Автори / Олег Лишега / Я вже кілька років не пишу віршів
Зустріч з поетом Олегом Лишегою, 59 років, відбулася минулого тижня у львівській кав’ярні «Кабінет». Живе він у райцентрі Тисмениця на Івано-Франківщині. На творчий вечір погодився вперше за останніх 18 років.
У залі кав’ярні — десяток столиків, усі зайняті. Кому бракує місць, ставлять стільці у проходах.
Лишега — середньої статури бородань у сірому светрі — наливає у горня чай із заварника.
Кладе на стілець великий сірий наплечник. Дістає з нього три дерев’яні фігурки розміром у дві долоні. Що вони зображуюють, вгадати годі. Ставить їх на стіл.
— Хто вгадає, яке це дерево? — запитує. — Граб, найважче дерево. А це — дуб. Він м’якший. А це верба, — показує світлу скульптурку. — Біля мого помешкання зламало вітром вербу. Це визначило мою долю на найближчих п’ять років.
Каже, що всі скульптури робить сокирою.
— Чим більше лезо, тим вона точніша, — запевняє.
Ставить на стіл ще десяток фігур. Остання — у формі чашки.
— Це з глини, — пояснює. — Ми гуляли якось біля Високого Замку в Львові. Якраз дощик пройшов, я раптом послизнувся. Дивлюся — на стежці біла глина. Почав колупати — виявилася справжньою гончарною.
На початку 1970-х за участь у літературному гуртку Лишегу вигнали з п’ятого курсу університету. 2000 року отримав нагороду міжнародної письменницької організації «Пен-клуб». Як стипендіат програми імені Вільяма Фулбрайта рік жив у США.
Читає кілька своїх старих поезій. Зокрема, білий вірш «Пісня 551», який ще десять років тому поклав на музику гурт «Мертвий півень»:
Поки не пізно — бийся головою об лід!
Поки не темно — бийся головою об лід!
Пробивайся, вибивайся —
Ти побачиш прекрасний світ!
Зізнається, що вже кілька років не пише.
— Я почав тікати від слова. Мені чомусь важко, — виправдовується.
— Колись я жив на Замарстинові, а письменник Микола Рябчук на Личакові, — розповідає письменник і журналіст Юрій Винничук, 56 років. — Коли Лишега приходив до мене жити, я знав, що в Рябчука закінчилася картопля.
Присутні сміються.
— Якось ми з Лишегою влаштувалися працювати вантажниками на книжкову базу, — продовжує Винничук. — Пішли туди спеціально, щоб тирити книжки. Побачили, що прибиральниці на день народження подарували букет і велику коробку книжок із серії «Библиотека приключений». Кожна така коштувала тоді 25 карбованців. За ці гроші можна було купити море доброго вина — по півтора карбованця за пляшку. Я одній дівчині ніби ненароком кажу: «Це ж у Лишеги скоро день народження. Цікаво, що йому подарують?». Думав, нам теж дадуть «Библиотеку приключений», і ми влаштуємо бенкет. Але Лишезі дали букет і книжки Твардовського, Матусовського і ще якихось козлів. З тими книжками нічого не можна було зробити. Пішли ми на Галицький базар, продали букет і за ті гроші купили трохи випивки і закуски.
— За що я тебе люблю, бо ти вмієш так тонко сплавляти золото з усякими побрехеньками, — усміхається до Винничука Лишега.
Денис Мандзюк, «Газета по-українськи»
Додав Art-Vertep 24 квітня 2008
