Автори / Туве Янсон / «Діти кажуть, що мумі-тролі родом з Галичини» - українська мумі-мама Наталя Іваничук

Батько пані Наталі – відомий письменник. А сама вона – українська мумі-мама. Саме завдяки її перекладацькій майстерності в Україні познайомилися і потоваришували з фінськими мумі-тролями.

Наталя Іваничук чує у скандинавських мовах тонку мелодику й зачарування світом, а не нордичний холод. І дає можливість відчути неповторний дух Скандинавії, не виїжджаючи за кордон.

– Чому маючи батька письменника, ви обрали для себе інший шлях?

– Атмосфера творчості була постійно присутня в нашій сім’ї. Але я не настільки талановита, як мій батько, писати я не вмію. А може, й умію, та не пробувала. А от переклад мене завжди цікавив.

Я ще зі школи добре володіла німецькою і знала, що хочу перекладати літературу. Тому навіть нудилася на першому курсі університету. Мій викладач порекомендував мені від того пошукати якесь мовне «гоббі». Цим захопленням стала норвезька.

– Чим ця складна скандинавська мова так припала вам до душі?

– Мелодикою. У них дуже приємна, дуже гарна мова. І література, як на мене, найліпша з усіх скандинавських. У них вдумлива психологічна проза – до прикладу візьмімо Гамсуна. Або надзвичайно цікавого, але непростого письменника Тар’єя Вессоса. Його «на сон» читати не варто. Крім новел, я переклала дві його великі повісті – «Птахи» і «Крижаний замок». Обидві історії мають у собі внутрішній трагізм, поєднаний із чарами світобачення норвегів. Вони сприймають життя і світ наче щось світле, що треба берегти. Норвеги знають, що швидкоплинністю життя треба дорожити, бо усе, що оточує людину – невимовно прекрасне.

Але останнім часом я більше перекладаю з фінляндсько-шведської – у Фінляндії є письменники, які пишуть шведською, але це не чиста мова, а її різновид. Мумі-тролі нею й написані.

– А чому мумі-тролі, фінські персонажі, дістали у Вас українські імена?

– Було важкувато підшукати відповідники в українській. Ні росіяни, ні німці, ні англійці не перекладали імен, лишили їх оригінальними. Але всі імена у Янсон якщо навіть і не мають конкретного перекладу, то викликають певні асоціації. Тут мені дуже допомогла журналістка центральної газети «Гельсінкі» Тереза Номен. Вона розповіла про закладену в кожне ім’я асоціацію. Скажімо, такий персонаж, як дівчинка Філі Фйонка – не перекладається, але вона асоціюється із фанатичною чистоплюйкою. У мене вона стала Чепурулею. А повна їй протилежність – Гафса. Це істота, яка нічого не прибирає за собою, неймовірна бруднуля. Я зробила її Капарулею.

– Ви намагаєтеся наблизити читача до країни автора?

– Я тільки-но повернулася зі Світового конгресу перекладачів, який цього року проходив у Фінляндії. Гаслом цьогорічного заходу було: «Перекладач – не ремісник, перекладач – автор перекладу». Я намагаюся перекладати так, щоб людина відчула: дія розгортається у Фінляндії чи в Норвегії. Щоб чула запах, атмосферу тих країв. Але щоб це звучало по-українськи, зберігаючи ауру оригіналу. Якщо перекладати літера в літеру – втрачаються барви, текст стає сухим. Наприклад, є німецький вислів «покласти на язик». Українською – це нонсенс. А ось «вкласти в уста» – зовсім інша річ. І таких прикладів багато.

– А як діти реагують на Ваш переклад мумі-тролів?

– До видавців у листах надходять дуже цікаві відгуки. Я, ніде правди діти, часто грішу галицизмами в перекладах. Дуже не люблю слово «суп» – вживаю замість нього «зупа». Замість «сковорідка» – «пательня». Якось надійшов лист із Києва від одного батька. Він захоплено каже: «Моя дитина не розуміє, що таке пательня, зупа. Але вона знайшла собі пояснення: «Тату, напевне, це мова мумі-тролів!»

Був ще випадок із дев’ятирічною киянкою. Вона зачитала до дірок перший том про мумі-тролів. Навіть до школи носила й усім читала. У неї була мрія, щоб Дід Мороз на Новий рік приніс їй Хропсю – подружку мумі-троля. Вона має золотий ланцюжок на ніжці, золотистий чубчик – така кокеточка.

Мар’яна Савка, головний редактор Видавництва Старого Лева, замовила Хропсю в ательє, бо в Україні не випускають іграшкових мумі-тролів. І Хропся поїхала до Києва. А сьогодні прийшов тато по автограф. Каже: «Ви знаєте, моєму синочку 5 років, він ще не розуміє, що я йому читаю. Але я дочитую йому ІІ том мумі-тролів. Він засинає, а я читаю далі...»

– Ви перекладаєте не тільки художню, а й наукову літературу. З чим Вам більше подобається працювати?

– Для прикладу, я переклала один з розділів «Історії Австрії». Але це зовсім інакша робота. Якби мене поставили перед вибором: перекладати гарну художню літературу чи потрібну фахову – я би вибрала перше. Це питання любові.

– А зараз що перекладаєте?

– З фінляндсько-шведської дві книги Югана Баргона. Вони будуть в одній книзі – для того, щоб уповні представити автора, показавши його на ранньому й теперішньому етапах творчості.

Ще я викладаю норвезьку мову у Львівському університеті ім. Івана Франка. Це забирає дуже багато часу. Але я намагаюся вивільнити хоч би два дні на тиждень для перекладання – щоб вранці сісти, а ввечері встати з-за столу.

– Ви, мабуть, переглядали багато екранізацій мумі-тролів. Які з них, на Вашу думку, найвдаліші?

– Я бачила фінські мультфільми про мумі-тролів. Мені здається, що якби це зробили українські художники, то вийшло б симпатичніше. Але про це краще в мого чоловіка питати – він дуже любить мультики і дитячі фільми.

Мій чоловік – вічна дитина. Досі любить іграшки – здебільшого великі – мотоцикли й машини. А якось у Фінляндії він подарував мені мотоцикл. Я тоді працювала у посольстві України, виконувала функції аташе з питань культури та освіти. Він страшенно хотів мати мотоцикл і довго вмовляв мене. Врешті я зрозуміла: легше погодитися, ніж щоразу повторювати, що забавка ця дорога і небезпечна. Але у підсумку я теж була задоволена – ми пів-Фінляндії об’їздили тим мотоциклом!

– У чому полягала Ваша робота у Фінляндії? Українських авторів не перекладали?

– Фінляндія, як і будь-яка держава Європи, мало знає про Україну. Моя робота полягала у подоланні цієї інформаційної прірви. Я організовувала культурні акції: виставки, виступи українських дитячих колективів, гастролі українських музикантів, хорів, оркестрів та театрів.

Фіни - театральний народ.

Їм неймовірно сподобалися авангардові вистави Андрія Жолдака з Харківського театру ім. Т. Шевченка. У них взагалі дуже багато театрів – професійних і аматорських. А в Гельсінкі єдина на всю Скандинавію Вища театральна школа. Її студенти їздять Фінляндією зі своїми постановками і влаштовують вистави на вулицях.

Тему перекладів наших письменників я теж піднімала. Але фінські видавці не знають нашої літератури, і для них це великий комерційний ризик. Мені відомо лише про переклад фінською «Перверзій» Юрія Андруховича – невеликим накладом, і зараз вони є лише в бібліотеках.

– А як у них із читанням?

– За одним із соцопитувань, Фінляндія визнана нацією, що найбільше читає у Європі. Фіни читають дуже багато – від маленького до дорослого. Там багато бібліотек – вони переповнені і в будні, і в вихідні. Діти після школи йдуть до бібліотеки, риються по стелажах – вони знають, що шукають.

– А як же телевізор, вони не висиджують перед ним? Чи це якась специфіка виховання?

– Я не думаю, що існують якісь обмеження. Але, як на мене, телебачення у Фінляндії не надто цікаве. Хіба що новини. А ввечері демонструються фільми англійською – з фінськими субтитрами. Тому там дуже добре знають англійську, бо діти змалку вчаться живої мови.

– Ваші побажання читачам ДЧ.

– Більше читати. Я навіть знаю, як цьому посприяти – зробити телебачення нецікавим!

Довідка:

• ІВАНИЧУК Наталя
• Дата та місце народження: 29 листопада 1959 року в селі Щирець, Львівської області
• Освіта: Львівський державний університет імені Івана Франка, факультет іноземних мов
• Творчість: з 1987 року видано 19 перекладів книг із норвезької, шведської та німецької мов
• Улюблений вислів: – Завжди так не буде, буде ліпше...
• Сім’я: чоловік Андрій, сини Данило і Василь
• Захоплення: подорожі, гірські лижі
• Робота: директор Центру країн Північної Європи, викладач норвезької мови ЛНУ ім. І. Франка

Настя Сніжна, «Друг Читача»

Додав Art-Vertep 30 квітня 2008