Учасники

Автори / Ірена Карпа / Ірена Карпа спеціально для...

Коментар Ірени Карпи для видання «NN» на тему «Украинский культурный феномен в ближайшие пять лет: европеизация или возвращение к национальному?», якого не торкалась рука ні цензора, ні навіть редактора!

«Українська культура має майбутнє тільки якщо вона розвиватиметься суто українською. Себто, самобутньою, без «косяків» через плече назад, у бік Росії, і також без пускання слинки в бік «ідеальної Європи». Насправді Україна має значно більший потенціал в своїй оригінальній культурі, ніж «Старий світ», де все вже давно пробувано-перепробувано продано-куплено, і радості від простих речей вже не відчувають. Пересичені нації весь час вигадують собі нові матеріальні потреби. А ми ж-бо нація молода, експериментуємо, тому не треба боятися своїх власних помилок (бо й при примірюванні до себе чужих, вже виношених моделей розбіжність у розмірах і смаках гарантована). В найліпшому випадку ми на тих помилках вчимося. Що би там не казали лизосраки «вєлікой культури» (мається на увазі радянський уніфікат, ясна річ), свій цивілізаційний кістяк в України є. Доволі древній кістяк, що підтверджує нашу питому європейськість. Особливо сила традиції помітна в музиці, це підтверджується тим, що автентичні пісні зуміли пережити всі мовні заборони, циркуляри, репресії, війни й голодомори. І якщо у вас при прослуховуванні колискової з Полісся, похоронної пісні зі Слобожанщини чи весільного латкання з Гуцульщини по спині біжать мурашки – ви теж причетні до нашої магії.

Наразі українська культура веде партизанську війну, яка безупинно поширюється. Кажуть, що Україні бракує яскравого іміджу за кордоном. Так, нас дійсно дуже мало знають у світі. Власний імідж треба розробляти й демонструвати світу. Робити це мусить кожен, кому не начхати на долю своєї країни, бо нашим заклопотаним «державцям» до майбуття нації мало діла. Які тут рецепти? Та купа. І без державного фінансування якийсь культурницький фонд міг би забезпечувати переклад іншими мовами, видання й розповсюдження за кордоном сучасних українських книг і літературної класики. А пропагувати нашу музику й мистецтво, історію, географічно-топографічну різнобарвність може самотужки кожен, хто спілкується з іноземцями... Ми якось завжди забуваємо нагадувати собі й чужинцям про те, що живемо в територіально найбільшій країні Європи!

Часто чути нарікання на кляту глобалізацію. Але ж глобалізація неоднозначний процес. На шлунковому рівні всі народи стають середньостатистичними клієнтами макдональдсів, натомість в культурі спостерігається протилежна тенденція – люди більше прагнуть підкреслювати свою осібність. Інколи просто з почуття протесту, а взагалі бути самим собою – природніше. Уніфікація – метод тиранії. Вільній людині властивий потяг до індивідуальності. Найближчий із прикладів – омріяний одними і проклятий іншим ЄС. Економіка її країн-членкинь спільна, а культура кожної нації за час об’єднання ще більше диференціюється, відгороджуючись від решти. От, наприклад, в кінотеатрах Нідерландів йдуть фільми тільки голландські та всюдисущі голлівудські (хіба що зрідка німецькі). І все. Ніхто не став внутрішньо «глобальним» і не хоче бути схожим на сусідів. Німці й голландці – геть різні, а на побутовому рівні навіть непримиримі народи. Чи назвіть французом бельгійця (хоч той би й говорив французькою), то він вам видряпає очі... Дуже схожі історія України й історія Республіки Ірландії. І ми й вони впродовж багатьох сторіч були культурно гноблені потужним сусідом. І в нас і в них забороняли національну мову й освіту, з наших народних звичаїв і навіть костюмів насміхалися, називали їх суто селянськими. З одного боку нам поталанило більше – свою мову ми зберегли краще за ірландців. Зате вони, тільки після Другої світової війни цілком звільнившись від імперського патронату, тепер вирвалися поперед всієї Європи в економічному розвитку. І оце зараз вперто відновлюють і поширюють в народі свою рідну гельську мову – у дитсадках, школах і університетах вивчають, документацію бізнесову нею ведуть, навіть географічні назви повертають старі, ті що існували в Ірландії 600 років тому, до англійського панування. Навіщо це ситим ірландцям? Бо поважають себе.

Отже коні-люді не змішалися в купу. «Єдина Європа» лишається єдиною на рівні матеріально-технологічному, але в жодному разі не на культурному. Народи стали ще пильніше розглядати себе як окремішні спільноти.

Український же феномен полягає в тому, що хоч адекватної історичному часу держави в нас раніше ніколи не було, а от нація цілісна якимсь незрозумілим чином збереглася й розвивалася. Як то кажуть «від Сяну до Дону» одна мова, одні пісні, єдине містично-алхімічне поле, котрого жодна чужинська система не зможе знищити, хай хоч усереться від потуг.

Діти, народжені в 91-му році – вже геть самостійні підлітки. І вираз їхніх очей, повірте, відрізняється від очей тих, хто стогне за ковбасою по рубль-двадцять і крекче: «развалілі вєлікаю страну». Ба навіть від очей їх відважних батьків, що пережили різкі метаморфози пєрєстройки й адаптувалися, як зуміли, до нових реалій. Нема в юних і тіні переляку чи «невпевненості в завтрашньому дні». Швидше в них є щось близьке до настроїв і практик, притаманних західноєвропейському екзистенціалізму (коли, наприклад, діти закохуються й створюють економічно самостійні пари на першому-другому курсі університету). Чи й взагалі є щось таке, для чого вже й я сама застаренька. Ясно – ці діти вже будують нову культуру і найпросунутіші з них вже гидують пост-радянським дешевим поп-асортиментом, який все ще намагаються продати нам апологети «відстою», та ще й утридорога.

Я – культурний оптиміст. І вірю, що через 20 років всі в Україні говоритимуть українською - вільно й спокійно, без усякого сліду «етнічних конфліктів» штучно нав’язуваних нам сьогодні. Люди матимуть спокійну, неагресивну впевненість у своїй культурній ідентичності.

Антагонізму між європеїзацією і традиціоналізацією нема. Бо традиціоналізація і значить європеїзація. У правильному сенсі цього слова.

N.B. Наостанок хочу наголосити: я завжди і всюди спілкуюся тільки українською мовою (окрім тих випадків, коли перебуваю за кордоном). Тому звертаюся до читачів моїх статей чи інтерв’ю, опублікованих в Україні неукраїнською мовою: пам’ятайте - це переклади, за якість яких відповідають перекладачі.»

Ірена Карпа, українка

Додав Art-Vertep 22 квітня 2008

Про автора

Ірена Карпа  — українська письменниця, співачка, журналістка. Ірена Карпа - справжнє імя співачки Народилася 8 грудня 1980 у м. Черкаси. У 1998 р. вступила до Київського національного лінгвістичного університету на відділення францу