Автори / Валентин Терлецький / «Рок-н-рол, стакан, кохання»
Про те, що писати романи в наш час може будь хто, я давно підозрювала. А вже якщо цей хтось – випускник філологічного факультету, то тут і до ворожки не ходи, знай, що рано чи пізно роман він напише. Іноді читачеві може пощастити – не знайдеться видавця. Але якщо хтось буде довго і наполегливо пропонувати рукопис видавництвам, а також подасть його на пару літературних конкурсів, може статись несподіване – книгу надрукують. Приблизно так і відбулось у випадку Валентина Терлецького – філолога, актора, вчителя, лідера рок-гурту «Декаданс» і журналіста, який грає на скрипці, гітарі, губній гармошці і на всьому, що потрапить до рук… У тому числі й на витримці читача.
Узагалі Валентин Терлецький написав тексту набагато більше, ніж увійшло до книжки «Рок-н-рол, стакан, кохання». Але видавництво «Фоліо» (саме на конкурсі «Міський молодіжний роман-2007» цього видавництва Терлецький здобув перемогу із приміткою «потребує допрацювання перед публікацією») такого обсягу не потягнуло, і тому шедевр довелося поділити на два романи. Мало того, зараз автор активно працює над третьою частиною опусу, й якийсь внутрішній голос підказує мені, що четверта теж буде не за горами. Мемуари – взагалі прекрасний жанр: так до пенсії можна описувати кожен рік свого життя, кожне похмілля і кожен статевий акт… Головне не забувати в інтерв’ю наголошувати, що «це – не автобіографія, не біографія, не мемуари, не щоденник, не спогади, і взагалі до літератури цього жанру ніякого відношення не має. Це, перш за все, художній твір» («Литературный сайт Запорожья», http://litera.zp.ua/news/full/228.html).
Отже, насамперед – упевненість. Історія «в обличчях» молодих українських рок музикантів, акторів, поетів, журналістів, та інших «богемних елементів» все-таки значно більше нагадує щоденникові записи. Причому дууууже детальні. Причому без жодного почуття гумору. Зате страшенно повчальні.
Головний персонаж – Валентин Терлецький – рок-музикант. У зв’язку з цим у книзі ви знайдете повчальні пасажі про те, що «країна повільно, але невпинно зсувається в морок занепаду, деградації, суцільного і вбивчого Попсу… Його не перемогти, але битися потрібно, бо повна поразка наступить лише тоді, коли аспид оселиться у твоїй душі. Бережи душу, бережи душу…» (с. 47).
Рок-культура як альтернатива Попсу нерозривно пов’язана із «богемним» способом життя. Ну от коли «починається понеділок з блювання в якомусь брудному, смердючому і вже вщерть забльованому ще до тебе даблі, і лише потім ти довідуєшся, що цей забльований дабл – частина не менш брудного і захаращеного старими поламаними меблями флета, по якому ледве пересуваються схожі на сновид і зараз ледве знайомі представники вашої богемної тусні, з якими ти насправді провів ще один божевільний тиждень» (с. 53).
Представник богеми, звісно, не може бути пересічним чоловіком. Тому Валентин Терлецький змальовує Валентина Терлецького як супермена, котрий веде активне статеве життя. У зв’язку з цим на ті сторінки роману, де ніхто не блює, як правило, стікає сок бажання. Триває це не менше години і навіть іноді по шість разів за певний проміжок доби. Отож, не можна сказати, що тема сексу в романі Терлецького не розкрита. Однак єдине, що спадає на думку, коли трапляєш на опис еротичної сцени, це «Людмила Прокофьевна, где ви набрались этой пошлости?» (с). Утім, відповімо самі собі, де-де – на філфаці Запорізького університету. Не у Сьюзен же Елізабет Філліпс автор вичитав такі карколомні метафори, як «вона грає на твоєму прутні цілі фуги» чи «ти чуєш вулканічну силу її оргазму». «Валюшо, радій мені! Радій!» – кричить вона, дико посміхаючись і роздираючи в кров твою спину. І ти відчуваєш шалену радість, вибухаючи в ній мільйонами райдуг…» (с. 241). Думаю, якби Борис Грінченко хоч раз ризикнув би написати еротичну сцену, вона виглядала б приблизно так…
Не думайте проте, що Валюша постає перед нами тільки як характерне для чоловічої прози епохи постмодернізму втілення донжуанівсього психотипу, котрому все одно, з ким, аби лише всі стікали бажанням. Замало, замало цього для сучасного міського молодіжного роману, і взагалі не тому вчили автора на згаданому вище факультеті. Непроминущі цінності на кшталт кохання – ось що має описувати автор філософського твору. Саме тому головний персонаж показаний перманентно in love – спочатку в свою дружину Світлану, потім – ще в одну романтичну жінку, яка власне і роздирає йому спину в екстазі… Прикметно, що обидві жінки кидають Валюшу раптово і без пояснень. Причин такого прикрого казусу може бути щонайменше дві. Перша: автор просто не зміг вигадати, чому такого чудового Терлецького може залишити жінка (розкриття психології персонажів, напевно, розглядали на тому практичному занятті, яке автор пропустив через репетицію рок-гурту). Друга: чудовий Терлецький у вільний від сексу час зачитував жінкам уривки з майбутнього роману . Унаслідок жіночої підступності головний персонаж страждає, складає пісні і блює на чужих квартирах, описуючи свої враження від подібного життя в авторських відступах.
У романі відступів багато і вони настільки ж філософські й повчальні, як і банальні (а ще дуже довгі, наведу тут лише короткі головні ідеї): «Любов – це наркотик, сильніший за життя» (с. 157), «Ми всі помремо – це закон. І ви, і ви, і ви також» (с. 315); «Життя тече собі, як захоче, – коли бурхливо і радісно, а коли мляво і гірко» (с. 337); «Море ховає в сиві вуса хвиль свою лукаву посмішку…» (с. 171) Ой, останнє – це не до ідейного змісту, а до виражальних засобів, котрі теж не відзначаються оригінальністю… А втім, трапляються іноді й авторські знахідки: «І зустрічні жінки з усміхненими малюками на руках кидають в тебе блакитними квітками очей, і повітря насичене янголами і добротою…» (с. 172). Досить мальовничо, чи не так? :)
Тетяна Трофименко, спеціально для Арт-Вертепу
Додав Art-Vertep 27 березня 2008
