –
на пам’ять про ходку у зону.
Вправними пальцями
і зовсім безболісно.

Оксана Лущевська (Пітсбурґ)

Заморський гість (Поїздка до рідного міста)

В авангарді базарних площ квітникарок стрункі силуети.
Свіжовипрана стара білизна доповняє образи міста.
Розсипається цегла з будинків, як мука із глевкого тіста…

«Як живете?!" - торкався підмурка, брав суниці з літрових слоїків,
"Як живете?» - все турбувався, попри погляди впевнених стоїків.
"Як же так?!" - тебе непокоїло. "Пси по вулицях вільно бродять?
І смакуєте як, - питав, - ці суниці, що дрібно родять?"

Я мовчала, мовчала, мовчала……Що сказати тобі, такому?
Хай суниця додасть терпкого, неприємного смаку - оскоми!
"Як живете? Живу? Живеш? Як сприймається все довкола?"
Наче жуйку тягтиме літак ті слова - трохи немічно й кволо.

Прилітав до мене у гості…Все розпитував, дивувався...
Я мовчала, мовчала, мовчала…

…голос, ніби від болю, зірвався –
я мовчала!

Мегаполіс. Дорожня розмітка

…зима якась беззимна, ну погодься?! вітрини. мегаполіс. кава в склянці.
і ці дистанції. скисають умить ока - сніги, що ледве випали уранці…

…………………………..

дистанції
накреслять дрібні стрілки,
розмітки "хто-куди-чого-навіщо"
безвихідь у очах
зимовим вітром
шмагає, б'є, мов батогом періщить...
............................................

безвихідь у очах…
покручені дерева,
мов роги оленів, врізаються у млість
у млість асфальту – мерзлої дороги,
міцної тверді
схожої на кість.
йдемо удвох
ні слова, лише кроки
і не розмова…так…із слів мазня:

- давно не бачилися…
- впевнена?
- учора?!
- учора…може..
- ще якогось дня?

така розмова,
мовби гра у сніжки:
жбурляй словами…снігу вже нема
лиш небо падає
на цю міську терасу
лиш хмарами…
така у нас зима…
дистанції накреслять
дрібні стрілки -
розмітки болю
вкажуть: «все до біса!»
і мої очі попливуть, мов риби
за сигаретну димову завісу.
чийсь крок
умить розчавить наші тіні
пройде по них зі швидкістю сто сорок
і нас не стане…
на шосейній трасі…
лише авто…
авто…
і темний морок…
……………………………
дистанції -
накреслені вказівки,
розмітки "хто-куди-чого-навіщо"
безвихідь у очах
зимовим вітром
шмагає, б'є, мов батогом періщить...
.............................................

…зима якась беззимна, ну погодься? цей мегаполіс - дистанційна злість
і ці пейзажі: скручені дерева, мов роги оленів врізаються у млість…

Тетяна Мельник (Бонн)

Дайвінг

Коли ти захочеш пізнати мене

але...
не поверхнево, не просто лишивши
(ніби наскельний розпис) малюнок
скуйовджених крилець метеликів

займися зі мною... дайвінгом

Процес поглинання води та
занурення в безвість
триватиме плинно аж поки
єство не торкнеться
пласкатого дна –
уламку прадавнього берега

немов розчинившись в пелюстках актинії
навпомацки будемо кожну заглибинку
дна відчувати так тонко...

моєю рукою розкресливши простір
ти скажеш: “виходьмо із чрева землі
та води!”
я буду покірною: скидаючи тіло
та риб”ячу луску, пройшовши навиліт
кисневої бульбашки серця
згорнуся у крапку вмирання-зачаття
пірну в позачасся

Цей шлях лабіринтом завжди починається з себе

чи ж не впізнаєш?
той хлопчик
прикутий до матері-Першої жінки,
сповитий пеленками міцно Її пуповиння
то Ти!
Вдивляйся у себе, допоки пульсує і дихає
нить Аріадни
допоки...
всередині Неї
всередині Світу
у храмі Води

„Timor Die"

День розпочнеться завтра. Вибір як намір,
як послух!
Жах алхімічно (азартно) кров переплавить
на фосфор.
Кілька секунд «intermezzо». Сонце затемнення
просить.
Брязкальцем зламаним серце плоті
прошепче «Досить».

(кліть)

кліть –
це не пруття, що навхрест чи просто
впритул
без жодної шпарки
кліть –
це коли забивають дошками ребра ліворуч
аби не дихати
кліть –
це коли не буває прогалин цнотливої
пустки
всередині тебе

Додав Art-Vertep 24 березня 2008

Про автора

Закінчила Уманський педагогічний університет ім. Павла Тичини, філологічне відділення. Дякуючи своїм вчителям-професорам, розпочала писати поезію. Поезія для мене - втеча від буденності і глибокий світ думок-образів.

Автори пов'язані с новиною

Дана Рудик , Тетяна Мельник