Учасники

Автори / Володимир Омельченко / «Іздрик, ти зрадив паркет!»

Ввечері 27 березня, в Одесі у арт-кафе «Копірайт» відбулась зустріч літераторів Галини Крук й Юрка Іздрика з читачами й шанувальниками суч.укр.літ.

Перше враження й непереборна думка: де людина справжня й щира – у тексті, чи вживу? Чесно кажучи, до вечора середи жодного разу не бачив Юрка, і йдучи з ним на зустріч, уявляв побачити зовсім іншу людину, ніж виявилось, чи не виявилось... Склався якийсь непереборний образ стійкої, розумної, навіть зарозумілої людини, а насправді, чи скоріш наяву, з’ясувалось що…

Дует справжніх митців встановив імпровізований екран, на імпровізованому стільці біля імпровізованої сцени, там мав йти імпровізований відео ряд - «це на випадок якщо слухачам стане нудно» - сором’язливо пояснив Іздрик, а насправді щоб продемонструвати цікаві й гарні ілюстрації до журналу «Четвер», й відео-арт, власноруч створений. Вони всілись, Юрко повідомив, що вживається у образ якогось російського естрадного співака, ім’я котрого я вже забув – винен, а Галина почала читати свої вірші. Вони чергувались – старі й нові, й між ними проскакувала історія людських відносин – між Галиною й Юрком. Людьми, як вони оповіли, які тільки познайомились. Вкупі це було страшенно смішно й цікаво.

Щодо Іздрика - з перших слів стало зрозуміло – своя людина. На прохання Галини піти у магазин й купити шинки, він купив шмат сала. Усміхається, дуркує, й веселун рідкісний. Та подумки – десь не тут, в іншому, либонь щасливішому місці. Аби насправді відчути й зрозуміти людину, потрібно з нею опинитись насамоті, й то результат не гарантовано, але вечір у прокуреному й тісному підвалі, загубленому серед безкінечних вулиць міста, дав певне розуміння його творчості. Саме Юркової, бо Галина – то справжня жінка, балакуча, розумна, кмітлива але своє внутрішнє «Я» ховає старанно й охайно. Тексти її жіночні й сумні, а очі – таємниця.

Атмосфера у клубі для слухачів була ідеальною – темінь, шепіт якихось сторонній людей, небувала щільність людських тіл, викликана замалою площею, й дим цигарок, який грався з кволим світлом ліхтарів. «Мені подобається це місце» - насамкінець скаже Іздрик, нарешті перервавши міркування про стан сучасної культури й літератури зокрема. Даремні розмови, дійсно даремні, а от сум жіночого серця у віршах Галі й пошуки людяності й життєвого шляху у текстах Юрка – якраз те, що було потрібно.

Галя й Юрко, особливо варто виділити старання Галі, намагались розбурхати публіку, «запитуйте щось…» - казала вона, Юрко додав – «…хто не цікавиться шведським скотарством – то нехай задає питання» - але зал вдячно мовчав, мовчав й ваш автор багатозначно попихкуючи цигаркою.

На жаль до відчуття містики й містерії, про які міркував Іздрик, ми не дійшли, але душевна ейфорія була присутня й вирувала десь у верхівці скронь. Супер текст був один – то Юрко читав свої спогади про знаного містика й буддиста всія Галичини поета «Л». Читав, а у мене виникало найкльовіше й фантастичне враження абсурдності, яке врізається у мозок й не полишає доти, доки до кінця не усвідомиш того, що мав на увазі автор. «Іздрику, ти зрадив паркет, продався дезодоранту» - казав буддист всія Галичини й гателив по лінолеуму, який імітував паркетні дошки…, й так доти, доки я не взяв у руки калинову сопілку, вирізану з рідкісної породи деревини, й не заграв у щасті від ідіотизму ситуації, у яку потрапив…»- То я переповів у довільній формі текст Іздрика. А далі були розмови про літературу, кмітливість Галі, й чарівні очі сусідки по столику.

Вечір завершився, й коли я задобрював пиво й шлунок у під’їзді старого дому, до мене нарешті дійшло, що мав на увазі Іздрик, розповідаючи про химерного поета «Л.»

Додав Art-Vertep 28 березня 2008

Про автора

Мистецтво - форма життя, й максимально честна форма життя. Що ще можу додати, хочеться бути людиною, й не зламатись під матеріальним тягаарем, інщі мені теж страшні, але цей найогидніший, тому ще пишу.

Автори пов'язані с новиною

Іздрик , Галина Крук