Автори / Мистецьке об'єднання Дзиґа / Франко – джазмен за переконанням

Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не хоче!
(І.Франко)

Що може бути проникливішим за меланхолійну лірику «неКаменяра» Франка? Що може бути спокійнішим за джаз? Що може бути несподіванішим за яскраву ніч в музеї? На минулих вихідних львівяни куштували джазово-поетичний коктейль «Франкові…».

Від одночасного поєднання вищезгаданих компонентів створюється такий щемкий (радісний і водночас журливий) настрій, який не передати навіть за допомогою всього словникового запасу Грінченка.

…М’яка травнева ніч у затишному Львові. Піднімаєшся абсолютно порожньою брукованою вулицею Івана Франка і, крізь запахи яблуневого цвіту, вловлюєш аромат кави, коньяку та сигар. До нічного шелесту, якось зовсім органічно, доєднуються плавні джазові мелодії. Музика, гамір та світло линуть від сецесійного «маєточка». Це будинок, у якому століття тому жив і переживав чоловік, якого потім охрестять генієм, понабудовують бетонних пам’ятників, оцінять у 20 грн. та, при кожній згадці, навішуватимуть такого приторно-солодкого пафосу, що аж соромно робиться.

Проте, джазово-поетична програма „Франкові...”, котра проходила тут у рамках проекту «Ніч музеїв» за участі проекту «МТ-3», була настільки щирою та природною, що здавалося, Іван Якович сидить десь поруч, за сусіднім столиком, погойдуючись у ритм джазу та підспівуючи Мартину Твердуну.

«Ой ти, дівчино, з горіха зерня» настільки брала за живе і звучала так сучасно і «незачовгано», що здавалося Франко складав її саме для джазового виконання. Це стосується й інших віршів зі збірки «Зів’яле листя», котрі «МТ-3» трансформували у джазові стандарти. Хлопці познаходили стільки неординарних композиторських рішень, що давно завчені вірші наново вражали кожним словом. Словом, не тільки написаним, але й заспіваним Мартином Твердуном. Мартинова манера співу на межі шепоту, зітхання і речитативу творить піднесений і філософський настрій, коли можна бачити своє життя як кіносценарій і не лякатись хеппі-енду.

Що до цього можна додати? Вхід вільний. Навколо такі ж щасливо-замріяні люди. До столиків, привезених з легендарної «Ляльки», приносять каву з цукерками (схоже після закриття, «Лялька» перетворилась у віртуальний мандрівний проект, такий собі «знак якості»). Віскі та вино для всіх –безкоштовне, у якості подарунку від анонімного мецената-джазомана. Ніч, лірика, джаз… думки і речі, залишені тут Франком якесь століття тому.

Про те, як отримала життя ідея поєднання класичної поезії з джазом, розповідає лідер «МТ-3» Мартин Твердун:

Чому Франко?

Та якось так все саме до нього йшло. Спершу ми грали джазові стандарти. Потім вони нам приїлися, захотілось якихось власних інспірацій. То ми й почали перекладати тексти на українську, трохи навертались і до своїх текстів (зокрема чудовий вірш нам писала Віта Сойка).

І, як завжди буває у серйозних рішеннях, якось непомітно закралась думка, що франкова «Ой ти дівчино, з горіха зерня» на музику Кос-Анатольського, – це справжній джаз, тільки його треба заграти на потрібних інструментах. Цю оказію послухав Марек (Маркіян Іващишин – директор МО «Дзиґа»), зацінив, підкинув ідею з «Ніччю Музеїв» і ми взялися й до інших віршів. Найбільш «пробиваюча» і сентиментальна збірка Яковича «Зів’яле листя» розворушила настільки, що з неї народилося ще шість композицій: «Фантастичні думи», «Я не тебе люблю, о ні», «Раз зустрілись ми случайно», «Не минай з погордою», «Як би знав я чари», ну і «Чому являєшся мені у сні».

Не плануєте покласти на джаз хрестоматію української літератури?

Ще з Франком не завершили – у нього знаєш скільки томів написано. Нє, а якщо серйозно, то маємо намір троха помузикувати над віршами Лесі Українки і Василя Стуса. Щось міркуємо зробити до ювілею Богдана-Ігоря Антонича. Тільки нас більше цікавлять не революційні чи патріотичні твори, а ліричні і філософські. До душі ближче і до джазу більше в тему.

А з Франковими віршами таки ще працюватимемо. Івана Яковича під стандарні джазові квадрати не заграєш, потрібно шукати складніші музичні форми. Це цікаво і мене ще довго буде тримати франкова тематика.

Як тобі вдалась атмосфера, це було те, на що ти сподівався?

Це був ідеальний варіант. Місце дуже енергетичне, дуже приємно грати в тиші, а не в гаморі клубного концерту, та й публіка була саме та, яку хотів бачити. Маю сподівання, що дали людям теж саме те, що вони хотіли почути.

Звідки в тебе така манера співу?

Думаю, найбільше від фізіологічних чинників. Трохи від захоплення співом Чета Бейкера. Ну і ще закінчив у Кракові школу «Лабораторія голосу» Ольги Швайгер. Школа унікальна і потужна, там тобі не ставлять голос, а вчать як вникнути у той настрій, коли сам відчуватимеш як потрібно співати. А так, то в мене не надто професійний вокал – подача тиха.

А що для тебе джазовий настрій і якими засобами його собі створюєш?

Не буду навантажувати притчами або ділитися рецептами. Скажу, що у кожної композиції має бути історія, настрій, інакше це буде просто сума нот. Історія може бути у кожного своя, але її треба втримати, поки граєш. А якими засобами ти це робитимеш - для нащадків не важливо. Це особиста справа кожного.

Якщо вже у нас пішла така джазово-літературна тема, то скажи, що читаєш окрім Франка? В анкетах це називається – «твої улюблені книги».

Екзюпері – «Цитадель» і Борхес. Є література, де письменник бере весь сюжет на себе, веде тебе по сторінках і показує, що і де лежить, пережовує і подає. А є такі, де задається широка тема, а читач виходить співавтором. Такі книги можна читати багато разів і кожного разу бачити нові образи, новий зміст. Мені до вподоби другий варіант.

Питання-на-прощання: хто з українських письменників був джазменом за переконаннями?

Сковорода. Ну й, – Франко, звичайно.

Довідка: Джаз-проект «МТ-3», визнаний фестивалем «Флюгери Львова», як найбільш перспективний колектив 2008 року. Склад «МТ-3»: Мартин Твердун – вокал, саксофон; Андрій Войтюк – ударні та Кирил Абрамов - клавішні.

Юрко ВовкоГон

Додав Art-Vertep 22 травня 2008

Про автора

Є такий осередок, який більш ніж кафе, ніж галерея, ніж клуб, ніж продюсерський центр… Це місце, де можна реалізуватися, що, власне, і відбувається.